Постанова
Іменем України
01 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 415/932/21
провадження № 61-5831св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 12 лютого 2021 року
у складі судді Калмикова Ю. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Луганської В. М., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Заява мотивована тим, що згідно з наказом від 31 липня 1997 року № 119-с його зараховано на 1 курс навчання на денний військово-юридичний факультет № 6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, що підтверджується довідкою від 02 листопада 2020 року. Зазначав, що військово-юридичний факультет був утворений у складі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до наказу Президента України від 20 листопада 1996 року
№ 1105/96 "Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково-дослідної роботи у галузі військового законодавства", відноситься до системи військової освіти та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України, тобто має статус військово-навчального закладу.
Вказував, що під час оформлення особової справи, кадровим органом військово-юридичного факультету № 6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого безпосередньо перед закінченням, йому було зроблено запис до послужного списку стосовно початку військової служби та зараховано до вислуги років на військовій службі тільки період навчання на п`ятому курсі, тобто з 01 серпня 2001 року. Під час здійснення запису була застосована норма статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" в редакції закону від 18 червня 1999 року, що призвело до значного звуження його прав у сфері безперервного проходження військової служби, а саме до не нарахування до вислуги років та безперервної військової служби терміну навчання на військово-юридичному факультеті протягом перших чотирьох років.
Зазначав, що в його особовій справі, яка перебуває у Луганському прикордонному загоні, припис військового комісаріату Орджонікідзевського району м. Маріуполя Донецької області про прибуття до навчання не зберігся.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт початку його перебування на військовій службі у Збройних силах України відповідно до Тимчасового положення про проходження військової служби громадянами України, затвердженого Указом Президента України
від 13 травня 1993 року № 174/93 та Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" в редакції закону від 25 березня 1992 року - з 31 липня 1997 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 12 лютого 2021 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заяви про встановлення фактів проходження військової служби не можуть розглядатися судами. Захист своїх прав, у разі їх порушення, заявник має здійснювати в порядку адміністративного судочинства шляхом оскарження дій чи бездіяльності відповідного органу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 12 лютого
2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, враховуючи суть заявлених вимог ОСОБА_1 та суб`єктний склад правовідносин, встановивши, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову
у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
При цьому апеляційний суд зазначив, що у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати у термін військової служби період навчання заявника у національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, ОСОБА_1 має право оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент виникнення правовідносин, в період навчання, між ним та Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого та після закінчення навчання -
з військовою частиною 9938 (Луганським прикордонним загоном), спори
у сфері публічно-правових відносин фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень були врегульовані нормами ЦК України. Кодекс адміністративного судочинства України був прийнятий Верховною Радою України тільки 06 липня 2005 року.
Зазначає, що на той час і у теперішній час він не має можливості звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів у порядку адміністративного судочинства тому, що відповідно до статті 122 КАС України термін звернення до адміністративного суду сплинув.
Вказує, що про розгляд справи у суді першої інстанції він не був повідомлений належним чином, про ухвалу дізнався із Єдиного державного реєстру судових рішень.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,
в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що спір стосується виключно порядку прийняття ОСОБА_1 на публічну (військову) службу та початку її проходження ним, і не стосується фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, а тому повинен розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, що свідчить про необґрунтованість поданої ОСОБА_1 заяви.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя
в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ,
а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням
у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так
і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 676/3596/16-а (провадження № 11-187апп18).
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме початок проходження військової служби
у період навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрогоз 31 липня 1997 року. Вказував, що встановлення цього факту йому необхідно для зарахування періоду навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого до вислуги років та безперервної військової служби.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме
провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині першій статті 315 ЦПК України визначено перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку.
Перелік юридичних фактів, визначений частиною першою статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право
і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Відповідно до частини першої статті 2 КАСУкраїни завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункту 2 частини першої статті 19 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до академії, порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, Положенням про проходження військової служби громадянами України та іншими законодавчими актами.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" військова служба - є почесним обов`язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов`язаної з виконанням громадянином України загального військового обов`язку і службою на конкурсно-контрактній основі
у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України. Встановлюються такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до академії, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників
і військовозобов`язаних.
Законом України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV внесено зміни до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" та викладено його в редакції Закону України "Про військовий обов`язок
і військову службу".
Відповідно до преамбули Закону України "Про військовий обов`язок
і військову службу" цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військова служба
є публічною службою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 509/823/16-ц (провадження
№ 61-38009св18).
Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є безпідставними.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
При цьому, судами правильно зазначено, що у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати у термін військової служби період навчання заявника у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого він вправі оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не був повідомлений належним чином про розгляд заяви у суді першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки заява ОСОБА_1 до розгляду судом першої інстанції призначена не була.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду