ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10222/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Берестюк Б.П.
Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву -
Васильєвої Т.С.
Міністерства культури України - не з`явився
Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" - Кияниця О.В.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітуча волошкова галявина" -
Безелюк І.С., Шевченка Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітуча волошкова галявина"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)
у справі № 910/10222/19
за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Міністерства культури України
до Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітуча волошкова галявина"
про визнання недійсним договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) та Міністерства культури України (далі - Міністерство) до Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітуча волошкова галявина" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна (житлових приміщень, розміщених у будинку готелю-гуртожитку, загальною площею 1303,8 м2 по вул. О. Довженка, 16 у м. Києві, далі - спірні приміщення) від 18.07.2018 №149 (далі - Спірний договір), укладений між відповідачами.
Позов мотивовано тим, що:
- надання житлових приміщень у гуртожитках (кімнатах) у оренду юридичним особам для здійснення комерційної діяльності суперечить вимогам статей 4, 127, 128 Житлового кодексу України та Примірному положенню про користування гуртожитками;
- Спірний договір оренди житлових приміщень є прихованою угодою оренди державного майна - нежитлових приміщень готелю;
- відповідач передав в оренду нерухоме майно площею більше 200 м2 без погодження Міністерства;
- відповідне майно повинно передаватись у оренду не ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", а Фондом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним Спірний договір.
ТОВ "Квітуча волошкова галявина" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2021 відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2021.
Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. На думку прокурора, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та в основному зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить розглянути скаргу та винести постанову відповідно до чинного законодавства з метою захисту прав та інтересів кіностудії. Крім того, ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" подало письмові пояснення у справі.
Фонд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Фонд вважає, що оскаржувана постанова є законною та ґрунтується на належних і допустимих доказах, а касаційна скарга не відповідає положенням статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зводиться до переоцінки доказів і обставин, детально встановлених судом апеляційної інстанції.
Міністерство відзив на касаційну скаргу не надало, в судове засідання своїх представників не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України не зверталося.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна будинок готелю-гуртожитку (літ. А) загальною площею 4341,5 м2 у м. Києві по вул. О. Довженка, будинок 16, є об`єктом житлової нерухомості державної форми власності, управління яким здійснює Міністерство, та закріплений за ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" на праві господарського відання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженко" (у подальшому назва змінена на Товариство з обмеженою відповідальністю "Квітуча волошкова галявина") звернулось з листом №190418 від 19.04.2018 до Регіонального відділення Фонду по місту Києву, в якому висловило зацікавленість у отриманні в оренду зазначеного вище приміщення та просило виступити Фонд орендодавцем.
Регіональне відділення Фонду по місту Києву листом №30-04/5227 від 23.05.2018 повідомило про розгляд листа товариства та надало інформацію, перелічивши статті 4, 6 Житлового кодексу УРСР, але не вказавши про відмову або погодження виступити орендодавцем відповідного державного майна.
Листом №319/1 від 18.07.2018 ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" повідомило Міністерство про отримання звернення ТОВ "Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженко" з проханням надати в оренду житлові приміщення в будівлі готелю-гуртожитку. ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" підготувало договір оренди житлових приміщень та відповідно до Статуту просило погодити цей договір, направлений додатком до листа.
Міністерство листом №3896/11-3/13-18 від 23.08.2018 у відповідь на лист №319/1 від 18.07.2018 зазначило, що укладання договорів на підприємстві віднесено до повноважень генерального директора, однак не вказало про погодження укладення відповідного договору.
18 липня 2018 року між ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" (орендодавець) та ТОВ "Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженко" (орендар) укладено Спірний договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - житлові приміщення, розміщені у будинку готелю-гуртожитку, розташованого за адресою: вул. О. Довженко, м. Київ (група приміщень першого поверху №6, квартири №104, №112, другого поверху №201, №202, №203, №204, третього поверху №301, №302, №303, №304, четвертого поверху №401, №402, №403, №404, п`ятого поверху №501, №502, №503, №504, шостого поверху №601, №602, №603, №604, сьомого поверху №701, №702, №703, №704, №705, №712, восьмого поверху №801, №802, №803, №804, №805, №806, №807, №808, №809, №810, №811, №812, дев`ятого поверху №901, №902, №903, №904, №905, №906, №907, №908, №909, №910, №911, №912), загальною площею 1303,8 м2 (далі - Майно), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 і становить 19854300,00 грн (п. 1.1 Спірного договору).
Майно передається в оренду з метою розміщення професійних творчих працівників, задіяних у сфері кіновиробництва та відеозйомок (п. 1.2 Спірного договору).
Орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 5.1 Спірного договору).
Товариство має право передавати орендоване майно в суборенду (п. 5.14 Спірного договору).
Орендар має право самостійно розподіляти доходи, отримані в результаті використання орендованого майна (п. 6.3 Спірного договору).
Спірний договір укладений строком на 10 років, тобто з 18.07.2018 до 18.07.2028 включно (п. 10.1 Спірного договору).
1 вересня 2018 року сторони склали та підписали акт приймання-передачі орендованого майна, відповідно до якого орендодавець згідно зі Спірним договором передає, а орендар приймає в строкове платне користування Майно.
У матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої об`єкт оренди за Спірним договором є об`єктом житлової нерухомості.
Також в матеріалах справи наявні: акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) будівлі (споруди) житлово-громадського призначення від 30.09.1977 та технічна документація щодо будинку готелю-гуртожитку (літ. А) загальною площею 4341,5 м2 у м. Києві по вул. О. Довженка, будинок 16.
Водночас у матеріалах справи наявний дозвіл про надання можливості на розголошення відомостей досудового розслідування, яке здійснюється слідчим відділом Шевченківського УП ГУНП України у м. Києві у кримінальному провадженні №12019100100000413 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, а саме протоколів допиту свідків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, протоколу огляду приміщень (червоних записів), поверхових планів будівлі.
За змістом вказаних протоколів допиту ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проживали за адресою: місто Київ, вул. Олександра Довженка, 16, готель "Ніка", в якому розраховувались за проживання в готелі з дівчиною, що перебувала за стійкою адміністратора. Зазначене також підтверджується рахунками готелю "Ніка" з призначенням платежу: "за проживання".
Також у матеріалах справи наявні звіт про осіб, які проживають в готелі, номери, які на броні, та номери, які вільні; карти гостей, які проживали в готелі "Ніка" за адресою: м. Київ, вул. О. Довженка, 16; докази оплати проживання, звіт про надходження коштів за проживання та звіт передплат.
Крім того, оголошення про можливість бронювання номерів у готелі "Ніка" по вул. Олександра Довженка, 16 у м. Києві розміщено у вільному загальному доступі на офіційному сайті системи інтернет-бронювання готелів Booking.com та на сайті готелю "Ніка".
Разом з тим згідно з відповіддю Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.11.2020 за №109/02/31-7777 готель-гуртожиток по вул. Олександра Довженка, 16 не внесений до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва, адміністрацією ордери на вселення в приміщення відповідного будинку не видавались.
У зв`язку з наведеними обставинами прокурор заявив позовні вимоги про визнання недійсним Спірного договору як такого, що є прихованою угодою оренди державного майна - нежитлових приміщень готелю, яка укладена для здійснення комерційної діяльності, суперечить вимогам статей 4, 127, 128 Житлового кодексу України та Примірному положенню про користування гуртожитками. Крім того, прокурор доводив, що ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" передало в оренду без погодження Міністерства нерухоме майно площею більше 200 м2, тоді як воно повинно було передаватись у оренду Фондом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Спірний договір є удаваним, адже вчинений сторонами для приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нежитлових приміщень готелю, та підлягає визнанню недійсним, оскільки ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" незаконно розпорядилось державним нерухомим майном.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Квітуча волошкова галявина" (далі - скаржник) посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та підпункту (а) пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо можливості визначення об`єктами оренди житлових приміщень будинку готелю-гуртожитку та визначення орендодавцем такого майна Фонду.
Скаржник вважає, що надавши правильну оцінку наявним у справі належним та допустимим доказам про належність спірних приміщень до житлової нерухомості, суд апеляційної інстанції водночас дійшов незрозумілого висновку, що Спірний договір є прихованим договором оренди нежитлових приміщень, що призвело до порушення зазначених норм матеріального права.
На думку скаржника, ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", будучи наділеним речовим правом щодо Майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, мало необхідний обсяг право- і дієздатності щодо укладення Спірного договору, тоді як Фонд не наділений повноваженнями щодо виконання функцій орендодавця житлових приміщень, а Міністерство не вказало на пряму заборону укладення Спірного договору.
Крім того, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушив приписи процесуального права, а саме статті 75-80, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України, взявши до уваги докази, які є неналежними, недопустимими та жодним обґрунтованим клопотанням не були долучені. Також скаржник вважає, що жоден з наданих позивачами документів не доводить факту використання ним орендованих за Спірним договором нежитлових приміщень як нежитлових, водночас обставина їх нецільового використання (в разі її наявності) не є підставою для визнання договору недійсним у розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, Суд виходить із такого.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами Спірний договір передбачає оренду житлових приміщень у будинку готелю-гуртожитку, що перебуває в державній власності та закріплений за ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко" на праві господарського відання.
Правовідносини найму (оренди) житла врегульовані, зокрема, главою 59 Цивільного кодексу України. Так, стаття 810 цього Кодексу визначає, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. При цьому підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом (частина 2).
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює житлові правовідносини з метою забезпечення права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин, є Житловий кодекс УРСР.
Згідно зі статтею 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Зокрема, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки; під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки (ст. 127 ЖК УРСР).
Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається, цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (ст.ст. 128, 129 ЖК УРСР).
Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 130 ЖК УРСР).
Відповідно до пункту 7 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 за №498, користування жилою площею здійснюється у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.
Однак дослідивши зміст Спірного договору, суд апеляційної інстанції встановив, що ним не передбачено виконання наведених вимог Житлового кодексу УРСР і Примірного положення про користування гуртожитками, зокрема, щодо порядку передачі в користування жилої площі у гуртожитках, видачі ордерів з метою розміщення професійних творчих працівників, задіяних у сфері кіновиробництва та відеозйомок тощо.
Натомість апеляційний господарський суд встановив, що за умовами Спірного договору (зокрема пунктів 5.14, 6.3) державне підприємство передало товариству в оренду приміщення для отримання ним доходів. Тобто на підставі Спірного договору між його сторонами виникли правовідносини щодо передання в користування приміщення для здійснення орендарем підприємницької діяльності з надання готельних послуг.
Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі заперечення проти висновку про удаваність Спірного договору, які ґрунтуються на тому, що в оренду передані саме житлові приміщення, розміщені в будинку готелю-гуртожитку, а переведення їх у нежитлові або ж використання не для проживання фізичних осіб скаржником не здійснювалося. Суд звертає увагу на те, що правовідносини найму (оренди) житла мають окреме правове регулювання і відрізняються від загального договору найми (оренди) не лише особливим об`єктом житлового найму, але й особливими правами та обов`язками відповідного договору. Тобто саме лише укладення договору найму (оренди) щодо житлового приміщення не є достатньою підставою для визнання його договором найму (оренди) житла, необхідною умовою для цього є також відповідність його умов суті правовідносин житлового найму, врегульованих, зокрема, щодо державного житлового фонду Житловим кодексом УРСР.
Водночас Суд вважає помилковими доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права щодо належності орендованих приміщень до нежитлових, адже вони не підтверджуються змістом оскаржуваної постанови в частині мотивів, з яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про удаваність Спірного договору з огляду саме на умови зазначеного правочину, а не на визнання відповідного об`єкту оренди нежитловими приміщеннями.
Отже, Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що Спірний договір є удаваним, оскільки згідно з встановленими судом обставинами він за своєю суттю не є договором найму (оренди) житла, а вчинений сторонами з метою приховати інший правочин - договір найму (оренди) приміщень готелю для здійснення орендарем господарської діяльності.
При цьому з огляду на положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги, які по суті зводяться до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у судових рішеннях попередніх інстанцій або були відхилені ними, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
У зв`язку з наведеним Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що до Спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) державного майна, врегульовані, зокрема, положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" тощо. Відповідно, щодо оцінки відповідності Спірного договору вимогам законодавства Суд виходить з наступного.
Статтею 283 Господарського кодексу України (в редакції на момент укладення Спірного договору) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6).
Положення частини 1 наведеної статті кореспондуються зі статтею 759 Цивільного кодексу України, яка також передбачає, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У силу статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
На момент укладення Спірного договору організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, були врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 за №2269-ХІІ (у відповідній редакції).
Згідно з положеннями частини 1 статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом (пункт 1); державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом (пункт 3). Положення наведеної норми кореспондуються зі статтею 5 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції).
Об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема: нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Положеннями статті 9 зазначеного Закону передбачено порядок надіслання орендодавцем у разі надходження заяви про оренду нерухомого майна копій матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном, який розглядає подані йому матеріали та надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.
Пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" також передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Положеннями статей 3, 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" віднесено до об`єктів управління державної власності, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (державні підприємства), установам та організаціям; а до суб`єктів управління об`єктами державної власності - міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (уповноважені органи управління), Фонд державного майна України.
Однак з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, під час укладення Спірного договору відповідачі не дотримались наведених вимог законодавства щодо порядку передання в оренду державного майна.
Зокрема, всупереч вимогам частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" за Спірним договором передало в користування державне нерухоме майно загальною площею 1303,8 м2 (тобто більше 200 м2), орендодавцем якого мав виступати Фонд.
Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про те, що ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", на відміну від Фонду, мало необхідний обсяг повноважень на укладення Спірного договору щодо оренди Майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, оскільки вони суперечать зазначеним вище нормам законодавства, які визначають орендодавців відповідного державного майна.
Водночас Суд вважає безпідставним посилання скаржника в цьому контексті на положення Житлового кодексу УРСР та доводи про відсутність у Фонду повноважень виступати орендодавцем житлових приміщень, оскільки Спірний договір не є за своєю суттю договором найму (оренди) житла та не містить умов, які б передбачали виникнення між його сторонами саме правовідносин житлового найму, що регулюються зазначеним Кодексом. Тоді як правовідносини щодо оренди майна у сфері господарювання Житловим кодексом УРСР не врегульовані.
Також при укладенні Спірного договору ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" не дотрималось порядку отримання перед укладенням договору оренди погодження органу управління, передбаченого положеннями статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".
Суд не приймає до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на положення статті 136 Господарського кодексу України та статуту ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" щодо права господарського відання на відповідне майно, адже вони не спростовують висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності отримання відповідного погодження.
Водночас зазначення скаржником про звернення ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" до Міністерства з листом №319/1 від 18.07.2018, на думку Суду, не спростовує висновок про укладення Спірного договору за відсутності відповідного погодження з урахуванням того, що зазначений лист направлений Міністерству в день підписання Спірного договору, а отриманий після цього лист Міністерства від 23.08.2018 не містить жодних висновків про умови договору оренди, відмову в його укладенні чи погодженні тощо.
Зважаючи на викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання Спірного договору недійсним як такого, що не є договором найму (оренди) житла в розумінні статті 810 Цивільного кодексу України і положень Житлового кодексу УРСР та водночас укладений ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" за відсутності в нього повноважень на розпорядження відповідним майном шляхом передачі його в оренду для здійснення орендарем господарської діяльності, а також без погодження з Міністерством як органом управління майном.
При цьому Суд вважає безпідставними доводи скаржника про недоведеність наявності вини у формі умислу посадової особи ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" на момент укладення Спірного договору, зокрема у вироку суду, оскільки визнання правочину удаваним та визнання правочину, який сторони насправді вчинили, недійсним не є заходами цивільно-правової відповідальності, які вимагають встановлення відповідних складових цивільного правопорушення.
Отже, наведені в касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухваленої у справі постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акту не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд