ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 160/15983/20
адміністративне провадження № К/9901/26325/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу №160/15983/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, постановлену у складі: головуючої судді Букіної Л.Є., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену у складі: головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів Білак С.В., Шальєвої В.А.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення остаточного розрахунку при звільнення та стягнути з останнього середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у поліції за період з 01 жовтня 2020 року по 28 жовтня 2020 року.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, позов задоволено:
2.1. визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні у день звільнення зі служби у поліції;
2.2. стягнуто з ГУ НП у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період із 01 жовтня 2020 року по 28 жовтня 2020 року в сумі 20587,28 грн.
3. Протокольною ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року на 16 березня 2021 року було призначено судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат.
4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, заяву позивача про розподіл судових витрат залишено без розгляду.
5. Залишаючи заяву позивача без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що умовою прийняття судом рішення про відшкодування судових витрат є фактичне їхнє понесення на момент вирішення судом питання про їхній розподіл.
6. Як установили суди попередніх інстанцій, станом на 16 березня 2021 року позивач доказів сплати гонорару в розмірі, передбаченому договором про надання правничої допомоги, не надав.
7. Суди попередніх інстанцій також уважали, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову, що не відповідає вимогам статті 134 КАС України.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
8. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на частину четверту статті 328 КАС України оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій статті 139 КАС України; неповним з`ясуванням істотних для справи обставин, та просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким стягнути на його користь судові витрати в розмірі 15400,00 грн.
9. Позивач доводить, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що відшкодуванню підлягають лише ті судові витрати, які фактично сплачені стороною на момент вирішення судом питання про їхній розподіл.
10. Позивач зазначає, що, виходячи з частини сьомої статті 139 КАС України, відшкодовуються судові витрати, які сторона сплатила або має сплатити, за умови, що стороною надано докази, які підтверджують їхній розмір.
11. У контексті викладеного позивач зазначає, що він надав суду договір про надання правничої допомоги, яким передбачено порядок розрахунків, та акт наданих послуг, яким встановлено конкретний вид послуг та їхню вартість, що в сукупності давали суду всі підстави для покладення тягаря відшкодування цих витрат на відповідача.
12. Позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неспівмірність заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу.
13. Позивач доводить, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як зазначає позивач, відповідач таких клопотань не заявляв, а тому суди попередніх інстанцій протиправно вдалися до оцінки відповідності судових витрат критеріям, передбаченим частиною п`ятою стаття 134 КАС України.
14. Позивач також зазначає, що навіть за умови визнання понесених ним витрат на професійну правничу допомогу неспівмірними суди попередніх інстанцій не мали підстав для повної відмови у їхньому розподілі та зобов`язані були присудити йому ту частину, яку вони вважали пропорційною складності справи, обсягу та складності виконаних адвокатом робіт.
15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
16. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 19 липня 2021 року.
17. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
18. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування
19. Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
20. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
21. Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
22. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
23. Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
24. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
25. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
26. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
27. Частиною третьою статті 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
28. Згідно з частиною четвертою статті 143 КАС України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
29. Відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
30. Частина перша статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
ІV. Позиція Верховного Суду
31. Касаційна скарга у цій справі стосується двох аспектів розподілу судових витрат: можливості покладення на сторону у справі судових витрат, які на момент розгляду питання про розподіл судових витрат не були фактично сплачені; можливості зменшення розміру судових витрат з ініціативи суду у зв`язку з їх неспівмірністю.
32. Верховний Суд уже вирішував перше з цих питань. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті".
33. Цю правову позицію було розвинуто в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, у якій зазначено, що "КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції".
34. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг на момент вирішення питання про їхній розподіл ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 139 КАС України.
35. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг позивачем було надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 21 жовтня 2021 року, розрахунок до цього договору, відповідно до якого позивач має понести витрати в розмірі 15400,00 грн, та акт про надання правової допомоги, яким підтверджується, що надана допомога, пов`язана з розглядом саме цієї справи, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо.
36. З урахуванням викладеного Суд уважає, що позивачем були виконані вимоги частин третьої, четвертої статті 134, частини сьомої статті 139 КАС України щодо підтвердження відповідними доказами розміру витрат, які позивач має сплатити у зв`язку з розглядом справи.
37. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про неспівмірність цих витрат зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, Суд зазначає таке.
38. У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
39. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: "Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
42. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
43. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19".
44. З урахуванням викладеного Суд погоджується з доводами позивача про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 КАС України.
45. У рішеннях судів попередніх інстанцій відсутні посилання на те, чи заперечував відповідач щодо заявлених позивачем судових витрат та мотиви цих заперечень.
46. Водночас Судом було досліджено аудіозапис судового засідання 16 березня 2021 року, з якого встановлено, що представник відповідача не погоджувався із заявленим розміром судових витрат. Мотивував такі заперечення відповідач тим, що окремі послуги (складання адвокатських запитів), що були включені до розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу, не пов`язані з розглядом справи.
47. Таким чином, у межах цієї справи суди мали надати оцінку співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, водночас, ураховуючи роль суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат, така оцінка мала бути здійснена в межах заперечень відповідача.
48. Проте суд першої інстанції оцінки аргументам відповідача не надав, зосередившись на дослідженні обставин, що стосуються фактичної оплати послуг правничої допомоги, які, зважаючи на положення пунктів 1-4 частини п`ятої статті 134 КАС України, висновки Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, не є критерієм співмірності та не створюють перешкод для покладення тягаря відшкодування таких витрат на відповідача.
49. Суд апеляційної інстанції, який вважав, що головним мотивом для залишення без розгляду заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу було саме неспівмірність заявлених витрат критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 КАС України, наведених недоліків також не виправив, так само зосередившись на питанні фактичної оплати позивачем послуг адвоката станом на 16 березня 2021 року.
50. Зазначене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що стосуються вирішення питання розподілу судових витрат (статті 134, 139 КАС України).
51. Викладені порушення у свою чергу призвели до того, що судами попередніх інстанцій не оцінювалися докази, на які посилався позивач як на підставу для відшкодування йому судових витрат, та не надавалася оцінка усім істотним та доречним аргументам сторін, якими вони мотивували свої позиції.
52. Суд також звертає увагу, що відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
53. Згідно з пунктом третім частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
54. Відповідно до частини четвертої статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
55. Таким чином, якщо питання про розподіл судових витрат не вирішено в рішенні по суті справи, воно вирішується у порядку передбаченому статтею 252 КАС України: шляхом ухвалення додаткового рішення суду або ухвали про відмову в ухваленні додаткового рішення.
56. Водночас у цій справі суд першої інстанції постановив ухвалу про залишення заяви позивача без розгляду.
57. Виходячи з положень частини сьомої статті 139 КАС України, ухвалу про залишення заяви про розподіл судових витрат без розгляду суд може постановити у випадку неподання стороною заяви до закінчення судових дебатів або у випадку неподання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
58. Суд зазначає, що передбачених положеннями частини сьомої статті 139 КАС України випадків у цій справі не існувало, у зв`язку з чим, оцінивши співмірність понесених позивачем витрат і дійшовши висновку про необгрунтованість заяви, суд першої інстанції мав постановити ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 252 КАС України.
59. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
60. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.