ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/8453/19
адміністративне провадження № К/9901/8061/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до Кабінету Міністрів України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Адміністрація Державної прикордонної служби
про визнання протиправним та нечинним положення,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 (головуючий суддя - Катющенко В.П., судді - Кармазін О.А., Скочок Т.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 (головуючий суддя - Епель О.В., судді - Карпушова О.В., Степанюк А.Г.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби, в якій просили суд визнати протиправним та нечинним абзац 4 пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147, наступного змісту: "Маломірні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України згідно з інструкціями про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України за умови завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування адміністраціями об`єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони перебувають".
2. У позовній заяві позивачі посилалися на невідповідність змісту постанови Уряду меті її прийняття, оскільки метою прийняття останньої слугувала протидія вхідній нелегальній міграції, постанова ж посилює контроль за переміщенням громадян по територіям контрольованого прикордонного району. Також позивачі зазначали, що встановлення обов`язку у зазначеному абзаці не пізніше, ніж за одну годину інформувати відповідні підрозділи Державної прикордонної служби про запланований вихід маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України, є нечітким та порушує низку конституційних гарантій прав людини, підкріплених актами міжнародного законодавства, а саме: права вільного пересування в межах кожної держави; безпідставного втручання в особисте та сімейне життя (права на повагу до приватного та сімейного життя); права користуватися природними об`єктами права власності народу (державної власності). Крім того, позивачі посилалися на процедурні порушення, допущені відповідачем під час прийняття постанови від 27.07.1998 №1147, від 08.12.2010 №1110 та від 03.02.2016 №52.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне положення не містить у собі жодного порушення чи обмеження прав людини, зазначених позивачами та містить відсилання до відповідних інструкцій. Судом першої інстанції зазначено, що спірна постанова відповідає меті її прийняття, оскільки, вказана постанова і направлена на виконання Закону України "Про державний кордон України", на протидію вхідній нелегальній міграції та на виконання обов`язку держави, визначеного статтею 17 Конституції України.
5. Стосовно процедурних порушень, судом першої інстанції вказано на те, що наведені позивачами процедурні порушення не можуть бути самостійною та достатньою підставою для скасування оспорюваного абзацу 4 пункту 33 Положення "Про прикордонний режим", оскільки такі порушення мають бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутністю вказаної підстави.
6. Суд апеляційної інстанції підтримав зазначені висновки, а також вказав, що оспорювана позивачами норма не обмежує прав громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, зокрема на вільне пересування, і тим більше, на особисте життя, а лише встановлює певний правовий режим реалізації такими особами права користування маломірними суднами, що повністю відповідає нормам Основного Закону України та міжнародних правових актів. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заходи, які визначені цією нормою націлені саме на забезпечення охорони Державного кордону України та прикордонних районів, що, крім іншого, охоплює й мету боротьби з незаконною міграцією, та відповідає Закону України "Про державний кордон України", на підставі та на виконання якого Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1147.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7. У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020.
8. У касаційній скарзі позивачі, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
9. Касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- чч. 1, 3 ст. 2 Протоколу №4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- ст. 12, ч. 1 ст. 13 Загальної декларації прав людини;
- чч. 1, 3 ст. 12, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;
- ч. 3 ст. 17, ч. 2 ст. 19, чч. 1, 2 ст. 32, ч. 1 ст. 33 Конституції України;
- чч. 2, 4, 5 ст. 2, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державний кордон України";
- абз. 4 п. 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998.
10. Скаржники вказують, що вимога завчасно повідомляти Державну прикордонну службу про вихід плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України є формою жорсткого контролю з боку Державної прикордонної служби за переміщенням фізичних осіб, які не мають бути обмежені у конституційному праві на вільне пересування територією України, у тому числі територіальним морем. Вважають, що вказана вимога є незаконним збором конфіденційної інформації про відпочиваючих на яхтах без їхньої згоди, та такий контроль з боку держави може виступати лише в неперсоніфікованій формі. Також, позивачі вказують, що дія оспорюваної норми не пов`язана з категорією державного кордону та має на меті виключно полегшення роботи прикордонників шляхом дублювання контрольних функцій за рахунок безпідставного обмеження прав і свобод осіб, які не мають жодного відношення до порушень державного кордону, та у випадку, коли перетинання державного кордону не відбувається, інформування Державної прикордонної служби в порядку, встановленому спірною нормою, є зайвим, оскільки виходить за межі мети встановлення контрольованого прикордонного району.
11. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
12. Відповідач з посиланням на ст.ст. 22, 23 Закону України "Про державний кордон України" зазначає, що у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в`їзду, перебування та пересування громадян України та інших осіб, при чому до контрольованих прикордонних районів включено також територіальне море України, внутрішні води України та частину вод прикордонних річок, озер та інших водойм України. Вказує, що оспорювані позивачами положення передбачають саме превентивні заходи, які мають виконуватися для досягнення певної мети - забезпечення охорони державного кордону України та прикордонних районів.
13. Адміністрацією Державної прикордонної служби України подано пояснення у справі, відповідно до яких третя особа вважає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті у відповідності до норм законодавства та просить касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2020 для розгляду справи №640/8453/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мельник-Томенко Ж.М., Яковенко М.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи №640/8453/19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та веденням до іншої судової палати судді Яковенка М.М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.
17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.10.2021 визначено новий склад суду: Жук А.В. (головуючий суддя), Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2021 адміністративну справу призначено до судового розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.07.1998 Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України "Про державний кордон України" прийняв постанову №1147, якою, зокрема, установив вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим; затвердив перелік міст і районів, в межах територій яких можуть бути встановлені контрольовані прикордонні райони; Положення про прикордонний режим.
20. Пунктом 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України, визначалось, що випуск самохідних і несамохідних суден, інших плавзасобів у внутрішні води здійснюється адміністрацією пристані, причалу або пункту базування згідно з інструкцією, яка затверджується місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Прикордонних військ.
21. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 №1110 були внесені суттєві зміни до Положення про прикордонний режим та, зокрема, пункт 33 викладено у новій редакції, відповідно до абзацу 4 якого випуск маломірних суден, інших плавзасобів за межі 2 морських миль здійснюється відповідно до Інструкції після належного оформлення їх адміністрацією причалу, пристані або пункту базування та завчасного не пізніш як за одну годину інформування відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких буде здійснено вихід за межі 2 морських миль.
22. 03 лютого 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №52 "Про внесення змін до Положення про прикордонний режим", якою абзац 4 пункту 33 вказаного Положення викладено в редакції, чинній на теперішній час, відповідно до якої маломірні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України згідно з інструкціями про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України за умови завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування адміністраціями об`єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони перебувають.
23. 13 травня 2018 року стосовно ОСОБА_2 . Одеським прикордонним загоном складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ № 160333, який, будучи посадовою особою, здійснив випуск в море маломірного плавзасобу без завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування підрозділу прикордонної служби, в зоні відповідальності якого здійснюється випуск, чим порушено пункт 33 Положення про прикордонний режим. При цьому, на вказаному маломірному судні, який вийшов у море, серед інших осіб (пасажирів), у журналі випуску суден зазначено ОСОБА_1
ІІІ. Позиція Верховного Суду
24. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій, скаржники вважають, що абзац 4 пункту 33 Положення про прикордонний режим не відповідає самій меті прийняття цього Положення, обмежує право людини вільно пересуватися територією України, та виконання цієї норми передбачає збір та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
27. Підставою для відкриття касаційного провадження скаржники вказали відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- чч. 1, 3 ст. 2 Протоколу №4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- ст. 12, ч. 1 ст. 13 Загальної декларації прав людини;
- чч. 1, 3 ст. 12, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;
- ч. 3 ст. 17, ч. 2 ст. 19, чч. 1, 2 ст. 32, ч. 1 ст. 33 Конституції України;
- чч. 2, 4, 5 ст. 2, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державний кордон України";
- абз. 4 п. 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998.
28. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так само як і статтею 12 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 19.12.1966 та статтею 32 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
29. Згідно статті 2 Протоколу №4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод (Свобода пересування):
1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
30. Кожна людина має право вільно пересуватися i обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну (стаття 13 Загальної декларації прав людини).
31. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в`їзд у свою власну країну.
32. Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
33. Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави, до яких належать, зокрема, право невтручання в особисте і сімейне життя (крім випадків, передбачених Конституцією України) та свобода вільного пересування (за винятком обмежень, які встановлюються законом). Верховний Суд констатує неприпустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також неприпустимість обмеження свободи вільного пересування, крім обмежень, які встановлені законом.
34. Відповідно до абз. 4 п. 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 (далі за текстом - Положення), маломірні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України згідно з інструкціями про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України за умови завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування адміністраціями об`єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони перебувають.
35. Верховний Суд не погоджується з твердженнями скаржників про те, що зазначеною правовою нормою обмежується право осіб на вільне пересування, оскільки вона не містить будь-якої заборони пересування а, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, лише встановлює певний правовий режим реалізації особами права користування маломірними суднами, що повністю відповідає вищенаведеним нормам Конституції України та міжнародних правових актів.
36. Спірні положення також не передбачають прямого обов`язку надавати конфіденційну інформацію про осіб, що перебувають у плавзасобах. Як зазначають скаржники у касаційній скарзі, ймовірні порушення можуть мати місце, оскільки держава має доступ до журналу випуску суден у плавання в порядку пп. 3.20, 5.5. Правил безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден, затверджених наказом Міністерства транспорту України №642 від 16.07.2004. Однак, Суд звертає увагу, що позивачами оскаржуються не згадані Правила у зазначеній частині, а абз. 4 п. 33 Положення про прикордонний режим.
37. Колегією суддів Верховного Суду відхиляються також доводи касаційної скарги про те, що дія оспорюваної норми не пов`язана з категорією державного кордону, та у випадку, коли перетинання державного кордону не відбувається, інформування Державної прикордонної служби в порядку, встановленому спірною нормою виходить за межі мети встановлення контрольованого прикордонного району, з огляду на таке.
38. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
39. Відповідно до частин 2, 4 статті 2 Закону України "Про державний кордон України" державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.
40. Згідно з положеннями статті вказаного 23 Закону у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
41. Статтею 22 вказаного Закону визначено, що:
- прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення;
- контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
42. Згідно з п. 1 Положення про прикордонний режим Положення встановлює систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, ведення обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки, у пунктах базування маломірних (малих) суден, інших плавучих засобів, призначених для спорту або відпочинку на воді.
43. Отже, дія Положення (в тому числі абз. 4 п. 33) поширюється виключно на встановлення правового режиму у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, що повністю відповідає ст. 22 Закону України "Про державний кордон України".
44. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147, якою викладено абз. 4 п. 33 Положення про прикордонний режим у зазначеній редакції, направлена на виконання Закону України "Про державний кордон України", на протидію вхідній нелегальній міграції та на виконання обов`язку держави, визначеного статтею 17 Конституції України.
45. Верховний Суд вважає за необхідне сформувати правовий висновок, що встановлені Положенням ( в тому числі абз. 4 п. 33) обмеження та режимні заходи у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі спрямовані на забезпечення недоторканості державного кордону України, а отже вказані обмеження є такими, що передбачені законом та є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки та виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві, а отже встановлення цих обмежень не є порушенням статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 33 Конституції України.
46. Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанції надано належну правову оцінку доводам, викладеним позивачами у позовній заяві та апеляційній скарзі, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин справи.
47. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 відсутні.
48. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
49. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
50. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд