Постанова суду № 922/2507/18 від 21.10.2021 про стягнення компенсації за порушення авторських прав в розмірі 40 000 грн, зобов`язання відповідача надати інформацію щодо третіх...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 922/2507/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тара" (далі - ТОВ "Тара", позивач) - Гур`єв А.А. (адвокат),

відповідача - Фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича (далі - ФОП Кузнецов Д.О., відповідач, скаржник) - Семашко Д.М. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу ФОП Кузнецова Д.О.,

на рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2021 (головуючий - суддя Шарко Л.В.),

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2021 (головуючий - суддя Шарко Л.В.),

постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 (головуючий - суддя Істоміна О.А., судді Здоровко Л.М., Попков Д.О.) та

додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 (головуючий - суддя Істоміна О.А., судді Пелипенко Н.М., Попков Д.О.)

у справі №922/2507/18

за позовом ТОВ "Тара"

до ФОП Кузнецова Д.О.

про стягнення компенсації за порушення авторських прав в розмірі 40 000 грн, зобов`язання відповідача надати інформацію щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара", про канали їх розповсюдження та про стягнення з відповідача штрафу до Державного бюджету України в розмірі 4 000 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Тара" звернулось до суду із зазначеним позовом.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Тара" належать виключні майнові авторські права на твір образотворчого мистецтва (малюнок) в паперовому та електронному вигляді, графічне зображення логотипу "Тара" та виключні майнові права на торговельну марку "Тара". Водночас, під час провадження своєї господарської діяльності відповідач здійснив продаж дисків зчеплення МТЗ-80 (85-1601130) з контрафактним зображенням логотипу "Тара", чим порушив вимоги статті 15 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон №3792) та статті 426 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та виключні майнові авторські права позивач, що полягають у розповсюдженні (продажу) контрафактного диску зчеплення ТМЗ-80 (85-1601130).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019, позов задоволено.

2.2. Постановою Верховного Суду від 08.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2018, постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №922/2507/18 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

2.3. У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у цій справі Суд зокрема вказав, що судам необхідно:

- з`ясувати повний перелік суттєвих ознак твору образотворчого мистецтва - малюнку "ТАРА" та його художню сутність;

- суттєві ознаки малюнку, який розміщений як на товарі, так і на упаковці (використаною відповідачем), та порівняти їх із сукупністю суттєвих ознак твору образотворчого мистецтва (малюнку), графічного зображення зареєстрованого логотипу "ТАРА" (за зовнішнім виглядом, зовнішнім оформленням, кольором, формою, розміром тощо), що належить позивачу;

- визначити, який об`єкт інтелектуальної власності використано відповідачем і в чому саме полягало використання, якщо об`єкт авторського права (малюнок) і торговельної марка збігаються;

- встановити та конкретизувати, в чому саме полягало використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці. Адже розміщення малюнку як об`єкту образотворчого мистецтва безпосередньо на будь-якій поверхні не є безумовним свідченням контрафактності самого об`єкта, на якому цей малюнок розміщений, оскільки саме функцією торговельної марки є відрізнення товарів та послуг одних осіб від товарів та послуг інших;

-визначити характер порушення;

- дослідити та оцінити зміст правовідносин, з`ясувати справжню природу характеру правопорушення, виокремити елементи, які є домінуючими і спричинили спірне правове відношення;

- перевірити відповідність заявленого позивачем способу захисту порушеного права допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення;

- окремим питанням судового дослідження мав бути розмір компенсації за порушення авторського права як специфічного способу захисту.

2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 25.01.2021 позов задоволено. Додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2021 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн.

2.5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2021 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2021.

2.6.Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ФОП Кузнецов Д.О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням усунутих недоліків касаційної скарги) просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2021, постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 у справі № 922/2507/18; прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ТОВ "Тара" відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №910/18587/16; від 28.03.2018 у справі №520/8073/16-ц, від 21.01.2020 у справі №910/14840/18, від 12.06.2018 у справі №908/1120/17;

4.2. із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано закон та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а саме абзац 3 частини п`ятої статті 11 Закону №3792 та частину першу статті 494 ЦК України;

4.3. із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також при поданні позовної заяви позивачем не сплачено судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Тара" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ФОП Мартіросян Е.Г. та ТОВ "Тара" 03.02.2014 укладено договір про передачу виключних майнових авторських прав на твір (далі - договір), відповідно до умов якого автор передає правонабувачу на строк, визначений цим договором, усі виключні майнові авторські права на твір, який міститься у додатку №1 до договору і є його невід`ємною частиною, а правонабувач набуває їх та сплачує автору винагороду (роялті) одноразово у розмірі 20 000,00 грн.

6.2. Пунктом 11 договору передбачено передачу правонабувачу виключні майнові авторські права, що встановлює право набувача на власний розсуд, на строк даного договору, на території всього світу самостійно та/або разом з третіми особами здійснювати використання твору та/або окремої його частини (у тому числі оригінальної назви), а також надавати дозвіл або забороняти використання твору іншим особам, що передбачає:

- відтворення у будь-якій матеріальній формі (у тому числі цифровій);

- публічне виконання і публічне сповіщення;

- публічну демонстрацію і публічний показ;

- переробки, адаптації, переклад та будь - які інші подібні зміни;

- подання твору до загального відома (опублікування) публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до твору з будь - якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (у тому числі за допомогою мережі Інтернет та/або інших новітніх цифрових технологій);

- включення твору як складову частину до збірників, антологій, енциклопедій та/або будь - яких інших творів;

- здавання в майновий найм і/або комерційний прокат;

- використання в якості комерційного найменування та/або торговельної марки;

- експортування та/або імпорт примірників твору;

- розповсюдження твору у будь-якій формі та будь яким способом;

- передання (відчуження) виключних майнові авторські права на твір будь - яким третім особам або іншим чином розпорядження ними;

- захист виключних майнових авторських прав на твір у судовому порядку, а також у будь - якій інший спосіб не заборонений законом;

- використання твору, дозволу або заборона використання твору іншим особам у будь- якій іншій формі та будь - яким іншим способом на те, що наведений вище перелік не є вичерпним.

6.3. Відповідно до пункту 2.2 Договору автор у повному обсязі передає права на твір правонабувачу на строки, визначені цим договором, що передбачає виключне право останнього використовувати твір, дозволяти або забороняти використання твору іншим особам, а також передавати повністю або частково й права на твір третім особам.

6.4. Згідно з пунктом 3.1 Договору автор не зберігає за собою право використовувати твір, дозволяти або забороняти використання твору іншим особам, а також передавати повністю або частково права на твір третім особам протягом строку, визначеного пунктом 9.1 Договору. Одноособовим власником прав на цей період є правонабувач.

6.5. Відповідно до пункту 9.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2030 включно.

6.6. Актом приймання-передачі від 03.02.2014, який є невід`ємною частиною договору, Мартіросян Е.Г. передав, а ТОВ "Тара" прийняло та набуло виключні майнові авторські права на твір образотворчого мистецтва (малюнок), а також на графічне зображення логотипу "Тара" в паперовому та електронному вигляді.

6.7. Згідно зі Свідоцтвом на знак для товарів і послуг №206807 від 25.12.2015, виданим Державною службою інтелектуальної власності України Торговельну марку "Тара" було створено та зареєстровано у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25.12.2015.

6.8. Наприкінці липня 2018 року уповноваженими представниками ТОВ "Тара" у магазині №53/55 ряд 2 авторинку "Лоск", що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, селище міського типу Пісочин, майдан Ю. Кононенка, 1, де здійснює свою господарську діяльність ФОП Кузнецов Д.О., було придбано диск щеплення МТЗ-80 (85-1601130) із зображенням логотипу "Тара", в якості доказу здійснення відповідачем продажу контрафактної продукції позивачем до матеріалів справи долучено компакт-диск з відеозаписом проведення контрольної закупки даної продукції безпосередньо у відповідача.

За результатами встановленого порушення представником позивача було складено акт №02/07/18 від 27.07.2018. Процес закупки товару, отримання чеку, відповідність придбаного товару артикулу у чеку та наявність на товарі зображень логотипу "Тара" зафіксовано за допомогою відеозйомки.

6.9. Позивач звертався до відповідача з претензією від 27.07.2018.

В свою чергу, 08.08.2018 відповідач відмовився виконати вимоги позивача щодо досудового врегулювання спору з посиланням на те, що він здійснює власну господарську діяльність на підставі законодавства України. Крім цього, докази, які долучені до претензії від 27.07.2018 жодним чином не посвідчують факт незаконного виробництва чи розповсюдження контрафактної продукції, у зв`язку з чим відповідач вважає, що в його діях відсутні будь-які порушення законодавства про авторське право.

6.10. За результатами проведеної експертизи судовим експертом, зокрема, надано такі висновки:

"1. Оскільки об`єкт авторського права (малюнок) і торгівельна марка збігаються, відповідачем міг бути використаний як твір образотворчого мистецтва - графічний малюнок "ТАРА" шляхом запозичення, так і знак для товарів і послуг за Свідоцтвом України № 206807 шляхом нанесення на упаковку та товар схожого до ступеню змішування позначення.

2. Композиційні елементи твору образотворчого мистецтва - малюнку "ТАРА":

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент являє собою стилізоване зображення прописної букви "т", що виконана у формі складної геометричної фігури, наближеної до шестикутника;

- під графічним елементом розташоване слово "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- слово складається з 4-х заголовних кириличних букв: "Т", "А", "Р", "А", виконаних стандартним напівжирним шрифтом прямого виконання зі стандартними міжбуквеними проміжками та без надстрокових та під строкових елементів;

- малюнок виконано барвником чорного кольору.

Художньою сутністю досліджуваного графічного малюнку є передача основної ідеї за допомогою ліній, які творять контури букв та фігури, що несуть в собі основне семантичне навантаження.

3. Використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці було здійснено відповідачем шляхом його запозичення.

4. Малюнок, розміщений на упаковці товару, використаній позивачем, характеризується наступними композиційними елементами та їх взаємозв`язком:

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент являє собою стилізоване зображення прописної букви "т", що виконана у формі складної геометричної фігури, наближеної до шестикутника, з загостреними внутрішніми та зовнішніми кутами;

- під графічним елементом розташоване слово "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- малюнок виконано барвником зеленого кольору.

Малюнок, розміщений на диску зчеплення позивача, характеризується наступними композиційними елементами та їх взаємозв`язком:

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент розташовано праворуч від слова "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- слово має більший розмір, ніж графічний елемент;

- малюнок являє собою відтиск сірого кольору.

5. Твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА" відрізняється від малюнку, розміщеному на упаковці товару, використаній позивачем, кольоровим рішенням. Всі інші композиційні елементи, їх взаємозв`язок та розташування співпадають. Порівнювані позначення є схожими.

Твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА" відрізняється від малюнку, розміщеному на диску зчеплення відповідача композиційним розташуванням елементів, їх розміром та кольоровим рішенні. Основні композиційні елементи, що несуть семантичне навантаження, співпадають. Порівнювані малюнки є схожими.

6. Комбіноване позначення "ТАРА", нанесене на пакування та диск відповідача є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №206807".

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 12.08.2021 для розгляду касаційної скарги ФОП Кузнецова Д.О. у справі №922/2507/18 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2021 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №922/2507/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2021 касаційну скаргу ФОП Кузнецова Д.О. залишено без руху та надано строк скаржнику для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі №922/2507/18 за касаційною скаргою ФОП Кузнецова Д.О. на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулось 30.09.2021 оголошено перерву до 21.10.2021.

На електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.10.2021 надійшла заява ТОВ "Тара" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке підписане ЕЦП.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 29.3-02/3606 від 11.10.2021 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №922/2507/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2021 клопотання ТОВ "Тара" задоволено.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 316 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача компенсації за порушення авторських прав та зобов`язання його надати інформацію щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара".

8.2. Верховний Суд виходить з того, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Верховний Суд зазначає, що перевірка відповідності заявленого позивачем способу захисту порушеного права допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення у справі в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Верховний Суд констатує, що саме такий висновок вказаний у пункті 7.5. постанови Верховного Суду від 08.07.2019 у цій справі.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такі ж висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

8.3. Предметом даного судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача суми компенсації за порушення авторських прав в розмірі подвоєної паушальної суми винагороди, що становить 40 000,00 грн, у зв`язку із порушенням ФОП Кузнецовим Д.О. виключних авторських прав ТОВ "Тара" шляхом розповсюдження (продажу) контрафактного товару (дисків зчеплення МТЗ-80), на якому незаконно (без відповідного дозволу) розміщено зображення малюнку ТОВ "Тара" (на самому товарі та на упаковці). Також вимоги позивача полягають у стягненні з відповідача штрафу у розмірі 4000,00 грн до Державного бюджету України та зобов`язання ФОП Кузнецова Д.О. надати позивачу у письмовій формі інформацію (документи) щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара", та про канали їх розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - це примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися (стаття 1 Закону України № 3792-XII).

Контрафактними, за визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 Митного кодексу України, є, зокрема, товари, що є предметами порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку в Україні, на яких без дозволу міститься позначення, тотожне із охоронюваною в Україні торговельною маркою стосовно одного й того самого виду товарів, або яке є схожим настільки, що його можна сплутати з такою торговельною маркою.

У відповідності до положень чинного законодавства контрафактним може бути визнано лише конкретний товар, який має індивідуальні ознаки.

Таким чином, питання щодо задоволення/незадоволення заявлених позовних вимог ставиться у залежність від чіткого встановлення спірного об`єкту контрафактності.

У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у цій справі суд вказав, що судам необхідно, зокрема, визначити, який об`єкт інтелектуальної власності використано відповідачем і в чому саме полягало використання, якщо об`єкт авторського права (малюнок) і торговельної марка збігаються; встановити та конкретизувати, в чому саме полягало використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці. Адже розміщення малюнку як об`єкту образотворчого мистецтва безпосередньо на будь-якій поверхні не є безумовним свідченням контрафактності самого об`єкта, на якому цей малюнок розміщений, оскільки саме функцією торговельної марки є відрізнення товарів та послуг одних осіб від товарів та послуг інших; визначити характер порушення; дослідити та оцінити зміст правовідносин, з`ясувати справжню природу характеру правопорушення, виокремити елементи, які є домінуючими і спричинили спірне правове відношення.

Згідно частиною першою статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Вказані питання (вказівки Верховного Суду) залишені без належного реагування судами попередніх інстанцій, що є недотриманням вимог частини першої статті 316 ГПК України.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Так, у постанові від 08.07.2019 у цій справі Верховний Суд визначив, що для правильного вирішення даного судового спору попереднім судовим інстанціям серед іншого, слід було встановити зазначене у пунктах 7.8 - 7.11, 7.15, 7.21, а відтак у відповідності до міркувань викладених у пунктах 7.4 та 7.5. визначитись щодо вибору способу судового захисту прав інтелектуальної власності, включаючи такі, як стягнення компенсації за порушення авторських прав, припинення дій, що порушують права, відшкодування збитків тощо, здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності.

Отже, задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення компенсації за порушення авторських прав, судам попередніх інстанцій слід було, на підставі досліджених доказів, встановити, що предметом купівлі-продажу був саме об`єкт авторського права, а отже і порушення стосувалось саме цього об`єкта (малюнка). Разом з тим, суди попередніх інстанцій обмежились лише констатацією того, що було зафіксовано продаж іншого товару - диску зчеплення, на упаковці якого було розміщено твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА", який не був об`єктом купівлі-продажу.

Отже при вирішенні спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, фактично не дослідили та не оцінили зміст правовідносин, не з`ясували справжню природу характеру правопорушення, не виокремили елементи, які є домінуючими і спричинили спірне правове відношення, не встановили зазначене у пунктах 7.8 - 7.11, 7.15, 7.21 постанови Верховного Суду від 08.07.2019, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 316 ГПК України.

Водночас у силу положень статті 300 ГПК України зазначені порушення попередніх судових інстанцій не можуть бути усунуті за результатом касаційного розгляду справи.

Тому згідно з частиною третьою статті 310 названого Кодексу оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на скасування рішення суду першої інстанції від 25.01.2021 та постанови апеляційного господарського суду від 06.07.2021 не можуть бути залишені в силі і підлягають скасуванню додаткове рішення місцевого господарського суду від 03.02.2021 та додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 22.07.2021, якими було здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд цієї справи, оскільки вони мають похідний характер від рішень судів попередніх інстанцій по суті спору, що в даному випадку є абсолютною, самостійною та достатньою підставою для їх скасування.

8.4. Щодо необхідності надання висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 3 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" та частини першої статті 494 ЦК України, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

Суд касаційної інстанції наділений повноваженням щодо надання висновку щодо застосування норм права у конкретних правовідносинах, а не надавати висновок щодо тлумачення норми права чи її застосування в цілому без відносно до конкретних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Враховуючи міркування Верховного Суду, які вказані вище, вирішення питання щодо необхідності та/або наявності/відсутності підстав щодо надання висновку є передчасним.

8.5. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.07.2019 у справі №910/18587/16; від 28.03.2018 у справі №520/8073/16-ц, то Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У справі, яка переглядається, предметом позову є про стягнення суми компенсації за порушення авторських прав в розмірі подвоєної паушальної суми винагороди, що становить 40 000,00 грн, у зв`язку із порушенням відповідачем виключних авторських прав позивача шляхом розповсюдження (продажу) контрафактного товару (дисків зчеплення МТЗ-80), зобов`язання відповідача надати позивачу у письмовій формі інформацію (документи) щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара", та про канали їх розповсюдження

Предметом позову у справі №910/18587/16, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг. Позовні вимоги були мотивовано тим, що оспорюване свідоцтво необхідно визнати недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 6 Закону України від 15.12.1993 № 3689-XII "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", оскільки не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг, у даному разі - зі знаком для товарів і послуг, що охороняється свідоцтвом України № 106778, власником якого є позивач. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанцій, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що знак для товарів і послуг, який охороняється свідоцтвом України № 189828, не схожий настільки, що його можна сплутати з протиставленим йому позивачем знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № 106778, відносно товарів 32 класу МКТП. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, виходив з того, що суди оцінили висновки Експертиз 1, 2 відповідно до статті 104 ГПК України, з точки зору пересічного споживача. Сприйняття марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль при їх порівнянні і оцінюванні. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що факт схожості словесних елементів Знаків 1,2 не вказує на схожість протиставлених знаків. Наявність у Знаку 2 оригінальних графічних елементів впливає на загальне враження, яке передається цим знаком. Схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елементу достатньо щоб виключити схожість. Ступінь фонетичної схожості протиставлених у справі знаків для товарів і послуг у даному разі є менш важливим фактором, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товари. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова.

У постанові від 21.01.2020 у справі №910/14840/18 (предмет позову - виплата компенсації у зв`язку із порушенням майнових прав суб`єкта авторського права), на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову, на направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, дійшов висновку, що при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 73, 74, 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд виходив, з того, що матеріали справи свідчать про те, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції надані позивачем докази (Акт фіксації № 06/12/17 від 05.12.2017, відеозапис фіксації використаного спірного музичного твору, копія фіскального чеку від 05.12.2017) кожен окремо та в їх сукупності не дослідили та правової оцінки їм не надали, чим порушили приписи наведених вище норм та, зокрема, частин другої та третьої статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Отже, висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо ненадання Організацією доказів на підтвердження порушення відповідачем авторських прав позивача шляхом публічного виконання спірного твору зроблені судами без суворого дотримання вимог статей 73, 74, 86 та 236 ГПК України.

Предметом позову у справі №520/8073/16-ц, на яку також посилається скаржник, було усунення перешкод у користуванні власністю. Так, направляючи справу №520/8073/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про те, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Такої оцінки висновки судів першої та апеляційної інстанції не містять. Якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. При цьому під неясністю слід розуміти нечіткість, розпливчатість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта. А недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об`єктів або що не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені питання. Суд апеляційної необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 2 частин третьої, частини четвертої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У справі № 908/1120/17, що переглядалась Верховним Судом та на яку посилається скаржник, предметом спору були вимоги щодо визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", проведених 18.04.2017, які оформлені протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" №23 від 18.04.2017. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час скликання та проведення загальних зборів 18.04.2017 відповідачем були порушені вимоги закону та установчих документів, що полягають в незаконному невключенні пропозицій позивача до проекту порядку денного загальних зборів ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" та пропозицій щодо кандидатів до складу органів товариства, чим порушено права позивача на управління акціонерним товариством.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Кузнецова Д.О. у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Верховний Суд також зауважує, що скасування Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.

8.6. Касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, за якою відсутні підстави для закриття провадження, з огляду на вказане у пункті 8.1-8.3. цієї постанови, а також ураховуючи нижченаведене.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом з цим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

В основу оскаржуваних рішень судами покладено висновок про доведеність позивачем у частині стягнення компенсації за порушення авторських прав. При цьому суди обмежились лише констатацією того, що було зафіксовано продаж іншого товару - диску зчеплення, на якому безпосередньо та на упаковці якого було розміщено твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА".

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог компенсації за порушення авторських прав щодо такого об`єкту авторського права як малюнок.

Водночас, за результатами проведеної експертизи судовим експертом, зокрема, вказано:

Суди на підставі досліджених доказів у порядку статті 86 ГПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також ураховуючи вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності мали встановити, що було предметом купівлі-продажу: чи був предметом купівлі-продажу саме об`єкт авторського права - малюнок чи предметом був диск зчеплення відповідного виробника, а отже чи стосувалось порушення саме цього об`єкта (малюнка).

Суд акцентує, що усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин на підставі наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

8.7. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що при поданні позовної заяви позивачем не сплачено судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру заслуговують на увагу, однак не є вагомими та достатніми, з огляду на підстави скасування оскаржуваних судових рішень, зазначені у цій постанові.

8.8. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

................

Перейти до повного тексту