Постанова
Іменем України
25 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 587/1697/19
провадження № 61-5327св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року у складі судді Черних О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") про визнання кредитного договору частково недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 1.1 договору про надання споживчого кредиту від 13 червня 2007 року № 11168674000 передбачено обов`язок банку надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті - 85 800,00 швейцарських франків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Проте кредитні кошти були перераховані позивачу
у гривнях. Суму у розмірі 85 800,00 швейцарських франків позивач від банку
не отримував.
Тобто пункт 1.1 кредитного договору не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Просив суд визнати пункт 1.1 договору про надання споживчого кредиту
від 13 червня 2007 року № 11168674000 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що законних підстав недійсності оспорюваного пункту договору
не встановлено, оскільки кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що пункт 1.1 договору про надання споживчого кредиту № 11168674000 від 13 червня 2007 року передбачає обов`язок банку надати позичальнику кредитні кошти
в швейцарських франках шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Проте 14 червня 2007 року кредитні кошти були перераховані позивачу у гривнях. Жодних коштів у швейцарських франках позивач від банка не отримував. Заявник наполягає на тому, що пункт 1.1 кредитного договору
не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, а тому є підстави для задоволення позову та визнання вказаного пункту договору недійсним. Крім того, судами не враховано висновок експерта.
Суд застосував норму права без урахування висновку, викладено в постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц. Також, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року АТ "УкрСиббанк" надіслало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначало, що твердження скаржників
є безпідставними, необґрунтованими та побудованими на власних міркуваннях та припущеннях.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 587/1697/19, витребувано її з Сумського районного суду Сумської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
13 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту.
Пунктом 1.1. договору передбачено: банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у швейцарських франках у сумі 85 800 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 349 254,39 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання договору,
а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати
і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі. При цьому сторони обумовили,
що гривневий еквівалент суми кредиту зазначається в договорі лише в разі надання банком кредиту в іноземній валюті.
Позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного траншу або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати розміру суми кредиту, зазначеного в цьому пункті договору, для чого надає до банку письмову заяву, в якій зазначає бажану суму траншу (в межах загальної суми кредиту)
та бажану дату його отримання. Така заява позичальника укладена та надана згідно умов цього договору, є підставою для видачі банком траншу позичальнику. Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії, ліміт якої встановлюється у розмірі суми кредиту, зазначеної
в цьому пункті договору, при цьому надані в межах загальної суми кредиту транші після їх повернення до банку поновлюють загальну суму кредиту.
Сторони також погодили, що у разі надання банком кредиту в іноземній валюті
у швейцарських франках:
кредит надається банком тільки шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника згідно умов договору;
у разі необхідності купівлі та/або обміну (конвертації) необхідної валюти
на міжбанківському валютному ринку України та /або міжнародному валютному ринку для погашення заборгованості позичальника за цим договором, позичальник має право завчасно, (зокрема за два робочих дні до дати погашення суми кредиту та/або плати за кредит) надати до банку пакет документів необхідний для купівлі та/або обміну (конвертації) іноземної валюти на користь позичальника. Зазначений пакет документів позичальник надає
до банку з урахуванням вимог банку та діючого законодавства України;
позичальник укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів
та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов даного договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції (товару/робіт/послуг), яку останній придбає за рахунок кредитних коштів банку (а. с. 6).
Надання кредиту здійснюється у термін, зазначений в заяві позичальника, але
в будь-якому випадку не раніше 13 червня 2007 року (п. п 1.2.1. договору)
(а. с. 6).
Відсоткова ставка за користування кредитом становить 9,99 % річних протягом перших 30 днів з подальшим переглядом відповідно до умов договору, позичальник зобов`язався повернути кредит у повному розмірі у терміни
та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 12 червня 2017 року.
Згідно з пунктом 7.12 кредитного договору підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів" (а. с. 6-8).
Позивач, на виконання умов укладеного договору, 14 червня 2007 року звернувся до Банку із заявою на видачу готівки і бажав отримати та отримав кредитні кошти у вигляді одного траншу у національній валюті у сумі
178356,00 грн і дана обставина підтверджується копією заяви (а. с. 9).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення,
чи порушує (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме
на момент вчинення оспорюваного правочину. Таке розуміння визначення правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого
не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається лише за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.
Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин,
що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які
є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує
їх існування.
Укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту, тому на нього розповсюджується дія Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції на час укладення кредитного договору, встановлено,
що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту
та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням
та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати
на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,
їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За змістом частини першої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції на час укладення кредитного договору, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність),
що вводить споживача в оману або є агресивною.
Згідно з частиною шостою вказаної вище статті правочини, здійснені
з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, зокрема, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони
в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову
є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами
за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,
на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитного договору, всіма істотними обставинами та наслідками невиконання зобов`язань
за договорами, що підтверджується його особистим підписом. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, містить чітку умову щодо валюти кредитування, у пункті 1.1 якого сторонами погоджено, що кредитор надає позичальнику кредит
у іноземній валюті у швейцарських франках із зазначенням гривневого еквіваленту суми кредиту. Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується копією заяви на видачу готівки від 14 червня 2007 року
у гривнях, яка містить також підпис позичальника.
Посилання касаційної скарги на висновок судово-економічної експертизи
від 18 січня 2019 року № 1255 про те, що не підтверджується отримання позивачем від відповідача коштів іноземній валюті а також роздруківка "меморіальний ордер" № 0604228224 не відповідає вимогам законодавства, безпідставні, оскільки судом апеляційної інстанції надана відповідна правова оцінка та наведені мотиви відхилення вказаного висновку експерта відповідно до вимог статті 110 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України.