УХВАЛА
21 жовтня 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-201зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву захисника Позняка Олександра Миколайовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2006 року, залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 22 березня 2016 року, ОСОБА_1 засуджено за пунктом "г" статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі.
У заяві захисник Позняк О. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить Велику Палату Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянути зазначені вирок та ухвалу в порядку виключного провадження на підставі пункту 1 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з констатацією Конституційним Судом України невідповідності Основному Закону окремих положень статей 81, 82 Кримінального кодексу України (далі - КК), замінити призначений засудженому захід примусу на позбавлення волі на строк 15 років та звільнити ОСОБА_1 з-під варти у зв`язку з відбуттям покарання.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі, умовно-дострокове звільнення від відбування якого чи заміна невідбутої частини більш м`яким виключаються, фактично застосував щодо засудженого норми статей 81, 82 КК, які в подальшому визнані неконституційними.
Стверджується в заяві і про порушення судом касаційної інстанції вимог частини 4 статті 49 КК у зв`язку з прийняттям після спливу встановленого цією статтею строку давності рішення про залишення вироку без зміни в частині обрання заходу примусу. Зокрема, захисник наголошує, що після скасування постановою Верховного Суду України від 19 березня 2015 року ухвали цього ж суду від 04 травня 2006 року, якою оскаржуваний вирок було залишено без змін, даний вирок втратив законну силу. Відтак, на переконання автора заяви, оскільки на час нового касаційного розгляду, за результатами якого постановлено ухвалу ВССУ, з часу вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину минуло понад 20 років, щодо нього не підлягало застосуванню покарання у виді довічного ув`язнення, а могло бути призначено лише позбавлення волі на певний строк - до 15 років.
Посилається захисник і на те, що довічне позбавлення волі без перспективи звільнення, застосоване щодо ОСОБА_1 в результаті судової помилки, за висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеними в рішенні у справі "Фарзієв та інші проти України", є нелюдським і таким, що принижує гідність, покаранням.
Перевіряючи наведені у заяві доводи та долучені до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.
Перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 3 статті 459 КПК здійснюється згідно з частиною 1 статті 463 цього Кодексу судом тієї інстанції, який першим допустив помилку, тобто застосував правові норми, що не відповідають Основному Закону.
Зазначена вище підстава для перегляду вироку чи ухвали в порядку виключного провадження виникає в разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого нормативно-правого акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021, на яке захисник посилається як на підставу своїх вимог, не констатовано невідповідності Основному Закону тих кримінально-правових норм, що встановлюють довічне позбавлення волі як вид покарання.
Згаданим рішенням визнано неконституційними положення частини 1 статті 81 і частини 1 статті 82 КК у зв`язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування цього заходу примусу і заміни невідбутої його частини більш м`яким. Наведених норм кримінального права суди в оскаржуваних рішеннях не застосовували, адже відповідні питання вирішуються на стадії виконання вироку, а не його постановлення і перегляду.
У пункті 4.1 рішення Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України усунути невідповідність окремих положень КК Основному Закону шляхом запровадження правового механізму, здатного забезпечити засудженим до довічного позбавлення волі реалістичну перспективу звільнення.
Зважаючи на викладене, приписи органу конституційної юрисдикції підлягають виконанню насамперед шляхом унесення Верховною Радою України змін до законодавчих норм, що регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення цих кримінально-правових інститутів на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Окрім того, відповідно до статей 537, 539 КПК питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Викладені в заяві доводи про порушення касаційним судом вимог частини 4 статті 49 КК у зв`язку з прийняттям після спливу встановленого цією статтею строку давності рішення про залишення вироку без зміни в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі також не пов`язані з застосуванням положень кримінального закону, визнаних неконституційними. Відтак ці доводи не свідчать про існування правової підстави для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 459 КПК.
На обґрунтування своїх вимог захисник додатково посилається на рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2021 року у справі "Фарзієв та інші проти України", постановлене, в тому числі, щодо ОСОБА_1 (заява № 63747/14), в якому довічне ув`язнення без перспективи звільнення оцінено як порушення права людини за статтею 3 Конвенції.
Однак захисник Позняк О. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 вже звертався до Великої Палати з заявою про перегляд оскаржуваних вироку та ухвали на підставі пункту 2 частини 3 статті 459 КПК у зв`язку з констатацією міжнародною судовою установою в зазначеному вище рішенні недотримання Україною міжнародних зобов`язань.
Велика Палата 03 вересня 2021 року відмовила у відкритті провадження за даною заявою з огляду на те, що належним способом усунення встановленого ЄСПЛ порушення конвенційного права ОСОБА_1 є вжиття державою заходів загального характеру у виді внесення відповідних змін до законодавства, а не перегляд судових рішень за виключними обставинами.
З огляду на викладене питання про відкриття провадження за заявою захисника Позняка О. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд цих самих вироку та ухвали за виключними обставинами на підставі пункту 2 частини 3 статті 459 КПК не може бути предметом повторного розгляду Великої Палати.
Незгода особи з судовими рішеннями, що набрали законної сили, обов`язковість яких належить до основних конституційних засад судочинства (пункт 9 частини 1 статті 129 Конституції України), не може зумовлювати їх перегляд за межами встановлених законом процедур. Конституційний принцип обов`язковості судових рішень є відображенням засади юридичної визначеності (res judicata), яка за практикою ЄСПЛ є одним із фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах "Брумареску проти Румунії" від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61-62; "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46). Зміст цієї засади полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення.
За таких обставин підстави для відкриття провадження за заявою захисника Позняка О. М. про перегляд вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами відсутні.
Виходячи з наведеного у відкритті провадження за заявою слід відмовити, а заяву зусіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 та пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК, Велика Палата Верховного Суду