УХВАЛА
21 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9627/20
Провадження № 12-59гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А.,
Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 (головуючий суддя Тищенко О. В., судді Станік С. Р., Чорногуз М. Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 (суддя Морозов С. М.)
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2020 року Акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" (далі - АТ "ДТЕК Західенерго", позивач) звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго", відповідач) про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.05.2019 №0424-02013 (далі - Договір) та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що всупереч умовам укладеного сторонами Договору відповідач нараховує до сплати плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, надає рахунки та акти приймання-передачі з включенням послуг, які не надавались. При цьому 12.06.2020 позивач отримав від відповідача повідомлення щодо зобов`язання застосувати до учасників ринку електричної енергії статус "Переддефолтний" у зв`язку з несплатою вартості послуг з передачі електричної енергії. Застосування статусу "Переддефолтний" та, як наслідок, статусу "Дефолтний" фактично позбавляє позивача можливості брати участь на ринку електричної енергії, виконувати умови договорів з іншими учасниками ринку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2021, позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Ухвалені у справі судові рішення мотивовані тим, що положеннями пунктів 43, 60 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних та/або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі-продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку, щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію. Отже нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного сторонами Договору.
При цьому суди врахували, що обов`язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено із прийняттям постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження змін до Кодексу систем передачі", яка набула чинності 08.02.2020. При цьому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2020, ця постанова визнана протиправною та нечинною з моменту прийняття.
Суди попередніх інстанцій вказали, що, ратифікувавши Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони цього Договору на відповідність його умовам, і у межах реалізації цих повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Отже нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.
Відповідно до частини 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
За позицією Суду ЄС у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Апеляційний господарський суд вказав на правомірність обґрунтування позиції суду при розгляді і вирішенні справи шляхом посилання на рішення Суду ЄС у справі № С-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018, оскільки це рішення є частиною законодавства України.
11.06.2021 ПрАТ "НЕК "Укренерго" (далі також Скаржник) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 5 ГПК України, статті 16 ЦК України, з огляду на неврахування ними висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 916/2562/18, від 21.08.2019 у справі № 910/13755/18 щодо неналежно обраного способу захисту прав позивача, а також у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 26.06.2018 у справі № 344/4113/15-а, від 10.06.2020 у справі № 910/1664/19 щодо неможливості задовольнити вимогу заборонити вчиняти певні дії в майбутньому; постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17 щодо перевірки факту порушення прав чи інтересів позивача.
Також Скаржник вказав, що суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.11.2020 у справі № 212/116/17-ц, стосовно того, що рішення Суду Європейського Союзу не є джерелом права національної правової системи України.
На думку Скаржника, суди помилково врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/935/20 у неподібних правовідносинах, чим порушили норми частини 4 статті 236 ГПК України та не врахували правові висновки щодо визначення поняття "подібність правовідносин" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.30), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г (пункт 8.2), від 12.12.2018 у справі № 2-30007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 917/751/19).
Також Скаржник вказує на наявність підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 41, 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, викладеного у постанові від 04.02.2021 у справі № 914/935/20, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
Крім того Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1.7.1 глави 1.7 розділу І Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, з огляду на неврахування того, що присвоєння учасникам ринку електричної енергії, в тому числі позивачеві, статусів "Переддефолтний" та "Дефолтний" не є повноваженням ПрАТ "НЕК "Укренерго", і щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України
Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" та призначено справу до розгляду, а ухвалою від 22.09.2021 цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки Суд вважає, що справа містить виключну правову проблему з огляду на формування судами різних юрисдикцій протилежних висновків щодо необхідності застосування актів законодавства Європейського Союзу у спірних правовідносинах (частина одинадцята статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії"; щодо правового статусу повідомлень, які містяться в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства та обов`язковості його висновку, що "встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства", у зв`язку з чим дійшли суперечливих висновків щодо дотримання міжнародних зобов`язань України при здійсненні нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії.
Також Суд вказав, що питання, щодо якого існує проблема, постає не тільки в цій, а й в інших справах, які знаходяться на розгляді в судах, а також можуть виникнути в майбутньому з урахуванням того, що такі правовідносини мають постійний характер.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому у частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
Наведені обставини є підставою для призначення справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною четвертою статті 302, Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду