ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/16114/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Кібенко О.Р. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.,,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Рубін-2017",
представник позивача - Муцинов В.В., директор,
відповідач - Міністерство оборони України,
представник відповідач - Подольський В.Г., представник за довіреністю; Губар М.В., представник за довіреністю,
розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України,
на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2020 (головуючий суддя Маринченко Я.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 (головуючий Верховець А.А., судді: Тарасенко К.В. і Грек Б.М.)
у справі № 910/16114/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-2017" (далі - Товариство)
до Міністерства оборони України (далі - Міністерство)
про стягнення 9 402 286,23 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства про стягнення 7 646 989,29 грн заборгованості з урахуванням індексу інфляції за державним контрактом від 12.12.2018 № 509/4/18/18 щодо постачання продукції за державним оборонним замовленням (далі - Контракт), а також пені в розмірі 1 221 076,13 грн та штрафу у розмірі 534 220,81 грн, нарахованих відповідно до статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Міністерством умов укладеного між сторонами Контракту в частині оплати поставленої шостої партії продукції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства на користь Товариства 7 646 706,17 грн заборгованості з урахуванням інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- Товариство виконано вимоги, передбачені пунктами 12, 13 Контракту щодо надання всіх необхідних документів, які підтверджують виконання ним своїх зобов`язань в частині поставки продукції. У тому числі надано посвідчення від 21.04.2020 № 9 про відповідність шостої партії продукції вимогам технічних умов (далі - ТУ) відповідно до умов Контракту. Вказане посвідчення підписане військовим представником (далі - ВП) Міністерства та скріплене печаткою;
- здійснивши перерахунок інфляційних втрат у межах заявлених позовних вимог за період з 08.05.2020 по 12.10.2020, суди встановили, що інфляційні втрати за вказаний період становлять 14 980,33 грн;
- заявлені Товариством вимоги про стягнення пені у розмірі 1 221 076,13 грн та штрафу в розмірі 534 220,81 грн є необґрунтованими, оскільки умовами укладеного між сторонами Контракту не передбачено нарахування та стягнення з Міністерства штрафних санкцій за порушення строків розрахунків за поставлену продукцію. Крім того, частиною другою статті 231 ГК України, на підставі якої Товариство просить стягнути штрафні санкції, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Разом з тим вказана норма передбачає відповідальність за порушення господарського зобов`язання, а не грошового, у зв`язку з чим не може бути застосована до спірних правовідносин.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального права, зокрема, статті 86, 99, 101, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, статті 509, 526, 530, 610-612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 13, 173, 193 ГК України, статті 4, 12, 45, 48, 97 Дисциплінарного статуту Збройних сил України та статті 11, 16, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
Також Міністерством подано копії документів, які були ним отримані після подання касаційної скарги, які Верховний Суд відповідно до своїх повноважень, передбачених статтею 300 ГПК України, долучає до матеріалів справи без надання їм правової оцінки, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив. Водночас від Товариства надійшли письмові пояснення, які воно просить врахувати під час ухвалення рішення за результатами касаційного розгляду справи, які оцінюються Верховним Судом з урахуванням статей 42, 298, 300 ГПК України.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 12.12.2018 Міністерством (Замовник) та Товариством (Виконавець) укладено Контракт, за умовами якого Виконавець зобов`язався поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію у кількості, за етапами та у строки, зазначеними у специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, а Замовник - прийняти її через вантажоодержувача, зазначеного у специфікації та оплатити.
У подальшому між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до вказаного Контракту, якими змінювалась вартість продукції та умови поставки. Зокрема, специфікацією, затвердженою сторонами додатковою угодою від 13.12.2019 № 5, визначено, що поставка здійснюється партіями.
Товариством на виконання умов Контракту здійснювалась поставка продукції, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною від 23.12.2019 № 191223-0001, актом приймання-передачі військового майна №151/2, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством у централізованому порядку від 21.12.2019 №4487 на 126 одиниць продукції на загальну суму 4 144 816,62 грн, та видатковою накладною від 10.01.2020 № 200110-0001, актом приймання-передачі військового майна № 1/2, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством у централізованому порядку від 11.01.2020 № 72 на 106 одиниць продукції на загальну суму 3 486 909,22 грн, всього на суму 7 631 725,84 грн. Вказана продукція була прийнята Міністерством на відповідальне зберігання, що не заперечувалось його представниками.
Умовами пункту 15 Контракту сторони передбачили, що прийнята представництвом замовника продукція поставляється Виконавцем згідно з умовами DDP на склад замовника згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року та передається вантажоодержувачу за адресою, вказаною у специфікації. Приймання та контроль якості продукції, яка виготовляється за Контрактом, здійснює ВП Міністерства у порядку, визначеному ГОСТ В 15.307-77. Виконавець сповіщенням встановленої форми повідомляє ВП Міністерства про готовність продукції до здійснення контролю. На прийняту продукцію ВП Міністерства видає посвідчення, яким підтверджується відповідність продукції умовам Контракту.
З моменту видачі посвідчення і до відвантаження, продукція вважається прийнятою Виконавцем на відповідальне зберігання без додаткової оплати.
Відповідно до пояснень представників сторін та наявних у матеріалах справи доказів, зокрема листів ВП Міністерства 2493 від 20.02.2020 № 295, від 06.03.2020 № 384, протоколу від 14.02.2020 № 1, протоколу результатів вимірювань у ході проведення випробувань снарядів 12.02.2020, за результатами приймально-здавальних випробувань 12, 13 лютого 2020 року ВП Міністерства 2493 відхилило 06 та 07 партії снарядів на підставі невиконання вимог ТУ та державних стандартів та запропонувало Товариству пред`явити на приймально-здавальні випробовування вказані партії вдруге. При цьому, як вбачається з протоколу випробувань від 14.02.2020 № 1, підписаного представниками Міністерства, одночасно випробовувались снаряди обох партій, без зазначення в протоколі, до якої з партій належав кожен снаряд. Вказаним протоколом зафіксовано невідповідність вимогам Контракту одного снаряда без вказівки на партію.
Товариством 12.03.2020 направлено на адресу ВП Міністерства 2493 сповіщення № R120320-01 про пред`явлення 232 снарядів партії зазначеної у специфікайфії на приймально-здавальні випробування та лист від 12.03.2020 № R120320-04 про готовність до проведення приймально-здавальних випробувань та вжиття необхідних заходів для організації проведення випробувань 06 та 07 партій снарядів.
Листом від 29.03.2020 №R290320-1 Товариством повідомлено Міністерство, що згідно з аналізом даних програм контролю встановлено, що постріл, який не відповідав вимогам Контракту, було здійснено снарядом з 07 партії. Також повідомлено, що Товариством спільно з представником Замовника, співвиконавцем за Контрактом, конструкторським бюро Товариства проведено повторну перевірку 06 та 07 партій снарядів на відповідність конструкторській документації (далі - КД) та ТУ і не виявлено невідповідності вказаним нормам. Запропоновано проведення додаткових випробувань.
У подальшому ВП Міністерства 2493 видано Товариству посвідчення від 21.04.2020 № 9 про те, що пред`явлена ним за сповіщенням продукція, яка виготовлена у відповідності з Контрактом, вважається прийнятою, а саме 232 снаряди ОФ29 на загальну суму 7 631 725,84 грн. Перелічена в посвідченні продукція відвантажена згідно з видатковою накладною від 23.12.2019 № 191223-0001 у кількості 126 шт та видатковою накладною від 10.01.2020 № 200110-0001 у кількості 106 шт.
Згідно з висновком представника Замовника від 21.04.2020 вказані снаряди відповідають вимогам ТУ та вважаються прийнятими. Також відповідні відмітки про відповідність зазначеної партії снарядів внесено до паспорту снаряду ОФ29 у кількості 232 шт.
Зазначені документи підписані зі сторони військового представництва уповноваженою особою та скріплені печаткою.
Пунктами 12, 13 Контракту передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником поставленої продукції протягом 10 банківських днів після пред`явлення Виконавцем рахунка на оплату продукції. Усі платіжні документи оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає Замовнику рахунок протягом трьох календарних днів з дня підписання акта приймання продукції.
До рахунка додаються посвідчення ВП Міністерства, акт приймання-передачі військового майна, повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, оплачених у централізованому порядку, акт приймання продукції, видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала продукцію, протокол погодження договірної ціни на поставку продукції за державним оборонним замовленням. На підставі зазначених документів та за умови отримання позитивних результатів проведених відповідно до технічних умов, не пізніше 10 робочих днів з дати поставки продукції сторонами оформляється акт приймання продукції за Контрактом, який додається до рахунку та є підставою для проведення розрахунків.
Товариством 22.04.2020 на виконання вимог пунктів 12 та 13 Контракту направлено Міністерству оригінали документів, передбачених Контрактом. Також листом від 15.05.2020 № R150520-1 Міністерству повторно направлено для підписання акт приймання продукції за формою, визначеною у Контракті.
Товариством направлялась Міністерству претензія від 09.07.2020 № R090720-01 щодо оплати поставленої шостої партії продукції, на яку Міністерство надало відповідь, що зазначені партії продукції не пройшли випробування, тому не підлягають оплаті.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
При цьому судами відхилено доводи Міністерства щодо скасування зазначеного посвідчення, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено можливості відкликання чи скасування зазначеного посвідчення, як не передбачено такої можливості і умовами Контакту. Також судам не надано доказів, що особа, яка підписала від імені замовника зазначене посвідчення діяла з перевищенням власних повноважень, чи з порушенням норм чинного законодавства, зокрема доказів притягнення зазначеної особи до відповідальності.
Також судом першої інстанції зазначено, що Міністерством не надано доказів невідповідності продукції (232 снарядів) вимогам щодо якості товару, зокрема експертного висновку, як і не заявлено у порядку, визначеному нормами ГПК України клопотань про призначення судової експертизи.
У свою чергу, судом апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства про проведення судової експертизи, оскільки, по-перше відсутні будь-які докази, які б вказували на необхідність проведення судової експертизи, по-друге, відповідне клопотання не було заявлено у суді першої інстанції, а Міністерством не доведено неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від Міністерства, відповідно до положень статті 269 ГПК України. Крім того, апеляційним судом зазначено, що відповідно до статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
За таких обставин суди дійшли висновку про наявність підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 7 631 725,84 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 24 Контракту розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню Міністерством за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості, скоригованим на офіційний індекс інфляції за час прострочення.
Враховуючи, що згідно з посвідченням від 21.04.2020 № 9 продукція вважається прийнятою з 21.04.2020 та виставлення рахунка на оплату 22.04.2020 строк оплати зазначеної партії з урахуванням положень пункту 12 Контракту настав 08.05.2020.
Позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 15 263,45 грн.
Судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат у межах заявлених позовних вимог за період з 08.05.2020 по 12.10.2020, з яким погодився суд апеляційної інстанції, та встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період становлять 14 980,33 грн.
Що ж до заявлених Товариством вимог про стягнення пені у розмірі 1 221 076,13 грн та штрафу в розмірі 534 220,81 грн, то судами встановлено, що умовами укладеного між сторонами Контракту не передбачено нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення строків розрахунків за поставлену продукцію.
Крім того, частиною другою статті 231 ГК України, на підставі якої Товариство просить стягнути штрафні санкції, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тобто вказана норма передбачає відповідальність за порушення негрошового, у зв`язку з чим не може бути застосована до спірних правовідносин.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Міністерство у касаційній скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального права, зокрема, статті 86, 99, 101, 269 ГПК України, а також неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, статті 509, 526, 530, 610-612 Цивільного кодексу України ЦК України, статті 13, 173, 193 ГК України, статті 4, 12, 45, 48, 97 Дисциплінарного статуту Збройних сил України та статті 11, 16, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
Однак у Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: Товариством виконано вимоги, передбачені пунктами 12, 13 Контракту щодо надання всіх необхідних документів, які підтверджують виконання ним своїх зобов`язань щодо поставки продукції; з протоколу випробувань від 14.02.2020 № 1, підписаного представниками Міністерства, вбачається, що одночасно випробовувались снаряди обох партій, без зазначення у протоколі, до якої з партій належав кожен снаряд; вказаним протоколом зафіксовано невідповідність вимогам Контракту одного снаряда без вказівки на партію; ВП Міністерства 2493 видано Товариству посвідчення від 21.04.2020 № 9 про те, що пред`явлена ним за сповіщенням продукція, яка виготовлена відповідно до Контракту, вважається прийнятою, а саме 232 снаряди ОФ29 на загальну суму 7 631 725,84 грн; перелічена у посвідченні продукція відвантажена згідно з видатковою накладною від 23.12.2019 № 191223-0001 у кількості 126 шт та видатковою накладною від 10.01.2020 № 200110-0001 у кількості 106 шт; вказане посвідчення підписане представником ВП МОУ та скріплене печаткою; судами відхилено доводи Міністерства щодо скасування зазначеного посвідчення, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено можливості відкликання чи скасування зазначеного посвідчення, як не передбачено такої можливості і умовами Контакту; Міністерством не надано доказів невідповідності зазначеної продукції вимогам щодо якості товару.
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніш ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд