Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 331/247/21
провадження № 61-5175св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасник справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року у складі судді Солодовнікова Р. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відшкодування шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було подано до Запорізького окружного адміністративного суду адміністративний позов у справі про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 280/5196/19), в якій він виступав третьою особою. У задоволенні позову було відмовлено.
ОСОБА_1 вважає, що протиправними діями Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області йому було завдано матеріальну шкоду, яка складається з наступних витрат: витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, витрат сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, і які на підставі статей 1166, 1173-1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають відшкодуванню.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на його користь шкоду в розмірі 88 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду, який розглядав адміністративну справу, щодо можливості відшкодування судових витрат в порядку, передбаченому статтями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за наявності законних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивач фактично просить не відшкодувати шкоду, а стягнути судові витрати, понесені ним при розгляді адміністративного позову у справі № 280/5196/19, що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунками, які здійснені позивачем. Судові витрати можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством, і лише в тому процесі, в якому розглядалась справа.
Крім того, законодавством України не передбачено можливості стягнення судових витрат в адміністративній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення цих витрат і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року ОСОБА_1 зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції та незастосування до спірних правовідносин частини сьомої статті 1172 ЦК України.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У травні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року і витребувано із Жовтневого районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 331/247/21.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 19 ЦПК України, відповідно до частини першої якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи і не спростовано позивачем те, що ОСОБА_1 фактично просить не відшкодувати шкоду передбачену вимогами статей 1166, 1173-1175 ЦК України, а стягнути судові витрати, понесені ним під час розгляду адміністративного позову у справі № 280/5196/19.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Під час розгляду цього позову ОСОБА_1 поніс матеріальні збитки, які складаються з таких витрат: витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, і витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою судові витрати можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством і лише в тому процесі, в якому розглядалась справа.
Таким чином, судові витрати в адміністративній справі, зокрема ті, що пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, за відрив від звичайних занять є процесуальними витратами, які стягуються у порядку, визначеному КАС України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зазначені ОСОБА_1 витрати сторін не є шкодою чи збитками у розумінні вимог статей 22, 1166, 1173-1175 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки чи шкода, оскільки є судовими витратами, що пов`язані з розглядом адміністративної справи в суді, і випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин.
Отже, судові витрати не є тотожними заподіяній шкоді чи матеріальним збиткам та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому процесуальним законом порядку.
Таким чином, питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду адміністративного позову у справі № 280/5196/19, повинно вирішуватися у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі.
Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми процесуального права.