Постанова
Іменем України
25 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2860/06
провадження № 61-6935св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі судді Єлізаренко І.А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності.
Обґрунтовуючи позов, посилалась на те, що вона є суб`єктом підприємницької діяльності на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця, виданого 17 березня 1997 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, з 01 жовтня 2005 року має свідоцтво про сплату єдиного податку, вид діяльності - паркування транспорту.
31 жовтня 2005 року вона уклала договір про функціонування платної нічної парковки з Управлінням транспорту і зв`язку Дніпропетровської міської ради
й отримала дозвіл на експлуатацію платної автопарковки щодо зберігання транспортних засобів, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ,
АДРЕСА_1.
У серпні 2006 року вона уклала договір з приватним підприємцем ОСОБА_2 про будівництво будівлі сторожки та огорожі на
АДРЕСА_1 .
На цей час будівництво будівлі сторожки та огорожі автостоянки закінчено, однак будівлі збудовано без належного дозволу. Будівлі відповідають архітектурним, будівельним, пожежним санітарним та екологічним нормам
та правилам. Згідно з актом прийому-передачі вказаного об`єкта будівництво повністю завершено і об`єкт прийнято нею до експлуатації.
Враховуючи викладене, позивач просила суд визнати за нею право власності
на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на
АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію; зобов`язати КП "ДМБТІ" зареєструвати право власності на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію. Зобов`язано КП "ДМБТІ" зареєструвати право власності на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на статті 331, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшовши висновку,
що самовільно збудовані на земельній ділянці споруди не порушують права інших осіб, отже за позивачем може бути визнано право власності на ці споруди.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
В апеляційному порядку справа розглядалась неодноразово.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги - для зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвала про залишення без руху мотивована тим, що підстави, на які посилається Дніпровська міська рада щодо пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 25 грудня 2006 року у поданій у жовтні 2017 року апеляційній скарзі не є поважними, оскільки Дніпровська міська рада зазначала, що про існування оскарженого рішення суду першої інстанції дізналася у 2017 році під час розгляду господарської справи № 904/8006/17, а копію цього рішення отримала під час ознайомлення з інвентарною справою у КП "ДМБТІ" 13 жовтня 2017 року. Однак ОСОБА_1 наполягала, що Дніпровська міська рада про оскаржуване рішення знала ще з 10 квітня 2007 року, коли розглядала її заяву, подану на ім`я голови Дніпропетровської міської ради, про надання вказівки
на підготовку розпорядження про присвоєння адреси нежитловій будівлі.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала апеляційному суду копію заяви, на якій стоїть вх. № 13/3933 від 10 квітня 2007 року (т. 1, а. с. 96).
На виконання вказаної ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху Дніпровська міська рада подала заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій заперечувала факт отримання міською радою 10 квітня 2007 року заяви ОСОБА_1
(вх. 13/3933), вказуючи, що ОСОБА_1 надала суду лише копію такої заяви не оригінал.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду у складі судді Єлізаренко І. А.
від 22 березня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року.
Апеляційний суд визнав наведені Дніпровською міською радою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року неповажними
та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, постановивши ухвалу одноособово.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2021 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 22 березня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року Дніпровській міській раді поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду, відкрито касаційне провадження у справі № 2-2860/06, справу витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності
на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, виданого 17 березня 1997 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. 01 жовтня 2005 року Лівобережною МДПІ їй видано свідоцтво про сплату єдиного податку, вид діяльності - паркування транспорту.
31 жовтня 2005 року ОСОБА_1 уклала договір з Управлінням транспорту
і зв`язку Дніпропетровської міської ради про функціонування платної нічної парковки й отримала дозвіл на експлуатацію платної автопарковки щодо зберігання транспортних засобів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
У серпні 2006 року ОСОБА_1 уклала договір з приватним підприємцем ОСОБА_2 про будівництво будівлі сторожки та огорожі на
АДРЕСА_1, однак будівлі збудовано без належного дозволу. Будівлі відповідають архітектурним, будівельним пожежним, санітарним та екологічним нормам та правилам. Вартість будівельних матеріалів та робіт, згідно
з договірною вартістю на будівлю автостоянки на
АДРЕСА_1, складає 25 000,00 грн. Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта будівництво повністю завершено і об`єкт прийнято ОСОБА_1 до експлуатації.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію. Зобов`язано КП "ДМБТІ" зареєструвати право власності на будівлю автостоянки з огорожею, розташовану на АДРЕСА_1, без додаткових актів вводу в експлуатацію.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на статті 331, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшовши висновку,
що самовільно збудовані на земельній ділянці споруди не порушують права інших осіб, отже за позивачем може бути визнано право власності на ці споруди.
У жовтні 2017 року Дніпровська міська рада звернулась до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, в якій просила відновити строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду першої інстанції, скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити
в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада
2017 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня
2006 року, залишено апеляційну скаргу без руху та надано строк для усунення недоліків (для подачі оригіналу квитанції про сплату судового збору).
Ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада
2017 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу
до апеляційного розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року справу знято з апеляційного розгляду для вирішення питання про відкриття провадження у справі (у зв`язку з помилковістю відкриття апеляційного провадження).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року відмовлено Дніпровській міській раді у відкритті апеляційного провадження
за її апеляційною скаргою на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, з тих підстав, що з 2007 року міська рада була обізнана про існування оскаржуваного рішення, проте до суду звернувся лише в 2017 році.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі скасовано, справу передано на розгляд суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року мотивована тим,
що встановивши, що Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі та не знала про наявність рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, апеляційний суд відкрив апеляційне провадження. Разом з тим під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції постановив ухвалу (у складі колегії суддів) від 16 березня 2018 року, якою зняв з апеляційного розгляду справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року для вирішення питання про відкриття провадження у справі, а у подальшому ухвалою від 16 березня
2018 року апеляційний суд відмовив Дніпровській міській раді у відкритті апеляційного провадження у справі.
Отже, суд апеляційної інстанції, за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених ЦПК України, повернув справу
зі стадії апеляційного розгляду на стадію відкриття апеляційного провадження (яке вже було відкрито апеляційним судом), що не передбачено процесуальним законом, та необґрунтовано, незважаючи на відкрите апеляційне провадження
у справі, відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі. Такі дії апеляційного суду не узгоджуються ні з положеннями ЦПК України, 2004 року,
ні з положеннями нині чинної редакції ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року закінчено дії
з підготовки справи до апеляційного розгляду та призначено справу
до апеляційного розгляду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року в частині поновлення Дніпровській міській раді строку на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року скасовано. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду
(т.2 а.с. 159-166).
У постанові від 27 січня 2021 року Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши, у тому числі, висновків у цій справі, викладених
у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року, не обґрунтував, з яких підстав поновив Дніпровській міській раді пропущений більше ніж на 10 років строк на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року.
Верховний Суд звернув увагу на те, що під час нового розгляду апеляційний суд має повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження, урахувавши принцип правової визначеності та виклавши обґрунтовані мотиви задоволення чи відмови у поновленні строків на апеляційне оскарження, відмови у відкритті чи відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду - для зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвала про залишення без руху мотивована тим, що підстави, на які посилається Дніпровська міська рада щодо пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 25 грудня 2006 року у поданій у жовтні 2017 року апеляційній скарзі не є поважними, оскільки Дніпровська міська рада зазначала, що про існування оскарженого рішення суду першої інстанції дізналася у 2017 році під час розгляду господарської справи № 904/8006/17, а копію цього рішення отримала під час ознайомлення з інвентарною справою у КП "ДМБТІ" 13 жовтня 2017 року. Однак ОСОБА_1 наполягала, що Дніпровська міська рада про оскаржуване рішення знала ще з 10 квітня 2007 року, коли розглядала її заяву, подану на ім`я голови Дніпропетровської міської ради, про надання вказівки
на підготовку розпорядження про присвоєння адреси нежитловій будівлі.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала апеляційному суду копію заяви, на якій стоїть вх. № 13/3933 від 10 квітня 2007 року (т. 1, а. с. 96).
На виконання вказаної ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху Дніпровська міська рада подала заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій заперечувала факт отримання міською радою 10 квітня 2007 року заяви ОСОБА_1
(вх. 13/3933), вказуючи, що ОСОБА_1 надала суду лише копію такої заяви не оригінал.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду у складі судді Єлізаренко І. А.
від 22 березня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року.
Апеляційний суд визнав наведені Дніпровською міською радою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року неповажними
та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року, постановивши ухвалу одноособово.