ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 920/238/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Лисенка В.О.,
відповідача - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) та рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2020 (суддя Заєць С.В.)
у cправі №920/238/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Теплогарант"
про стягнення 4681089,11 грн,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.10.2021 №29.3-02/3668 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №920/238/20, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.10.2021 №29.3-02/3688 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою судді Кролевець О.А., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №920/238/20, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства "Теплогарант" (далі - Комунальне підприємство) про стягнення боргу у загальній сумі 4681089,11 грн, з яких: 2300065,72 грн - пеня, 780916,33 грн - 3% річні, 1600107,07 грн - інфляційні втрати.
1.2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу від 19.09.2017 №6109/1718-ТЕ-29 (далі також - договір постачання) в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу.
1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що фінансовий стан Комунального підприємства є збитковим, а стягнення таких санкцій призведе до затримки у виплаті заробітної плати працівникам, виникнення заборгованості у сплаті податків до бюджету, затримки розрахунків з контрагентами та до інших негативних наслідків. Водночас, враховуючи відсутність факту нанесення збитків позивачу, просив суд зменшити розмір пені до 1 грн.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
2.1. 19.09.2017 між Компанією (постачальник) та Комунальним підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу №6109/1718-ТЕ-29, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується позивачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1, 1.2 договору).
2.2. У пункті 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
2.3. У пункті 8.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахунку від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
2.4. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 62269520,24 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 3688388,56 грн, від 30.11.2017 на суму 8298408,72 грн, від 31.12.2017 на суму 9138028,82 грн, від 31.01.2018 на суму 14975564,69 грн, від 28.02.2018 на суму 13305783,47 грн, від 31.03.2018 на суму 12863345,98 грн (т.1 а.с.36-41).
2.5. Позивач вказував, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, а у випадку прострочення здійснення розрахунку наступає відповідальність згідно з пунктом 8.2 договору у вигляді нарахування пені на суму простроченого грошового зобов`язання, а також в порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
2.6. Судами встановлено, що відповідачем заборгованість за договором постачання природного газу від 19.09.2017 №6109/1718-ТЕ-29 була повністю погашена 23.03.2018, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.
2.7. У зв`язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого та отриманого природного газу за договором постачання позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2300065,72 грн - пені, 780916,33 грн - 3% річних та 1600107,07 грн - інфляційних втрат.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
3.1. Господарський суд Сумської області рішенням від 27.08.2020 у справі №920/238/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021, позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 1150032,86 грн - пені, 780916,33 грн - 3 % річних та 1600107,07 грн - інфляційних втрат, відстрочивши виконання рішення суду на 3 місяці до 27.11.2020; в іншій частині позову відмовив.
3.2. Суд першої інстанції, на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 ЦК України, врахувавши інтереси сторін, їх майновий стан та компенсацію втрат від інфляції і стягнення 3% річних, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%.
3.3. Також, частково задовольняючи подане відповідачем клопотання про відстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази свідчать про можливість невиконання рішення суду у цій справі у строк, визначений законодавством.
3.4. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився із наведеними у ньому висновками.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та рішенням Господарського суду Сумської області від 27.08.2020 у справі №920/238/20, Компанія звернулась до Верховного Суду з касаційно скаргою, в якій просить зазначенні судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 1150032,86 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
4.2. У якості підстави касаційного оскарження скаржник вказав пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 стосовно застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
4.3. На переконання скаржника, зменшуючи належний до стягнення розмір пені, судами попередніх інстанцій не враховано як ступінь виконання зобов`язання боржником, так і майновий стан сторін, а також не враховано обставин того, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан, не є тим винятковим випадком, який може бути підставою для зменшення розміру неустойки.
4.4. Комунальне підприємство не скористалось своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подало до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.
5. Позиція Верховного Суду.
5.1. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваними рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду в частині зменшення розміру пені на 50% у зв`язку з відсутністю у судів попередніх інстанцій підстав для застосування до спірних правовідносин сторін статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
5.2. Таким чином, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні пені в сумі 1150032,86 грн. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.
5.3. Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
5.4. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
5.5. Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
5.6. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
5.7. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 23.01.2021 у справі №921/580/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.
5.8. З огляду на наведене вище Суд відхиляє доводи касаційної скарги, наведені в пункті 4.3 цієї постанови, та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до конкретних обставин цієї справи, зробили правильні висновки про можливість зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зважаючи на: (1) ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (вся сума основного боргу погашена відповідачем в повному обсязі); (2) відсутність доказів понесення позивачем збитків саме внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань; (3) правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання теплової енергії населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та її соціальну спрямованість.
5.9. Судами також враховано, що окрім стягнення штрафних санкцій, позивачем було застосовано до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією матеріальних втрат, спричинених знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
5.10. В той же час, нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.
5.11. При цьому суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання відповідача (який просив зменшити розмір пені до 90% від заявленої суми) та присудження до стягнення 50% від належної до стягнення суми пені, що з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.
5.12. Аргументи скаржника стосовно того, що суди, зменшуючи розмір штрафних санкцій, не оцінили, чи є цей випадок винятковим, Суд відхиляє, оскільки, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, вважає, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
5.13. При цьому колегія суддів також зазначає, що в сукупності із об`єктивними обставинами, складної ситуації у державі та її економічного становища, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, а отже вбачається наявність підстав у суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, для часткового задоволення такого клопотання.
5.14. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України та зменшено розмір штрафних санкцій.
5.15. Отже, у цій справі суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого та законного висновку про можливість зменшення пені, який ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства та відповідає сформованій та сталій судовій практиці суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ.
5.16. Посилання позивача на те, що суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування норм статей 551 ЦК України та 233 ГК України, відхиляються, оскільки: висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у цій справі не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване ним у обох справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.
5.17. На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 403448,51 грн.