ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 920/1114/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Баранець О. М.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Маківський В.В.,
відповідача - Богдан С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс"
на рішення Господарського суду Сумської області
у складі судді Котельницької В. Л.
від 11.03.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.
від 09.06.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"
про розірвання договору,
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.10.2021 № 29.3-02/3771 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 920/1114/20 у зв`язку із запланованими днями відпочинку судді Мамалуя О. О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.10.2021 для розгляду справи № 920/1114/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Бакуліна С. В., Кролевець О. А.
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.10.2021 № 29.3-02/3777 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 920/1114/20 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Кролевець О. А.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.10.2021 для розгляду справи № 920/1114/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Бакуліна С. В., Баранець О. М.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 19.10.2021 оголошувалась перерва до 26.10.2021.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" про розірвання договору розподілу природного газу, укладеного 01.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс" та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" шляхом підписання заяви-приєднання № 09420W3XNNDP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що є не побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним відключенням позивача від газопостачання. При цьому, позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс" взагалі не було повідомлено про припинення постачання газу. Також, позивач зазначив, що під час припинення постачання газу був відсутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс", не було складено акт про припинення газопостачання за встановленою формою, та не було повідомлено орган місцевого самоврядування чи виконавчої влади про відключення газу. Відтак, у зв`язку із грубим порушенням прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс", позивач вирішив розірвати договір розподілу природного газу.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.03.2021 у справі № 920/1114/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021, відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- оскільки сторонами не досягнуто згоди згідно із умовами пункту 12.3 договору розподілу природного газу від 01.01.2016 щодо його розірвання, останній може бути розірваний за ініціативою споживача, проте не беззаперечно шляхом односторонньої відмови, а у порядку, визначеному законодавством України, зокрема, приписами Цивільного кодексу України;
- договір розподілу природного газу від 01.01.2016 є не тільки договором про надання послуг, а є ще й договором приєднання, застосуванню до якого підлягають приписи статті 634 Цивільного кодексу України. До того ж, умови укладеного між сторонами договору розподілу природного газу не містять у собі порядок та наслідки розірвання договору в односторонньому порядку;
- закон пов`язує можливість розірвання договору не безпосередньо з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин;
- підставами для розірвання договору від 01.01.2016 позивач зазначає припинення постачання газу з 07.04.2020 та відмовою у його відновленні. В той же час, в матеріалах справи містяться листи відповідача від 02.07.2020, 14.07.2020, 14.08.2020, якими Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" повідомляло позивача про наявність заборгованості за договором постачання природного газу. Підпунктом 1 пункту 9.1 типового договору передбачено, що оператор ГРМ має право припинити/обмежити розподіл природного газу споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим договором. Наявність у позивача заборгованості за послуги з розподілу природного газу було встановлено в межах справи № 920/558/20 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" про стягнення заборгованості у розмірі 89 880,08 грн;
- послуга з розподілу природного газу не обмежується обов`язками оператора ГРМ (Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз") щодо фізичної доставки обсягів природного газу до об`єктів споживача та формування кількісних показників обсягів спожитого (розподіленого) природного газу, а включає в себе в цілому процес забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності об`єкта споживача для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу безпосередньо споживачу, і в розумінні цілого комплексу дій (заходів) оператора ГРМ, пов`язаних із забезпеченням безаварійності та належного стану ГРМ;
- позивач залишив поза увагою той факт, що з 07.04.2020 за наслідком припинення (обмеження) газопостачання шляхом встановлення інвентарної заглушки та її опломбування на об`єкті він не втратив статус споживача, підключеного в установленому законом порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ, оскільки в даному випадку не відбулось механічного (зварного) від`єднання газопроводу від газових мереж Оператора ГРМ, і зазначені обставини не звільняють останнього від виконання взятих на себе зобов`язань за договором;
- твердження позивача щодо неотримання послуг з боку відповідача, у зв`язку припиненням газопостачання на об`єкті споживача за відсутності фактичного споживання природного газу, а відтак і відсутності обов`язку зі сплати послуг з РЗП є необґрунтованим та безпідставним, оскільки у даному випадку об`єкт вважається приєднаним, оскільки для початку фактичного споживання природного газу, окрім зняття пломби, немає будь-яких перешкод;
- ні вимогами Кодексу газорозподільних систем, ні умовами Типового договору не передбачено, що обмеження (припинення) розподілу природного газу є підставою для розірвання договору, укладеного між сторонами, на підставі відповідної заявки позивача;
- позивачем не доведено, що обставини обмеження (припинення) розподілу природного газу є підставами для розірвання договору розподілу природного газу у контексті приписів статей 651, 652 Цивільного кодексу України та умов договору від 01.01.2016;
- оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору розподілу природного газу від 01.01.2016, а позивачем не доведено визначених законодавством підстав для розірвання договору, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 188 Господарського кодексу України в частині розірвання договору розподілу природного газу за ініціативи споживача природного газу з посиланням на пункт 12.3 Типового договору розподілу природного газу, та застосування пункту 10 глави 3 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем (скаржник помилково зазначив пункт 10 розділу 3 глави VІ Кодексу газорозподільних систем) як підстави розірвання договору розподілу природного газу.
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 188 Господарського кодексу України з огляду на пункт 12.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми у подібних правовідносинах.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду в питанні застосування у подібних правовідносинах статті 188 Господарського кодексу України з урахуванням пункту 12.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, з огляду на що Суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 і 4 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Відповідно до пункту 12.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України.
Зазначеним пунктом Типового договору розподілу природного газу не передбачено право споживача розірвати договір розподілу природного газу в односторонньому порядку.
Натомість, у пункті 12.3 Типового договору зазначено, що цей договір може бути розірваний, зокрема, за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було ініційовано питання про розірвання договору від 01.01.2016. Однак, сторонами не досягнуто згоди щодо його розірвання, що і стало підставою для передачі спору на вирішення суду.
Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням наведених у даній постанові висновків.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено, що обставини обмеження (припинення) розподілу природного газу є підставами для розірвання договору розподілу природного газу у контексті приписів статей 651, 652 Цивільного кодексу України та умов договору від 01.01.2016.
Так, судами обґрунтовано зазначено, що при припиненні газопостачання позивачу, у зв`язку із наявною у нього заборгованістю перед відповідачем, не відбулось механічного (зварного) від`єднання газопроводу від газових мереж Оператора ГРМ, тобто об`єкт позивача вважається приєднаним до газових мереж Оператора ГРМ. Натомість, послуга з розподілу природного газу не обмежується обов`язками оператора ГРМ (Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз") щодо фізичної доставки обсягів природного газу до об`єктів споживача та формування кількісних показників обсягів спожитого (розподіленого) природного газу, а включає в себе в цілому процес забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності об`єкта споживача для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу безпосередньо споживачу, і в розумінні цілого комплексу дій (заходів) оператора ГРМ, пов`язаних із забезпеченням безаварійності та належного стану ГРМ.
Судами також враховано, що умовами підпункту 1 пункту 9.1 типового договору передбачено, що оператор ГРМ має право припинити/обмежити розподіл природного газу споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим договором. При цьому, ні вимогами Кодексу газорозподільних систем, ні умовами Типового договору не передбачено, що обмеження (припинення) розподілу природного газу є підставою для розірвання договору, укладеного між сторонами.
Враховуючи наведене, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для розірвання договору з підстав, наведених позивачем.
Наведене, в свою чергу свідчить про те, що доводи скаржника про неправильне застосування судами статті 188 Господарського кодексу України з урахуванням пункту 12.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 не знайшли свого підтвердження.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі просив сформувати висновок щодо застосування пункту 10 глави 3 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем як підставу для розірвання договору розподілу природного газу.
Згідно із пунктом 10 глави 3 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем у разі звільнення займаного об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживач зобов`язаний повідомити про це Оператора ГРМ не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно розрахуватись з ним за договором розподілу природного газу до вказаного споживачем дня звільнення об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) включно. Оператор ГРМ зобов`язаний припинити розподіл (газопостачання) природного газу споживачу із заявленого ним дня звільнення об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом). У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем Оператора ГРМ про звільнення об`єкта або приміщення (остаточне припинення користування природним газом) споживач зобов`язаний здійснювати оплату послуг за договором розподілу природного газу, як випливає з умов договору. Договір розподілу природного газу з новим споживачем укладається після припинення договору розподілу природного газу із споживачем, який звільняє об`єкт або приміщення.
Суд вважає, що відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 глави 3 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем, оскільки зазначена норма Кодексу газорозподільних систем регулює порядок припинення Оператором ГРМ розподілу (газопостачання) природного газу споживачу у разі звільнення займаного об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживачем, при цьому обставини щодо припинення Оператором ГРМ розподілу (газопостачання) природного газу споживачу у зв`язку із звільненням займаного об`єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживачем не є предметом розгляду даної справи.
Інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
Щодо решти доводів, викладених Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс" у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилася.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).