ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 0940/2287/18
адміністративне провадження № К/9901/16945/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Явченської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Гундяка В.Д. від 10.01.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Довгополова О.М., суддів: Большакової О.О., Гудими Л.Я. від 14.05.2019
у справі № 0940/2287/18
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
до Явченської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області
про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (далі також - позивачі) звернулися до суду з позовом до Явченської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області (далі також - відповідач), в якому просили визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 18.07.2018 "Про затвердження детального плану території та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки".
2. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, визнано протиправним та скасовано рішення Явченської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 18.07.2018 "Про затвердження детального плану території та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки"; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в розмірі 704,80 грн на користь кожного позивача.
3. 18.06.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; вирішити питання судових витрат.
4. Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2019 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І. В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
6. 15.07.2019 від позивачів надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на громадських слуханнях, які відбулися 02.07.2018, розглядалося питання про затвердження детального плану території для відводу земельної ділянки господарського двору, будівництва та реконструкції викуплених приміщень під комплекс відгодівлі в АДРЕСА_1 .
8. Відповідно до протоколу вказаних слухань проти затвердження детального плану території проголосувало 29 осіб, за - 9 осіб, утрималось - 0 осіб.
9. Рішенням сьомого скликання дев`ятнадцятої сесії Явченської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 18.07.2018 затверджено детальний план території для відводу земельної ділянки господарського двору, будівництва та реконструкції викуплених приміщень під комплекс відгодівлі в АДРЕСА_1 та надано дозвіл ОСОБА_7 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 3,4 га, для будівництва та реконструкції викуплених приміщень під комплекс відгодівлі в АДРЕСА_1 .
IІI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. Позивачі в обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що спірним рішенням відповідача неправомірно, всупереч вимогам чинного законодавства і встановленої процедури затверджено детальний план території для відводу земельної ділянки господарського двору, будівництва та реконструкції викуплених приміщень під комплекс відгодівлі в АДРЕСА_1 .
11. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що права позивачів оскаржуваним рішенням не порушені, оскільки вони не є власниками земельної ділянки, щодо якої розроблено детальний план, і не є суміжними землекористувачами. Натомість ухвалюючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що Явченською сільською радою не було забезпечено прозорого та доступного розповсюдження важливої інформації щодо розробки детального плану території для відводу земельної ділянки господарського двору, будівництва та реконструкції викуплених приміщень під комплекс відгодівлі у с. Йосипівка, не забезпечено дотримання процедури проведення громадських слухань, що є порушенням процедури розроблення та затвердження детального плану території, а також не враховано зауваження щодо детального плану території та розміщення комплексу відгодівлі.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
13. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що оскаржуване у цій справі рішення є нормативно-правовим актом, а тому розгляд справи повинен був проводитися за правилами загального позовного провадження. Позивачі не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано оскаржуване рішення відповідача, а тому не мають права на його оскарження. На момент звернення до суду із цим позовом рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою вже було виконаним. Крім того, оскаржуваним рішенням відповідача безпосередньо впливає на права та обов`язки ОСОБА_7, однак така не була залучена судами до участі у справі в якості третьої особи. Судом першої інстанції порушено норми процесуального права шляхом розгляду справи без участі представника відповідача, попри заявлення ним клопотання про відкладення розгляду справи. Помилковими є висновки судів відносно неврахування пропозицій до проєкту детального плану та думки жителів села.
14. Позивачі у відзиві на касаційну скаргу заперечують щодо задоволення такої, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів є законними та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
16. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом розгляду справи без участі його представника, попри заявлення ним клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє такі з огляду на таке.
17. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
18. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
19. Законодавством визначено принципи адміністративного судочинства, серед яких - рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (стаття 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
20. Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов`язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
21. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2а-2573/11 та у справі № 2а-4552/11, від 05.06.2018 у справі № 2а-14/11.
22. Згідно з частиною другою 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
23. Верховний Суд враховує, що у касаційній скарзі відповідач не оспорює факту повідомлення його належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, натомість зазначає, що таким безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, відтак колегія суддів зауважує, що вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є виключно повноваженням суду.
24. Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено у його задоволенні, оскільки суд вважав неповажною повідомлену відповідачем причину неявки у судове засідання.
25. Оскільки зі змісту касаційної скарги та наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що позивач був позбавленим можливості подати до суду докази, а також враховуючи, що відповідач був повідомленим про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції належним чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що його право на участь у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції було порушеним.
26. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 452/5892/15-а.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Згідно з положеннями статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
29. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
30. Відповідно до статті 4 КАС України (тут і далі також - в редакції, чинній на момент подання позову) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
31. Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
32. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
33. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
34. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17.
35. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
36. В пунктах 3 та 7 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що:
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;
- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
37. Відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
38. Аналіз положень статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає можливість стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, місцева рада визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
39. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати юридичне значення).
40. Рішення місцевої ради щодо затвердження детального плану у межах населеного пункту стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.
41. Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення відповідача в частині затвердження детального плану території є нормативно-правовим актом.
42. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 826/16737/18, від 29.07.2020 у справі № 826/11226/16, від 09.12.2020 у справі № 813/746/18 та від 26.03.2021 у справі № 522/5362/17.
43. Колегія суддів зауважує, що особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовано статтею 264 КАС України.
44. Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України встановлено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
45. Згідно з положеннями частин четвертої-десятої цієї статті у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніше як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження. Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Якщо під час розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
46. Відповідно до частин першої та другої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, у якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
47. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зауважує, що для оскарження нормативно-правових актів передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії. Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності" від 10.06.1997 № 503/97, "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13.12.1996 № 1207/96.
48. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.
49. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення відповідача в частині затвердження детального плану території відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи, а відтак вирішуючи цей спір суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту і не врахували прав та інтересів усіх заінтересованих осіб, на яких поширюється його дія, та які не були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.
50. Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, у якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
51. Опублікування резолютивної частини рішення, яким визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним, після набрання ним законної сили, у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, унеможливлює подальшу дію оскаржуваного нормативно-правового акта та порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, на яких поширюються вимоги цього акта. При цьому нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
52. Таким чином, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування КАС України передбачена спеціальна процедура, відмінна до тієї, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.
53. На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення в частині затвердження детального плану території відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи.
54. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 12 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
55. Частиною четвертою цієї статті визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (пункт 1).
56. Крім того, відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
57. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (пункт 1).
58. Частиною восьмою статті 264 КАС України встановлено, що адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.
59. Натомість, як убачається зі змісту ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 про відкриття провадження у цій справі, судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
60. Також в оскаржуваному рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 судом зазначено, що розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
61. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду на вказані обставини уваги не звернув.
62. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
63. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
64. Суд не оцінює інші доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, адже зазначені порушення норм процесуального права унеможливлюють здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
65. Під час нового розгляду суди мають взяти до уваги викладені у цій постанові висновки та прийняти законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає засадам ефективності судового захисту.
66. Оскільки колегія суддів направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 264, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд