У Х В А Л А
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 201/13356/19
провадження № 14-179зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_2, Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у м. Дніпрі ради, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку
"ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання протиправним
та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого
2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 27 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 263,7 кв. м
за АТ КБ "ПриватБанк", індексний номер 32123653 від 31 жовтня 2016 року, зареєстроване приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17175444 від 29 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на вказане нерухоме майно; поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності від 01 вересня 2005 року НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради.
08 вересня 2021 року постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого
2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня
2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І. А., ОСОБА_2, Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у м. Дніпрі ради, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Вирішено питання про судові витрати.
05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою щодо неоднакового застосування норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року, відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.
Заява обґрунтована тим, що Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Також, заявник вважає, що Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду повинен був передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції).
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Отже, після прийняття 08 вересня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постанови у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду скарги. Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (частина третя статті 419 ЦПК України).
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу не передавав, а прийняв 08 вересня 2021 року постанову.
З урахуванням наведеного у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявниці.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду із заявою, зокрема з метою ще одного розгляду справи, спрямоване на перегляд постанови касаційного суду, а також рішень судів першої й апеляційної інстанцій. Однак в силу прямої вказівки закону зазначений перегляд законом не передбачений та є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду