Постанова
Іменем України
25 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 632/2147/20
провадження № 61-12393св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просив стягнути на свою користь заподіяні збитки на загальну суму 206 601,00 грн, з яких: 126 000,00 грн - сплачена ним сума за непрацездатний двигун для автомобіля марки AUDI SQ5 3.0 TF SI CWGD; 3 497,00 грн - за доставку (перевезення) двигуна; 181,00 грн - за обмір шийок колінчатого валу; 108,00 грн - за обмір циліндрів; 603,00 грн - за обмір діаметру і координат вісі опор колінвалу; 76 212,00 грн - за поточний ремонт монтаж/демонтаж двигуна, розібрання/зібрання двигуна, перевірку фаз газорозподілу, діагностику VAS, проведену діагностику двигуна, а також неустойку у розмірі 1% за кожен день прострочення з 10 листопада 2020 року до дня прийняття рішення судом, та відшкодувати моральну шкоду, розмір якої оцінив у 10 000,00 грн.
У березні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з клопотаннями про закриття провадження у справі та направлення її до Господарського суду Львівської області, оскільки предметом даного позову є договір поставки товару від 18 червня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2021 року у складі судді Библіва С. В. клопотання ОСОБА_2 задоволено. Провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу його право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами у порядку господарського судочинства до Господарського суду Львівської області. Клопотання ФОП ОСОБА_2 щодо передачі справи до Господарського суду Львівської області залишено без задоволення.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги стосуються прав та інтересів позивача і відповідача саме як учасників господарських відносин фізичних осіб - підприємців, зокрема ґрунтуються на неналежному виконанні з боку відповідачки договору поставки від 18 червня 2020 року, укладеного ним як фізичною особою-підприємцем, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що спір між сторонами має розглядатися в порядку господарського судочинства. Оскільки у спірних правовідносинах позивач виступає як фізична особа, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 липня 2021 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач звернувся до суду саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи та дійшов помилкових висновків при вирішенні юрисдикційності спору.
У даному випадку мають місце господарські відносини між двома фізичними особами-підприємцями.
Апеляційний суд не врахував норми права, які регламентують особливості укладення конкретного різновиду господарського договору.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Первомайського міськрайонного суду Харківської області справу № 632/2147/20 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заподіяних збитків.
Обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих товаром неналежної якості, на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".
Суд першої інстанції закрив провадження у справі з тих підстав, що позовні вимоги ОСОБА_1, який відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як фізична особа-підприємець, стосуються неналежного виконання відповідачкою договору поставки від 18 червня 2020 року, відтак спір виник між господарюючими суб`єктами.
Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що договір поставки від 18 червня 2020 року, укладений між постачальником ФОП ОСОБА_2 та покупцем ФОП ОСОБА_1 на поставку товару - двигуна AUDI SQ 5 3.0 TESF CWGD вартістю 126 000,00 грн, не містить підпису останнього та відбитку печатки як фізичної особи-підприємця.
Двигун доставлений поштовою службою "Meest Express" на ім`я ОСОБА_1 як фізичної особи. Будь-яких первинних документів, які б свідчили про оплату ОСОБА_1 товару як фізичною особою-підприємцем, матеріали справи не містять.
У подальшому ОСОБА_1 звертався до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Харків Восток" з метою заміни двигуна автомобіля Audi SQ 5 та до товариства з обмеженою відповідальністю "СП В.М.С." для здійснення обміру циліндрів з метою встановлення працездатності двигуна. У наряді-замовленні, актах здачі-приймання передачі робіт (надання послуг), виконаних робіт ОСОБА_1 зазначений як фізична особа.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1, як фізична особа, звертався до ФОП ОСОБА_2 з претензією щодо неналежної якості двигуна.
Виходячи з того, що спір між сторонами у цій справі не пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, апеляційний суд дійшов висновку, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, місцевий суд не врахував особливостей правового статусу суб`єкта звернення та не визначився зі змістом спірних правовідносин, у зв`язку з чим скасував ухвалу суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року є посилання заявника на порушення судом норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач звернувся до суду саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з частиною другою статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
За змістом частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
З аналізу наведених вище норм матеріального права слід дійти висновку, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19)
Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Встановивши, що у справі, яка є предметом перегляду, спір між сторонами не пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, а позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_1 стосуються відшкодування збитків, завданих товаром неналежної якості, з посиланням на норми законодавства про захист прав споживачів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Здійснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підприємницької діяльності не перетворює цей спір у господарський, оскільки предметом позову є виключно відшкодування шкоди за товар неналежної якості, придбаний для власних потреб, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з цього приводу.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.
Наведені в касаційній сказі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду, не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а зводяться до незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (стаття 400 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).