ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 520/12063/18
адміністративне провадження № К/9901/15269/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А., суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 (суддя Панов М.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 (головуючий суддя Донець Л.О., судді Гуцал М.І., Бегунц А.О.),
УСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2018 №0001235806 та від 27.11.2018 №0004145806; стягнути з відповідача компенсацію за моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_1 наводив наступні доводи: податкові повідомлення-рішення, правомірності яких стосується спір, складені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не містять розрахунку сум податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій; ГУ ДФС не направило йому акт перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1, а також відповіді на його заяву щодо незгоди з результатами перевірки; податкові декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень та серпень 2018 року були подані ним через електронну систему "Айфін" 15.08.2018 та 13.09.2018 відповідно із заповненням усіх рядків та прийняті без зауважень, про що він отримав повідомлення через електронний кабінет. Після цього відповідальність за збереження інформації в податкових деклараціях покладається на ДФС.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ГУ ДФС, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяло на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Застосувавши норми статті 42, пункту 49.8 статті 49, пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України(далі - ПК), суди визнали безпідставними доводи позивача щодо не направлення йому ГУ ДФС акта перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/2160123675, не надання відповіді на його заяву від 21.11.2018, в якій він висловив свою незгоду з результатами перевірки, щодо отримання ним звіту про прийняття податкових декларацій як доказу правильного визначення сум податкових зобов`язань. Суди зазначили, що контролюючий орган зобов`язаний розглянути заперечення на акт перевірки, тоді як позивачем такі не подавалися, а також зобов`язаний прийняти податкову декларацію, якщо вона заповнена відповідно до вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК.
Дійшовши висновку, що в діях відповідача немає ознак протиправної поведінки, суд відмовив також у позові в частині вимог про стягнення моральної шкоди.
ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалені у цій справі судові рішення, у якій просить скасувати їх та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 13.07.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 та пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відповідно до доводів позивача в касаційній скарзі щодо зазначених підстав касаційного оскарження, а також доводів про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідження доказів у справі.
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд визнав слушними доводи позивача щодо значення справи для нього.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення як безпідставну та необґрунтовану.
Верховний Суд, перевіривши у касаційній скарзі та у запереченнях на касаційну скаргу доводи сторін, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ФОП ОСОБА_1 є платником ПДВ з 01.04.2013. За результатами своєї діяльності позивач подав податкові декларації з ПДВ у електронному вигляді за липень та серпень 2018 року.
На підставі пункту 76.1 статті 76 ПК відповідачем були проведені камеральні перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з ПДВ за липень 2018 року (за результатами складено акт перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1 ) та за серпень 2018 року (акт перевірки від 22.10.2018 №112/20-40-58-06/ НОМЕР_1 ).
Акт перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1 було направлено позивачу засобами поштового зв`язку 19.09.2018. Вказана поштова кореспонденція була повернута 23.10.2018 до контролюючого органу з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Акт перевірки від 22.10.2018 №112/20-40-58-06/ НОМЕР_1 позивач отримав 14.11.2018.
Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абзац шостий пункту 42.6 цієї статті).
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили довід позивача, що йому не були вручені копії актів перевірки, як такий, що не відповідає обставинам у справі та нормам пунктів 42.2. 42.6 статті 42 ПК.
Так само обґрунтованим є і висновок судів, що ГУ ДФС не було порушено норми пункту 86.7 статті 86 ПК у зв`язку із зверненням позивача із заявою від 21.11.2018. Такий висновок суду ґрунтується на оцінці змісту зазначеної заяви, який не стосується конкретних зауважень на акт перевірки.
В актах перевірки контролюючим органом зроблено висновки, ФОП ОСОБА_1, порушуючи норми пункту 187.1 статті 187, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК, занизив суму, яка підлягає нарахуванню до сплати в державний бюджет за податковими деклараціями з ПДВ за липень та серпень 2018 року на 7 055,00 грн. та на 1 203,00 грн. відповідно.
Так, згідно з податковими деклараціями з ПДВ за липень 2018 року позивач у рядку 9 задекларував 7055,00 грн., у рядку 17 - 0 грн., у рядку 18 - 0 грн.; а за серпень 2018 року у рядку 9 - 1203,00 грн., у рядку 17 - 0 грн., у рядку 18 - 0 грн.
У рядку 18 податкової декларації з ПДВ зазначається позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання (рядок 9) та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17), яке сплачується до бюджету. Таким чином, у рядку 18 податкових декларацій з ПДВ за липень 2018 року позивач повинен був задекларувати 7055,00 грн., а за серпень 2018 року - 1203,00 грн.
На підставі актів перевірок ГУ ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2018 №0001235806 на суму грошових зобов`язань з ПДВ 8 818,75 грн. (в тому числі: за основним платежем - 7055,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -1763,75 грн.) та від 27.11.2018 №0004145806 на суму грошових зобов`язань з ПДВ 1804,50 грн. (в тому числі: за основним платежем - 1203,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 601,50 грн.).
Пунктом 187.1 статті 187 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само) передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення докуме