ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 808/572/16
адміністративне провадження № К/9901/36495/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2016 (суддя - Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 (головуючий суддя - Добродняк І.Ю., судді: Бишевська Н.А., Семененко Я.В.) у справі №808/572/16.
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя) №0000111702 від 27.01.2016; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-32-1702 від 18.12.2015; скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000021702 від 27.01.2016.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя посилається на порушення судами норм матеріального права, саме: п. 177.4 ст. 177, пп. "в" п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України, п.2 ч. 1 ст.7, п.11 ст.8, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та зазначає, що судами не надано належної оцінки обставинам, викладеним в акті перевірки.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 та з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014.
За результатами перевірки відповідачем складено акт №56/08-26-17-02/ НОМЕР_1 від 18.12.2015, в якому відображено висновки про порушення:
пп. "в" п.176.1 ст.176 Податкового Кодексу України - встановлено перекручення даних в декларації за 2014 рік, а саме: завищення валових витрат на суму 21209,60 грн.
п.2 ч. 1 ст.7, п.11 ст.8, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме: заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за ставкою 34,7% в загальній сумі 24485,10 грн. у т.ч. по періодах 2012 рік - 7554,45 грн., 2013 рік - 9009,61 грн. та 2014 рік - 7921,00 грн.
п.138.4 ст.138, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2014 рік на суму 3181,44 грн.
До таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що при розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов`язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчислені чистого оподаткування доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку.
Документально підтвердженими витратами вважаються оплачені витрати поточного звітного періоду, а також попередніх періодів, якщо вони стосуються доходу, отриманого протягом звітного періоду та підтверджені відповідними документами.
Щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суть виявленого порушення вимог п.2 ч.1 ст. 7, п.11 ст. 8, п.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" полягає у заниженні сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу за ставкою 34.7% в загальній сумі 24485,10 грн.
18.12.2015 відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32- 1702 на суму 24485,10 грн. єдиного внеску.
Також за результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000111702 від 27.01.2016, яким позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб 3181,44 грн. за основним платежем, 795,36 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та рішення № 0000021702 від 27.01.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0000021702 від 27.01.2016 на суму 3654,43 грн.
Як з`ясовано судами, в акті перевірки відповідачем зазначено, що на кінець 2014 року у позивача наявна заборгованість перед ПП "ІСА Груп" в сумі 35009,28 грн. за видатковими накладними № 1194 від 01.12.2014, № 1202 від 02.12.2014, № 1208 від 03.12.2014.
До складу витрат підприємця з цієї суми включено 13867,20 грн. у зв`язку з реалізацією товару в грудні 2014 року, що відповідач вважає безпідставним з огляду на відсутність оплати в 2014 році.
Також на кінець 2014 року у позивача наявна заборгованість перед ТОВ "Деміс Канц" в сумі 24339,76 грн. за видатковими накладними від 01.04.2014 № 9100124825, від 02.10.2014 № 9100124826, від 01.12.2014 № 91000106594 від 01.12.2014, від 02.12.2014 № 91000130563.
За придбаний за цими накладними товар у 2014 року здійснена часткова оплата в сумі 7271,86 грн.
Вартість товару, що був придбаний за накладною від 02.10.2014 № 9100124826 включена до складу витрат в сумі 7342,40 грн. у зв`язку з його продажем.
Відповідно п.п.177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
За визначенням, наведеним у пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (який діяв до 01.01.2015) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.
Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України для фізичних осіб підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.
За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України України).
Судами враховано, що підприємцем у складі інших витрат, які включають вартість виконаних робіт, наданих послуг у 2014 році, не було враховано робіт, наданих послуг (кол.6 розд.1 Додатку 5 до декларації) у 2014 році на суму 23409,47 грн. (замість суми 70591,34 грн. помилково відображена сума 47181,87 грн.).
При цьому витрати на суму 70591,34 грн. підтверджені наданими підприємцем і до перевірки, і до суду первинними документами.
Суди вірно вважали недоведеним наявність порушення позивачем п.138.4 ст.138 та п.177.4 ст.177 ПК України при формування витрат за 2014 рік на суму 21209,60 грн., що, свідчить про відсутність законних підстав для збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 3181,44 грн. - за основним платежем, 795,36 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями згідно податкового повідомлення-рішення № 0000111702 від 27.01.2016.
Також, за позицією відповідача позивачем невірно розрахована річна сума єдиного внеску за 2012 рік, 2013 рік та 2014 рік, оскільки для розрахунку річної суми єдиного внеску за вказані періоди треба рахувати чистий дохід окремо за кожен місяць для дотримання умов щодо нарахування єдиного внеску на суму не менше однієї мінімальної зарплати та не більше 17 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За визначенням, наведеним у п.п.4, 5 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Ставка єдиного внеску для фізичної особи-підприємця на загальній системі згідно ч.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" складає 34,7 % бази нарахування.
Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Згідно п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
З наявної у матеріалах справи звітності позивача судами встановлено, що суми чистого оподатковуваного доходу, визначені підприємцем в Додатку 5 до розділу III Податкової декларації про майновий стан і доходи, перенесені до Додатку 5 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску і вказані також як суми доходу, на які "нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини".
Стосовно посилань відповідача на необхідність дотримання умов щодо нарахування єдиного внеску на суму не менше однієї мінімальної зарплати, відповідачем всупереч приписам ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду доказів того, що позивачем були відображені та сплачені суми доходу, на які нараховується єдиний внесок в розмірі нижче мінімальної суми внеску.
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем не доведено порушення позивачем п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на загальну суму 24485,10 грн., тому винесення податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32-1702 від 18.12.2015 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000021702 від 27.01.2016 є безпідставним.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд