ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 820/6656/15
адміністративне провадження № К/9901/28944/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Тітова О.М. від 10 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бегунца А.О., суддів Старостіна В.В., Рєзнікової С.С. від 04 квітня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 березня 2015 року: №0000362201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 582847,09 грн. (у тому числі 388564,73 грн. за основним платежем та 194282,36 грн. за фінансовими санкціями); №0000352201, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 553704,90 грн. (у тому числі 369136,60 грн. за основним платежем та 184568,30 грн. за фінансовими санкціями).
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "Аретта" (код ЄДРПОУ 37874418) за період травень - липень 2013 року та з ТОВ "Грант - ТД" (код ЄДРПОУ 36093917) за період жовтень - листопад 2013 року.
Товариство не погодилось із рішеннями контролюючого органу (у певній частині) і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 12 березня 2015 року №908/20-38-22-01-04/38383623, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року, позов задоволено повністю.
Рішення судів обґрунтовано тим, що операції по поставці товарів між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД") є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому, за висновком судів, Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначили, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що суди не в повному обсязі дослідили та встановили обставини по справі, які свідчать про те, що товарність розглядуваних господарських операцій не підтверджена відповідними доказами, посилаючись на проведений аналіз в системі автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та отриману податкову інформацію у вигляді актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, а також відсутність у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій (транспортних засобів); неподання до перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування продукції від ТОВ "Грант - ТД", а в наданих товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Аретта" вказані транспортні засоби, які зареєстровані на фізичних осіб; відсутність в укладених із контрагентами угодах визначення обов`язку по здійсненню навантажувально-розвантажувальних робіт, адрес місць їх вчинення, а у видаткових накладних за травень-листопад 2013 року - адреси їх складення, посадових осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Суди встановили, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства щодо взаємовідносин з ТОВ "Аретта" за період травень - липень 2013 року, ТОВ "Світком- Торг" за період серпень - жовтень 2013 року, ТОВ "Грант - ТД" за період жовтень - листопад 2013 року з питань формування загального обсягу податкового кредиту (витрат) та податкових зобов`язань (доходів), за результатами якої складено акт від 12 березня 2015 року №908/20-38-22-01-04/38383623, у якому податковий орган вказав на порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого у перевіреному періоді занижено податок на прибуток на загальну суму 1395970 грн. та ПДВ на 1469442 грн.
У акті перевірки, окрім іншого, контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із придбання товарів у ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування такої своєї позиції у акті перевірки відповідач навів відповідні мотиви, аналогічні тим, що викладені у касаційні скарзі, зокрема вказує на здійснені заходи з податкового контролю по контрагентам та аналіз їх податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій; дефектність документів, складених за результатами розглядуваних операцій, та їх оформлення з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV); ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування продукції, тощо.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято (винесено) оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення, незгода з якими у частині збільшення грошових зобов`язань за наслідками відносин із ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД" й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ. Позивач має ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та пері (без додання спирту), строк дії якої з 01 листопада 2012 року до 01 листопада 2017 року.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД" як постачальниками на користь позивача товарно-матеріальних цінностей (алкогольних та безалкогольних напоїв).
Як установили суди та не заперечується відповідачем, взаємовідносини Товариства з ТОВ "Аретта" здійснювалися на підставі договору поставки товару від 05 листопада 2012 року №127/12, за умовами якого ТОВ "Аретта" (постачальник) зобов`язувався поставити і передати у власність позивача (покупця) товар відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах і порядку, визначених даним договором.
На підтвердження перевезення товару до матеріалів справи залучено копії товарно-транспортних накладних, які датовані періодом взаємовідносин позивача з ТОВ "Аретта" щодо поставки/перевезення товару, у яких вказано замовника, вантажовідправника, пункти навантаження та розвантаження товару, відомості про перевізників та задіяного у перевезенні автотранспорту, дані про одержання вантажу.
Окрім того встановлено, що між ТОВ "Гарант - ТД" (постачальник) та Товариством (покупець) укладено договір постачання від 30 вересня 2013 року №457, відповідно до умов якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених договором.
Враховуючи особливості, передбачені договором, укладеним із ТОВ "Гарант - ТД", поставка здійснювалась позивачем власними силами та засобами без оформлення товарно-транспортних накладних.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних підприємств товарно-матеріальних цінностей, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, розрахунковими документами тощо) й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. У виписаних контрагентами податкових накладних присутні усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД", суди зазначили, що наявні податкові накладні та первинні документи підписані уповноваженими особами, дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, тобто такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ними. Дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, за результатами діяльності з якими Товариством сформовано показники податкової звітності, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами не виявлено.
Як установили суди, на підтвердження можливості зберігання придбаного у контрагентів товару до матеріалів справи залучено копію договору оренди від 22 жовтня 2012 року №22-10/12, укладеного із ПКФ "Ресурс ЛТД" (орендодавець), за умовами якого позивач приймає в оренду нежитлові приміщення загальною площею 2252,60 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Основ`янська, 55.
У ході розгляду справи з`ясовано, що придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності (алкогольні та безалкогольні напої) використані позивачем у власній господарській діяльності в оподатковуваних операціях та реалізовані третім особам через власну мережу роздрібних лікеро-горілчаних магазинів, на підтвердження чого надано копії відповідних фіскальних чеків РРО.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Аретта" та ТОВ "Грант - ТД" документально підтверджені та фактично проведені; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.
Слід погодитися з висновком про те, що ненадання до перевірки окремих документів або ж наявність незначних недоліків в оформленні останніх не може вважатися у даному випадку достатньою підставою для визнання нереальності господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Варто вказати й на те, що при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акту документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому інформація, наведена у відповідних актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, не свідчить про нездійснення господарських операцій та про порушення позивачем податкового законодавства.
Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем порушення Товариством відповідних вимог ПК України при формуванні витрат та податкового кредиту за результатами взаємовідносин із контрагентами й, як наслідок, підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень (у відповідній їх частині).
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 КАС України, Суд