ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №826/19417/16
адміністративне провадження № К/9901/45285/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 (колегія у складі суддів Оксененка О.М., Губської Л.В., Федотова І.В.)
у справі № 826/19417/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної гвардії України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 09.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Головного Управління Національної гвардії України, викладене у листі від 10.06.2016 № 27/21/3-В509, в частині відмови у визнанні його учасником бойових дій по захисту Батьківщини;
- зобов`язати комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Головного Управління Національної гвардії України визнати його учасником бойових дій по захисту Батьківщини і видати посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.03.2017 позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Головного Управління Національної гвардії України, оформлене протоколом від 09.06.2016 № 25, в частині відмови в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;
- зобов`язано комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Головного Управління Національної гвардії України прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;
- в іншій частині позову відмовлено.
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.03.2017 скасовано та ухвалено нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
4. 20.06.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача на рішення суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване cудове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.06.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
6. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано для розгляду до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 16.01.1990 по 10.01.1991 виконував службові обов`язки по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов`язаних з масовими антигромадськими проявами в складі військової частини № 3217 на посаді командира відділення бойового забезпечення учбової роти спеціального призначення, виконував службово-бойові завдання на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Молдавської РСР, а саме :
- в державах Азербайджан та Вірменія в період з 16.01.1990 по 13.06.1990, з 27.06.1990 по 03.08.1990 та з 05.12.1990 до 10.01.1991;
- в державі Молдова в період з 27.10.1990 по 29.11.1990;
8. У травні 2016 року позивач звернувся до центральної комісії МВС України із заявою про визнання його учасником бойових дій.
9. Зазначена заява була скерована до Головного Управління Національної гвардії України, оскільки відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22.05.2015 № 590 затверджено Положення про комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, основним завданням якої є прийняття рішення щодо надання військовослужбовцям статусу учасника бойових дій.
10. Листом заступника командувача Національної гвардії України від 10.06.2016 № 27/21/3-В509 позивачу надіслано витяг з протоколу комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій № 25 від 09.06.2016, в якому не заперечувався факт участі позивача у складі військової частини 3217 на посаді командира відділення бойового забезпечення учбової роти спеціального призначення та виконання ним службово-бойових завдань на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР та Молдавської РСР, проте, в наданні статусу учасника бойових дій відмовлено, у зв`язку з тим, що зазначені республіки не входять до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1994 № 63 та на підставі правової позиції Верховного Суду України, а саме: постанови від 18.05.2010 у справі № 21-74Во10 та від 03.10.2011 у справі № 21-162а11.
11. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача позивач звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що під час прийняття оскаржуваного рішення про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій, посилання відповідача на п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 18.05.2010 у справі № 21-74Во10 та від 03.10.2011 у справі № 21-162а11 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказана норма Закону та рішення Верховного Суду України регулюють інші правовідносини, а саме: щодо надання особам статусу учасника бойових дій на території інших країн, в той час як позивач вважає, що виконував службово-бойові завдання, захищаючи Батьківщину та брав безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.
Таким чином, на думку позивача, на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги положень п. п. 1 та 5 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не п. 2 ст. 6 названого Закону, які необґрунтовано та безпідставно застосовано відповідачем при розгляді його документів.
13. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність прийнятого рішення про відмову у визнанні позивача учасником бойових дій та видання йому посвідчення учасника бойових дій.
ІV. ОЦІНКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 18.05.2010 у справі № 21-74Во10 та від 03.10.2011 у справі № 21-162а11, є помилковими, оскільки відрядження позивача здійснювались відповідно до наказів та розпоряджень МВС Української РСР, які відповідно до ст.71 Конституції Української РСР були обов`язковими, а позивач ОСОБА_1 у складі військової частини 3217, перебуваючи на посаді командира відділення бойового забезпечення учбової роти спеціального призначення, виконував службово-бойові завдання на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Молдавської РСР - республік колишнього Союзу РСР, які не відносились до інших країн.
Визнаючи обґрунтованими позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про те, що хоча Азербайджанська РСР, Вірменська РСР та Молдавська РСР не включені у перелік держав і періодів бойових дій, позивач виконував свій обов`язок по захисту Вітчизни в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території колишніх республік радянського Союзу.
Крім того, за висновком суду першої інстанції, рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом № 25 від 09.06.2016 відмовлено позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, а тому саме це рішення породжує наслідки для позивача та відповідно цьому рішенню надавалась оцінка судом першої інстанції при розгляді справи, а лист від 10.06.2016 № 27/21/3-В509 носить виключно інформативний характер.
15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач брав безпосередню участь у бойових операціях по захисту Батьківщини на території Вірменської PCP або Молдавської PCP, а архівні довідки Центрального архівного відділу внутрішніх військ (Національної гвардії) від 21.02.2013 № 128, 09.04.2014 № 229, 25.05.2015 № 428 засвідчують виконання позивачем лише спеціальних завдань та завдань з охорони громадського порядку.
Крім того, в 1990-1991 роках наявність обставин участі особи в бойових операціях по захисту Батьківщини (СРСР) може мати місце виключно у збройних конфліктах СРСР з іноземними державами, тоді як на території Азербайджанської PCP, Вірменської PCP та Молдавської PCP, як складових республік однієї держави відбувалися масові заворушення при внутрішніх міжетнічних збройних конфліктах.
Також, з матеріалів справи вбачається, що на момент виконання позивачем завдань з охорони громадського порядку та спеціальних завдань на території Азербайджанської PCP, Вірменської PCP та Молдавської PCP останній мав статус не колишнього військовослужбовця або особи вільнонайманого складу, а військовослужбовця внутрішніх військ МВС Української PCP, що виключає наявність підстав для визнання позивача учасником бойових дій згідно з пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору, а саме не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
17. Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, при застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", враховуючи і норми статті 22 Конституції України та Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.12.1995 № 489/95-ВР, за яким права громадян України були розширені, правильно встановив та дослідив обставини справи.
18. Також, позивач зазначає про те, що відповідачем при прийнятті рішення неправомірно застосовано п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та правових позицій Верховного Суду України.
19. 17.07.2017 відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
21. Ключовим питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій та виданні посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
22. Правовий статус учасника бойових дій визначено положеннями Закону № 3551-ХІІ.
23. Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 3551-ХІІ законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
24. Відповідно до статті 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
25. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
26. Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
27. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
28. Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 8 лютого 1994 року №63 з наступними змінами (далі - Постанова №63).
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відряджався до Вірменської РСР, Азербайджанської РСР (з 16.01.1990 по 13.06.1990, з 27.06.1990 по 03.08.1990 та з 05.12.1990 до 10.01.1991) та Молдавської РСР (з 27.10.1990 по 29.11.1990) для виконання службових обов`язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов`язаних з масовими антигромадськими проявами в складі військової частини № 3217.
30. У Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зазначені країни відсутні.
31. Отже, позивач перебував у відрядженні в межах своєї держави СРСР, до складу якого на той час входили Вірменська, Молдавська, Грузинська та Азербайджанська РСР.
32. Крім того, у постанові від 24.06.2021 у справі № 240/9932/20 Верховний Суд зазначив про те, що:
" <…> дія Постанови №63 поширюється тільки на:
- осіб миротворчого контингенту до 31 грудня 2005 року та військовослужбовців Служби безпеки і Служби зовнішньої розвідки, направлених у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичної установи України, її співробітників та членів їх сімей;
- осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія).
<…> обов`язковою умовою надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту участі особи у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території інших держав".
33. Суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається, та відповідно які спростовують доводи скаржника.
34. У справі, що розглядається, суд, зокрема зазначив, що в 1990-1991 роках наявність обставин участі особи в бойових операціях по захисту Батьківщини (СРСР) може мати місце виключно у збройних конфліктах СРСР з іноземними державами, тоді як на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР та Молдавської РСР, як складових республік однієї держави відбувалися масові заворушення при внутрішніх міжетнічних збройних конфліктах.
35. Положення пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюються на осіб, які проходили військову службу та приймали участь в охороні громадського порядку на території республік Закавказзя.
36. Зі змісту примітки 6 до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території щодо можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після 1979 року та не названі у цьому Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях. Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР.
37. Щодо доводів скаржника про застосування до спірних правовідносин п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на момент виконання позивачем завдань з охорони громадського порядку та спеціальних завдань на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР та Молдавської РСР, останній мав статус не колишнього військовослужбовця або особи вільнонайманого складу, а військовослужбовця внутрішніх військ МВС Української РСР, що виключає наявність підстав для визнання позивача учасником бойових дій згідно з п.5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551-ХІІ.
38. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
39. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
40. Судові витрати покласти на позивача.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -