У Х В А Л А
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/16579/20
Провадження № 12-60гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи № 910/16579/20
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Пашкіна С. А., судді Сітайло Л. Г., Андрієнко В. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року (суддя Чинчин О. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" та Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод"
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним
У С Т А Н О В И Л А
1. У жовтні 2020 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі -АТ "Райффайзен Банк Аваль", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ", відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" (далі - ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів", відповідач 2) про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" (далі - третя особа 1) і Приватне акціонерне товариство "Запорізький кабельний завод" (далі - третя особа 2).
3. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року. Підставою для визнання правочину недійсним позивач називає його фіктивність та наявність в ньому ознак фраудаторного правочину, оскільки спірний договір вчинено з умислом сторін правочину (відповідачів 1, 2) та боржника (третьої особи 1), спрямованим на приховування фактичного задоволення (погашення) боржником в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, грошових зобов`язань перед конкурсним кредитором (відповідачем 1) через дочірню компанію боржника (відповідача 2). Позивач також зазначив, що набувач права вимоги не наділений правом надавати фінансові послуги, які надаються лише банками або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та віднесені до фінансових установ, що суперечить частині третій статті 512 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України).
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, а тому він не може бути одночасно іншим договором, зокрема, договором факторингу; сторонами спірного договору можуть бути суб`єкти господарювання, які не є фінансовими установами. Позивачем не доведено, що оспорюваний договір не направлений на настання реальних правових наслідків, передбачених ним, тому оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Боржник не був стороною спірного правочину, у зв`язку з чим відсутні підстави для його кваліфікації як фраудаторного.
6. У липні 2021 року позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточнення до неї від 27 серпня 2021 року), в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року у цій справі скасувати, а матеріали справи № 910/16579/19 передати до Господарського суду Запорізької області, у провадженні якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство третьої особи 1 - Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".
7. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням статей 13, 215, 234 ЦК України при наданні оцінки оскаржуваному позивачем правочину як фраудаторному та фіктивному. Скаржник зауважив, що незважаючи на те, що платником за оспорюваним правочином є дочірня структура боржника, з огляду на повне фінансування оплати за правочином самим боржником, спірний правочин підпадає під ознаки фраудаторного та такого, що вчинений з метою задоволення вимог одного із кредиторів боржника в обхід мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року у справі № 908/2828/19 про банкрутство третьої особи 1.
8. Позивач з посиланням на правові висновки Верховного Суду в постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, в постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Скаржник зіслався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц щодо ознак фіктивного правочину, а також на висновки Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16 та від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 про ознаки фраудаторного правочину, щодо проявів зловживання правом у приватно-правових відносинах учасників цивільного обороту та про волевиявлення сторін при вчиненні фіктивного правочину.
9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року, призначив касаційну скаргу до розгляду у судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
10. Ухвалою від 21 вересня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 910/16579/20 за касаційною скаргою АТ "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
11. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
13. Кількісний критерій ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.
14. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Такий правовий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
15. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що виключна правова проблема у справі № 910/16579/20 з розгляду позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину як фіктивного з ознаками фраудаторного правочину, спрямованого на погашення грошових вимог відповідача 1 в обхід мораторію на таке погашення, введеного ухвалою місцевого господарського суду у справі про банкрутство третьої особи 1, полягає в необхідності з`ясування того, що є визначальним при розгляді цього спору, - факт того, що боржник (третя особа 1) не був стороною спірного договору (його сторонами є відповідачі 1, 2) та, вчинивши дії з перерахування грошових коштів зацікавленій щодо боржника особі, уможливив зловживання боржником правом одного кредитора на користь іншого з порушенням мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство чи встановлення умислу сторін оспорюваного правочину.
16. Колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики при розгляді спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених на шкоду кредиторам (як фраудаторних) та без умислу сторін на настання правових наслідків такого правочину (як фіктивних), є необхідним формування практики однакового застосування статей 3, 13, 215, 234 ЦК України з метою дотримання принципу юридичної визначеності та недопущення можливостей для довільного трактування зазначених норм права при розгляді такої категорії юридичних спорів.
17. Отже, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду обґрунтовано ознаки наявності якісного критерію виключної правової проблеми у справі № 910/16579/20, яку ухвалою суду від 21 вересня 2021 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
18. Також колегія суддів зауважила, що Верховним Судом неодноразово застосовувалися принцип добросовісності і конструкція зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора, зокрема у справах № 910/7547/17 (постанова від 07 грудня 2018 року), № 646/3972/16-ц (постанова від 28 лютого 2019 року), № 317/3272/16-ц (постанова від 06 березня 2019 року), № 369/11268/16-ц (постанова від 03 липня 2019 року), № 922/1903/18 (постанова від 20 травня 2020 року) та № 693/624/19 (постанова від 19 травня 2021 року), а також висловлювалась позиція щодо ознак фраудаторного правочину у справах № 405/1820/17 (постанова від 24 липня 2019 року), № 910/8357/18 (постанова від 28 листопада 2019 року) та № 755/17944/18 (постанова від 07 жовтня 2020 року).
19. Разом з тим, за висновком колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, існуюча судова практика не дає відповіді на питання щодо можливості застосування положень статей 3, 13, 215, 234 ЦК України при вирішенні питання про визнання недійсним договору як фраудаторного, якщо такий правочин вчинено не безпосередньо самим боржником, а через дочірню компанію (зацікавлену особу) боржника та з повним фінансуванням такого правочину самим боржником.
20. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
21. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у цій справі, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
22. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
23. Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України.
Керуючись статтями 120, 121, 301, частиною п`ятою статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду