ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2021 року
м.Київ
справа № 0870/7055/12
адміністративне провадження № К/9901/31729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року (суддя Садовий І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (головуючий суддя Божко Л.А., судді: Круговий О.О., Лукманова О.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області, Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми надміру сплаченого податку на прибуток,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі Державної податкової служби (правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС; далі - Інспекція, відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (якого ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року замінено правонаступником - Управлінням Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області; далі - Управління, відповідач-2) та Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (залученої до участі у справі ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року; далі - відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, яка полягає у невиконанні передбачених статтею 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) заходів та дій щодо повернення позивачу надміру сплаченого податку на прибуток підприємств у розмірі 5 683 115,60 грн.; стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми надміру сплаченого податку на прибуток підприємств у розмірі 5 683 115,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначало, що у нього існує переплата з податку на прибуток в розмірі 5 683 315,60 грн., у зв`язку із чим воно неодноразово зверталось до відповідача-1 із заявами про повернення зазначеної суми переплати, в задоволенні яких, однак, було відмовлено; бездіяльність відповідача-1 щодо повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток вважає незаконною та протиправною, а кошти в сумі 5 683 315,60 грн. - такими, що підлягають стягненню на його користь.
Справа розглядалась судами неодноразово й востаннє постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем кошти в розмірі 5 683 115,60 грн. сплачувались до бюджету на підставі власних декларацій з податку на прибуток за 2008 рік, тобто добровільно, задля погашення саме самостійно нарахованих, а також визначених контролюючим органом податкових зобов`язань, то вони втратили своє значення як цільова сплата й набули статусу переплати у зв`язку із внесенням змін до податкової звітності та за рішенням суду, а відтак не є сумою яка надміру/помилково сплачена чи примусово стягнута з позивача та підлягає поверненню; крім того, за позивачем з 2015 по 2016 рік обліковується заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, рентної плати на використання води та єдиного соціального внеску.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на доводи і мотиви, що вже наводились ним в позовній заяві, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за перший квартал 2008 року визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1 196 196 грн. (декларація №4448 від 12 травня 2008 року).
Водночас у Товариства існувала переплата з податку на прибуток у розмірі 3 934 584 грн., яку ним використано для погашення суми податкового зобов`язання поточного кварталу, а відтак залишок переплати за підсумками першого кварталу 2008 року складав 2 738 658 грн. (3 934 584 грн. - 1 196 196 грн. = 2 738 658 грн.).
За підсумками півріччя 2008 року податкове зобов`язання позивача склало 5 071 949 грн. (декларація №9230 від 08 серпня 2008 року).
Оскільки податок на прибуток підприємств нараховується наростаючим підсумком з початку року, то податкове зобов`язання за перше півріччя у розмірі 5 071 949 грн. включає в себе податкове зобов`язання першого кварталу у розмірі 1 196 196 грн., а відтак податкове зобов`язання окремо за другий квартал 2008 року склало 3 875 753 грн. (5 071 949 грн. - 1 196 196грн.) й зазначена сума податкового зобов`язання була погашена позивачем частково за рахунок переплати з податку на прибуток, що залишалась невикористаною за підсумками першого кварталу 2008 року у розмірі 2 738 658 грн., а частково грошовими коштами у розмірі 1 137 095 грн. згідно платіжного доручення №8536 від 18 серпня 2008 року (2 738 658 грн. + 1 137 095 грн. = 3 875 753 грн.).
Податкове зобов`язання з податку на прибуток самостійно визначене позивачем наростаючим підсумком за три квартали 2008 року та за весь 2008 рік становило 0 грн., таким чином оскільки метод визначення податку на прибуток підприємств передбачає включення до декларацій за три квартали та за рік показників за податковими деклараціями попередніх періодів, то, суди визначили, що у Товариства утворилась переплата з податку на прибуток у розмірі 5 071 095 грн. Розмір зазначеної переплати і її наявність не заперечувались податковим органом.
Окрім того, податковим повідомленням-рішенням №0000091316/0 від 24 липня 2006 року позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 608 655,60 грн.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року у справі №5/336/06-АП скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 14 вересня 2006 року, якою позов було задоволено, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про скасування вказаного податкового повідомлення - рішення відмовлено.
14 грудня 2006 року позивач сплатив до бюджету 608 655,60 грн. податкового зобов`язання з податку на прибуток.
В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2009 року постанову Запорізького апеляційного господарського суду скасовано, а постанову господарського суду Запорізької області від 14 вересня 2006 року - залишено без змін.
Також суди з`ясували, що позивач неодноразово звертався до відповідача-1 із заявами про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання (переплати) з податку на прибуток в розмірі 5 683 115,60 грн.
Так, 13 вересня 2011 року Товариство звернулось до Інспекції із заявою про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання (переплати) з податку на прибуток у розмірі 5 683 115,60 грн., яка підтверджена довідкою про стан розрахунків з бюджетом станом на 31 серпня 2011 року.
Листом №7989/10/08-08 від 23 вересня 2011 року Інспекція заяву позивача залишила без задоволення, посилаючись на пункт 2 статті 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та пункт 9 статті 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а також запропонувала надміру сплачену суму податку на прибуток за попередні податкові періоди врахувати при наступному декларуванні.
30 вересня 2011 року позивачем повторно подано заяву про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання (переплати) з податку на прибуток, у відповідь на яку Інспекцією надано лист №8522/10/08-08 від 10 жовтня 2011 року, в якому зазначено про відсутність в Податковому кодексі України (далі - ПК України) положень щодо перерахування суми переплати з податку на прибуток на поточний рахунок підприємства; крім того, зауважено про направлення до ДПС України інформації стосовно подання Товариством заяви про повернення переплати та подальше його додаткове повідомлення про отриману відповідь.
28 травня 2012 року позивач втретє звернувся до відповідача-1 із проханням повернення коштів, й листом №1819/10/26 від 11 червня 2012 року податковий орган, посилаючись на пункт 43.3 статті 43 ПК України, зазначив, що згідно даних облікової картки переплата з податку на прибуток виникла у платника 22 грудня 2008 року, а тому станом на 11 червня 2012 року сплинув передбачений ПК України строк її повернення.
Не погоджуючись із бездіяльністю Інспекції щодо повернення надміру сплачених коштів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
На час виникнення спірних правовідносин порядок повернення надміру внесених до бюджету сум податків регулювався Законом України "Про порядок погашення податкових зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (далі - Закон №2181) та ПК України.
Відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону №2181 заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
В подальшому, підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення надмірно сплаченим грошовим зобов`язанням, якими є суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ж зі статтею 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.
На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
З положеннями статті 43 ПК України узгоджуються норми Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226 й зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за №1000/7288 (далі - Порядок №226), який був чинний на момент спірних правовідносин.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновку, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету.
При цьому, чинне на час спірних правовідносин законодавство не містило будь-яких застережень щодо неможливості повернення платникові податків коштів, які були ним надміру сплачені за результатами самостійно визначених зобов`язань або нараховані контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення, в подальшому скасованого.
Проте, суди попередніх інстанцій, неправильно розтлумачивши зміст вищевказаних законодавчих норм, прийшли до передчасних висновків по суті спірних правовідносин.
Разом з тим, під час первісного розгляду даної справи Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року й направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, в ухвалі від 16 грудня 2015 року вже звертав увагу на помилковість позиції судів щодо неможливості повернення Товариству коштів, сплачених ним на підставі власних декларацій з податку на прибуток за 2008 рік та визначених контролюючим органом, а також вказав на необхідність з`ясування ними обставин, з якими 43 ПК України пов`язує питання повернення суб`єкту господарювання сплачених сум грошового зобов`язання.
Втім, вказівки суду касаційної інстанції судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи враховані не були.
Як передбачалось статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Підсумовуючи викладене та враховуючи приписи статей 349, 353 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно врахувати викладене й прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд