Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 930/3139/19
провадження № 61-2997св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ковалівська сільська рада Немирівського району Вінницької області,
особа, що подала апеляційну скаргу, - Вінницька обласна прокуратура в інтересах держави в особі Ковалівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Гуменюком Володимиром Андрійовичем, на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ковалівської сільської ради Немирівського району про визнання права на земельну частку (пай).
Позовна заява мотивована тим, що загальними зборами членів колгоспу "40-річчя Жовтня" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області (протокол №1 від 09 лютого 1990 року) ОСОБА_1 було прийнято в члени колгоспу.
Загальними зборами членів колгоспу "40-річчя Жовтня" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області (протокол № 3 від 27 листопада 1992 року) колгосп "40-річчя Жовтня" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області (далі - КСП "Сібок").
Загальними зборами членів КСП "Сібок" (протокол № 1 від 15 лютого 1997 року) колективне сільськогосподарське підприємство "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області реорганізовано в сільськогосподарське закрите акціонерне товариство "Воловодівка" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області.
КСП "Сібок" отримало державний акт на право колективної власності на землю.
Позивач зазначає, що на час одержання КСП "Сібок" державного акта на право колективної власності на землю він був членом цього КСП, та мав право на земельний пай. Але на його ім`я помилково не видали сертифікат на право на земельну частку (пай) при розпаюванні землі.
Загальновідомим є факт, що колишні члени КСП "Сібок" вже отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а в подальшому - державні акти на земельну частку (пай).
Відповідно до інформації Ковалівської сільської ради розмір земельної частки (паю) по "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району становить 5.05 га.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області в умовних кадастрових гектарах 5,05 га за рахунок вільних земель запасу на території Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області в умовних кадастрових гектарах 5,05 га за рахунок вільних земель запасу на території Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач був прийнятий в члени колгоспу "40-річчя Жовтня" с. Воловодівка Немирівського району та був членом цього підприємства, однак не може реалізувати своє право на земельну ділянку, тому відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України наявні правові підстави для захисту цивільного права позивача шляхом винесення рішення про визнання за позивачем права на земельну частку (пай).
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Вінницька обласна прокуратура в інтересах держави в особі Ковалівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент отримання КСП "Сібок" державного акта на право колективної власності на землю позивач був членом цього КСП і мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Проте, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гуменюка В. А., уточнивши вимоги, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення місцевого суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що законодавством України, на думку заявника, не встановлено строків позовної давності для оформлення громадянином свого права власності на земельну частку (пай) в землях колективної власності, а тому посилання на пропуск строку позовної давності є безпідставним.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
27 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 загальними зборами колгоспників колгоспу "40 річчя Жовтня" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області (протокол № 1 від 09 лютого 1990 року) був прийнятий в члени колгоспу, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 та архівною довідкою Немирівської районної державної адміністрації №01-21-184 від 13 серпня 2019 року.
Згідно з довідкою Відділу у Немирівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, державний акт на право колективної власності КСП "Сібок" с. Воловодівка Немирівського району Вінницької області було видано 06 липня 1995 року. Середній розмір земельної частки (паю) на території Воловодівської сільради становить 5,19 в умовних кадастрових гектарах.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини першої статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
У частині другій статті 23 ЗК зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарсь-ким акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарсь-кого кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу № 720/95 особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Апеляційним судом встановлено, що КСП "Сібок" 06 липня 1995 року отримав державний акт на право колективної власності на землю, позивач на час передачі державного акта був членом цього КСП і мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що право позивача, за захистом якого той звернувся до суду, порушено.
Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - ЦК УРСР.
Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
При цьому апеляційний суд правильно встановив, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 06 липня 1995 року, тобто з моменту видачі КСП "Сібок" державного акта на землю, коли ОСОБА_1 як член КСП повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай). Однак, позивач звернувся до суду з вказаними вимогами лише у грудні 2019 року, пропустивши строк позовної давності, що стало підставою для відмови у його задоволенні.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16, від 21 жовтня 2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі № 686/6892/20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").