ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17184/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (далі - Товариство) - Валька І. В.,
відповідача - державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) - Коляди В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 [колегія суддів: Козир Т. П. (головуючий), Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.]
зі справи № 910/17184/20
за позовом Товариства
до Підприємства
про стягнення заборгованості.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з Підприємства заборгованості за договором на постачання товару від 18.11.2019 № 53-123-01-19-05934 (далі - Договір) у розмірі 7 078 732,75 грн., з яких 6 184 399,20 грн. основного боргу, 309 219 грн. штрафу, 185 601,41 грн. 3 % річних, 399 512,18 грн. інфляційних збитків. Також позивач просив нарахувати для стягнення з відповідача 3 % річних за період з 20.02.2021 і до моменту виконання рішення суду.
1.2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором у частині своєчасної оплати поставленого товару.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2021 (суддя Мельник В. І.0) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь Товариства основну заборгованість у розмірі 6 184 399,20 грн., штраф у розмірі 309 219,96 грн., 3 % річних у розмірі 185 601,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 399 512,18 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
2.2. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване наявністю підстав для задоволення позову (за винятком вимоги про нарахування 3 % річних за період до моменту виконання рішення суду), оскільки відповідач за отриманий на підставі Договору товар не розрахувався.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 змінено і викладено його резолютивну частину у новій редакції: позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства основну заборгованість у розмірі 6 184 399,20 грн., 3 % річних у розмірі 185 601,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 399 512,18 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 309 219,96 грн. штрафу, нарахованого позивачем на підставі пункту 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888 (далі - Положення № 888). У вирішенні решти позовних вимог апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Товариство, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 повністю і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Підставою касаційного оскарження судових рішень (з урахуванням змін до касаційної скарги у зв`язку з усуненням її недоліків) Товариство вважає випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Так, за висновком скаржника, апеляційний господарський суд застосував частини третю, четверту і шосту статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частину першу статті 216 ГК України у вузькому розумінні без урахування правової позиції щодо терміна "закон", яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи № 288/1158/16-к.
4.2. Товариство стверджує про відсутність єдиної судової практики щодо застосування пункту 66 Положення № 888 у тому випадку, "коли на його застосування прямо не вказано в договорі", що є підставою для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Також скаржник з посиланням на зазначену підставу касаційного оскарження вважає, що для формування єдиної правозастосовчої практики важливо розуміти, чи відноситься Положення № 888 до: "актів цивільного законодавства" (частина перша статті 14 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України); "іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність" (частина перша статті 174 ГК України); "інших правових актів" (частина перша статті 193 ГК України); "законодавства" та "законодавчих актів" (стаття 264 ГК України).
4.3. За переконанням скаржника, справа має для нього виняткове значення, що є підставою касаційного оскарження згідно з підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
5. Доводи інших учасників
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило залишити скаргу без задоволення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Відокремлений підрозділ "Южно-Українська атомна електрична станція" Підприємства у системі "ProZorro" 13.09.2019 оголосив тендер у формі аукціону з придбання "Товар - код CPV 34120000-4 по ДК 021:2015 - Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (Автобуси)", переможцем якого визнано Товариство.
6.2. Підприємство (покупець) і Товариство (постачальник) уклали Договір, за умовами якого:
постачальник зобов`язався передати покупцю, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар - код CPV 34120000-4 по ДК 021:2015 - Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (автобуси), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до Договору № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2019 року (пункт 1.1);
загальна вартість товару є твердою та складає: разом 5 987 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 1 197 400,00 грн. Всього з ПДВ: 7 184 400,00 грн. (пункт 2.1);
за цим Договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно зі специфікацією № 1 (додаток до договору № 1) та виконання постачальником умов пунктів 3.2, 5.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується (пункт 2.2);
постачання протягом 90 днів з дати публікації Договору в системі "ProZorro", але не пізніше 30.11.2019, на умовах: DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов`язковою присутністю представника постачальника (пункт 3.1);
покупець зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за поставлені товари (пункт 11.4.1).
6.3. Відповідно до Специфікації № 1 позивач повинен був поставити два автобуси МАЗ 232162.
6.4. 29.11.2019 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінено ціну Договору та встановлено її у розмірі 6 184 399,20 грн.
6.5. На виконання умов Договору позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 6 184 399,20 грн., що підтверджується видатковими накладними від 29.11.2019 № -А-110 та № -А-111, які підписані представниками обох сторін без зауважень щодо якості товару та скріплені печатками.
Тоді ж, 29.11.2019, сторони підписали акти № 1 та № 2 приймання-передачі техніки від 29.11.2019, які підтверджують відсутність зауважень та претензій щодо зовнішнього вигляду, комплектації і технічного стану товарів.
Позивач склав податкові накладні щодо поставленого товару, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.12.2019, що підтверджується квитанціями про реєстрацію, а відповідач 16.12.2019 оформив ярлик на гідну продукцію № 1-701-19 щодо проходження вхідного контролю.
6.6. У порушення умов Договору відповідач отриманого товару не оплатив, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 6 184 399,20 грн.
6.7. Викладені обставини стали підставою для звернення Товариства з позовом у даній справі.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
7. Законодавство України
7.1. ЦК України:
пункт 1 частини другої статті 11:
- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;
стаття 525:
- одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
частина друга статті 526:
- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
частина перша статті 627:
- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.2. ГК України:
частина перша статті 216:
- учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором;
частини перша і друга статті 217:
- господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки;
- у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції;
частина перша статті 230:
- штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання;
частина четверта статті 231:
- у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
7.3. ГПК України:
частина перша статті 13:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
частина перша статті 74:
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;
частини перша та друга статті 300:
- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;
- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;
пункт 1 частини першої статті 308:
- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
частина перша статті 309:
- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Відповідно до приписів статей 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов`язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
8.2. За результатами розгляду справи місцевий господарський суд, дослідивши усі наявні у справі докази та встановивши обставини щодо порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати поставленого товару, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення нарахованих позивачем сум основного боргу, штрафу, 3 % річних та інфляційних.
8.3. Водночас апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції у частині стягнення 309 219,96 грн. штрафу, нарахованого позивачем на підставі пункту 66 Положення № 888 (у розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару).
Змінюючи рішення місцевого господарського суду і відмовляючи у позові в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
сторони скористалися наданим їм законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності постачальника шляхом нарахування пені і штрафів за конкретні порушення негрошових зобов`язань, визначили відповідальність обох сторін за порушення антикорупційного законодавства та звільнили покупця від сплати пені (штрафних санкцій) за порушення строків розрахунків;
матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами існував спір щодо встановлення чи невстановлення штрафних санкцій, а, беручи участь у публічних торгах, позивач добровільно погодився на усі умови Договору;
у Договорі сторони не зазначили, що на правовідносини сторін поширює дію Положення № 888.
8.4. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Товариства з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 309 219,96 грн. штрафу, нарахованого позивачем на підставі пункту 66 Положення № 888, за змістом якого за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати продукції за інших форм розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від сплати якої він відмовився або ухилився.
8.5. За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішення суду апеляційної інстанції є, зокрема, пункт 1 частини другої статі 287 ГПК України, оскільки суд, за твердженням Товариства, застосував частини третю, четверту і шосту статті 231 ГК України, частину першу статті 216 ГК України у вузькому розумінні без урахування правової позиції щодо терміна "закон", яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи № 288/1158/16-к.
8.5.1. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 зі справи № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 зі справи № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 зі справи № 910/24257/16).
8.5.2. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи № 922/2383/16, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 зі справи № 910/5394/15-г, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 зі справи № 2-3007/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 757/31606/15-ц).
8.5.3. Товариство, не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні з Підприємства штрафу, зазначає про неврахування апеляційним судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 03.07.2019 зі справи № 288/1158/16-к.
8.5.4. Перевіряючи доводи скарги в цій частині, Верховний Суд виходить з того, що Товариство для порівняння посилається на висновок у кримінальній справі, правову позицію щодо терміна "закон" в якій наведено у контексті саме Кримінального кодексу України (КК) і кримінальної відповідальності.
Так, у наведеній скаржником постанові зазначено:
у КК термін "закон" використовується як у широкому, так і у вузькому значенні. Якщо в КК поняття "закон" вжито у вузькому розумінні, нормативно-правовий акт конкретизується - обов`язково зазначається назва закону або ж за словом "закон" слідує слово "України";
коли ж у тексті КК слово "закон" вживається лише як узагальнююче поняття, воно використовується у широкому значенні, тобто може охоплювати як власне закони, так і інші акти чинного законодавства;
у такому значенні слово "закон" вжито у статті 263 КК. У розумінні цієї статті "передбаченим законом дозволом" на поводження зі зброєю варто вважати дозвіл, що може бути встановлений будь-яким нормативно-правовим актом, у тому числі підзаконним;
виходячи зі змісту статті 92 Конституції України, правовий режим обігу зброї не належить до кола питань, які визначаються виключно законами України, тобто законами у вузькому розумінні.
8.5.5. Водночас у справі, що розглядається, спірні правовідносини сторін виникли у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за Договором у частині оплати товару, тобто у зв`язку з покладенням на Підприємство господарської (цивільно-правової) відповідальності. При цьому приписами статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності (пункт 22).
8.5.6. Отже, справа № 288/1158/16-к, на яку посилається Товариство, не є подібною зі справою, що розглядається, а тому доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними.
8.6. Підставою оскарження рішення апеляційного господарського суду позивач вважає також приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
За своїм змістом норма пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
8.6.1. Оцінюючи наведені у касаційній скарзі доводи скаржника (пункт 4.2 цієї постанови), Верховний Суд виходить з такого.
8.6.2. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
8.6.3. За наведеними у частині першій статті 216, частинах першій і другій статті 217, частині першій статті 230 ГК України приписами господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретний їх розмір.
8.6.4. Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності і здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 зі справи № 904/4156/18.
8.6.5. Отже, з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
8.6.6. З огляду на наведене та беручи до уваги висновок апеляційного господарського суду про те, що сторони скористалися наданим їм законодавцем правом урегулювати у Договорі правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності та звільнили покупця від сплати пені (в контексті штрафних санкцій) за порушення строків розрахунків, аргументи заявника касаційної скарги про наявність правових підстав для стягнення з Підприємства штрафу не знайшли свого підтвердження.
8.6.7. Викладеним спростовуються і доводи Товариства щодо порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права у контексті випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, визначеного скаржником підставою касаційного оскарження.
8.6.8. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалась справа № 910/4450/19, у якій причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні пені, нарахованої на підставі абзацу другого пункту 66 Положення № 888.
8.6.9. Переглядаючи судове рішення у справі № 910/4450/19 у касаційному порядку, Верховний Суд виходив з такого:
"Відповідно до пункту 12.11 договорів у всьому іншому, що не передбачено умовами цих договорів, відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (у редакції 2010 року), Положенням про постачання продукції";
"В абзаці 2 пункту 66 цього Положення передбачено, що у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець (платник) сплачує пеню у розмірі 0,04 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення";
"Оскільки умовами укладених між сторонами правочинів не передбачено відповідальності залізниці за несвоєчасну оплату товару, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність звернення позивача з позовом про стягнення пені на підставі Положення про постачання продукції".
Отже, висновок про правомірність нарахування пені на підставі Положення № 888 у зазначеній справі зроблено, зокрема, з урахуванням того, що у договорах його сторони передбачили урегулювання відносин нормами зазначеного Положення у всьому іншому, що не передбачено умовами цих договорів.
Водночас у справі, що розглядається, сторони Договору не погоджували поширення приписів Положення № 888 на їх правовідносини, натомість у пункті 2.2 Договору передбачили, що пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
8.6.10 За таких обставин Верховний Суд, переглядаючи судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стосуються питання застосування пункту 66 Положення № 888, виходить з того, що: сторони на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, закріпленим у статтях 3, 6, 627 ЦК України, урегулювали в Договорі свої правовідносини щодо питання господарсько-правової відповідальності у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, що, в свою чергу, виключає можливість застосування управненою стороною штрафної санкції на підставі пункту 66 Положення № 888, особливо з урахуванням того, що в Договорі відсутнє посилання на поширення приписів цього Положення на відносини сторін.
За таких обставин питання щодо підставності застосування пункту 66 Положення № 888 не впливає на результат вирішення цього спору, що нівелює необхідність у формуванні правового висновку з її застосування у спірних правовідносинах.
8.7. Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи Товариства про те, що справа має для нього виняткове значення (пункт 4.3 цієї постанови), оскільки незгода скаржника з рішенням суду апеляційної інстанції щодо відмови у стягненні штрафу не підтверджує його незаконності, не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
8.7.1. До того ж за приписами частини третьої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження визначені у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини третьої цієї статті Кодексу застосовуються виключно до судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до яких ця справа, виходячи з ціни заявленого позову, не належить.
8.7.2. Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними посилання Товариства на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.