ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 821/183/17
адміністративне провадження № К/9901/34935/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 (суддя Попов В.Ф.) та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (колегія у складі суддів Танасогло Т.М.. Федусика А.Г., Яковлєва О.В.)
у справі № 821/183/17
за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Каховка Херсонської області
до ОСОБА_1
про стягнення капіталізованих платежів.
I. РУХ СПРАВИ
1. 26.01.2017 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Каховка Херсонської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути капіталізовані платежі в сумі 29 497,88 гривень.
2. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11.04.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 позов задоволено.
3. 16.08.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга відповідача на зазначені судові рішення. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
5. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано для розгляду до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
7. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, державним реєстратором 29.11.2016 внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за його рішенням.
8. Відповідно до трудового договору, наданого позивачем, ОСОБА_2 дійсно працював у ОСОБА_1 на посаді водія і 17.07.2001 отримав виробничу травму, про що складено акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві № 1 від 08.01.2002. Цей випадок стався на території СВК "Хлібороб" під час перебування потерпілого в трудових відносинах з відповідачем. Ці обставини відповідач підтвердив в судовому засіданні.
9. У зв`язку з припиненням підприємницької діяльності, у відповідача виникло зобов`язання перед Фондом щодо сплати капіталізованих платежів для продовження страхових виплат ОСОБА_2 по відшкодуванню шкоди, завданої здоров`ю внаслідок нещасного випадку на виробництві.
10. Позивачем направлено Оркушу заяву про визнання капіталізованих платежів, але станом на 20.01.2017 заборгованість не погашена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що на виконання вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавець як страхувальник зобов`язаний у разі ліквідації проводити капіталізацію платежів для продовження страхових виплат особам, потерпілим на підприємстві, протягом їх життя.
12. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_2 працював на посаді водія, ушкодження отримав не на своєму робочому місці, а перебуваючи у сільському виробничо-орендному кооперативі "Хлібороб". Зазначає, що потерпілий жодних претензій до ОСОБА_1 відносно відшкодування шкоди, завданої здоров`ю не висував. Відповідач зазначав, що з 30.11.2016 підприємницьку діяльність припинив, та не має ніяких зобов`язань по сплаті страхових внесків відносно
ОСОБА_2 ОЦІНКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність у роботодавця страхувальника у разі своєї ліквідації обов`язку проводити капіталізацію платежів для продовження страхових виплат особам, потерпілим на виробництві. Тому доводи відповідача про те, що капіталізація платежів здійснюється тільки з юридичних осіб, які є суб`єктами підприємницької діяльності, не є підставою для звільнення відповідача як страхувальника від сплати капіталізованих платежів.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. Відповідач у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
15. Скаржник зазначає про те, що суди порушили норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
16. Відповідач зазначає про те, що позивач не надав суду достатніх доказів, які б підтвердили, що нещасний випадок стався з ОСОБА_2 саме на робочому місці, під час виконання ним своїх обов`язків.
17. За змістом акту про нещасний випадок на виробництві №1 від 08.01.2002, ушкодження він отримав в Сільському виробничо-орендному кооперативі "Хлібороб", смт. Чаплинка Херсонської області, під час регулювання підйомника, який зірвався з гвинта. Але, ані це підприємство, ані дії, що здійснював там ОСОБА_2, жодного відношення до його підприємницької діяльності не має, так само, як і до обов`язків, що були покладені на ОСОБА_2 трудовим договором, а саме - "керувати автомобілем".
18. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідач посилався на те, що ОСОБА_2 використовував устаткування, яке не належало йому, як підприємцю та не було пов`язано з його господарською діяльністю, а перебування ОСОБА_2 на території кооперативу "Хлібороб" було поза межами його відання.
19. Натомість, на думку відповідача, суди його доводи, підтверджені трудовою угодою та актом про нещасний випадок до уваги не взяли, поклавши в основу своїх рішень лише доводи позивача, не підтверджені жодними доказами.
20. Також, відповідач посилається на те, що до нього, як фізичної особи-підприємця, що припинив діяльність за власним рішенням, не повинен застосовуватися Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх здоров`ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.200 № 765, пункт 1 якого встановлює, що відповідно до цього Порядку здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян.
21. Сам Порядок не містить положень, які б передбачали розповсюдження його дії як на банкрутів, так і на тих суб`єктів господарювання, які припинили свою діяльність за власним рішенням.
22. Окрім того, відповідно до п. 2 Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 765, під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплатити одноразову допомогу у зв`язку з травмою або професійним захворювання, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.
23. Позивачем не обґрунтовано належним чином суму, яку він заявив до стягнення, відповідно до зазначених правил капіталізації платежів, а саме не підтверджено факт надання ОСОБА_2 страхових виплат, не надано висновку медико-соціальної комісії, не з`ясовано ступінь втрати працездатності на момент розгляду справи.
24. Отже, на думку відповідача, суди під час розгляду справи не встановили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не витребували у позивача необхідних доказів, а тому винесені ними оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
25. Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.