ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/7091/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Обласного комунального підприємства "Фармація" - не з`явився
Комунального підприємства "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради - не з`явився
Дніпропетровської обласної ради - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обласного комунального підприємства "Фармація"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Антонік С.Г., Березкіна О.В.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021 (суддя Ліпинський О.В.)
у справі № 904/7091/20
за позовом Обласного комунального підприємства "Фармація"
до Комунального підприємства "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпропетровської обласної ради,
про визнання недійсним договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року Обласне комунальне підприємство "Фармація" звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №180-8/VII-2/24 від 24.03.2017 (далі - Спірний договір), укладеного між відповідачем та Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради.
Позов мотивований тим, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за орендодавцем та його правонаступником - відповідачем не зареєстровано жодного речового права на орендоване майно, яке було передано позивачеві за спірним договором, та на саму будівлю, у якій розташоване зазначене майно.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дніпропетровську обласну раду.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2021 відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2021.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів залишити без змін. Відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає оскаржувані судові рішення справедливими та законними.
Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій установили, що пунктом 1 рішення №180-8/VII від 24.03.2017, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду державного та комунального майна", Дніпропетровська обласна рада вирішили передати в оренду нерухоме майно, що є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває на балансі комунальних підприємств, установ, закладів, згідно з додатком 1, додатком 2.
За змістом пункту 24 додатку 2 до рішення Дніпропетровської обласної ради №180-8/VII від 24.03.2017, визначено назву орендодавця - Комунальний заклад "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради, орендовану площу - 30,70 м2, суму базової орендної плати - 12000,00 грн, адресу орендованого майна - пр. Пушкіна, 26, м. Дніпро, орендаря - ОКП "Фармація".
24.03.2017 між Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради (орендодавець), правонаступником якого є відповідач, та позивачем (орендар) був укладений Спірний договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальної громади Дніпропетровської області. Спірний договір підписано орендодавцем і орендодавцем, погоджено Дніпропетровською обласною радою.
Відповідно до пункту 1.1 Спірного договору з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 за №180-8/VII передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об`єкт оренди, для розміщення аптечного пункту.
Згідно з пунктом 2.1 Спірного договору об`єктом оренди є нерухоме майно - приміщення, загальною площею 30,7 м2, розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі хірургічно-адміністративного корпусу, розташованого за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 26, яке знаходиться на балансі орендодавця.
За змістом пункту 2.4 Спірного договору об`єкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.
Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє з 01.06.2017 до 01.11.2019 (п. 11.1 Спірного договору).
01.06.2017 сторони підписали акт приймання-передачі в оренду, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт - нежитлове приміщення площею 30,7 м2, розташоване за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 26, відповідно до Спірного договору.
У подальшому у справі №904/6249/19 розглянуто позов Обласного комунального підприємства "Фармація" до Комунального закладу "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У справі №904/4512/20 розглянуто позов Комунального підприємства "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради до Обласного комунального підприємства "Фармація" про стягнення заборгованості в сумі 804786,38 грн та виселення з орендованого приміщення, позовні вимоги задоволено частково. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2021, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та постановою Верховного Суду від 22.06.2021, позов задоволено частково: стягнуто з ОКП "Фармація" на користь КП "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М. Ф. Руднєва" 260067,00 грн неустойки за неповернення об`єкта оренди; постановлено виселити ОКП "Фармація" з нежитлового приміщення загальною площею 30,7 м2, розташованого на проспекті Пушкіна, 26 у м. Дніпрі, та передати це приміщення позивачу. У решті позовних вимог відмовлено.
Водночас згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у вигляді інформаційних довідок від 12.10.2020 №227798977 і №227795281:
- 23.04.2014 за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, буд. 26, кадастровий номер 1210100000:07:452:0019, площею 1,2581 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (номер запису 7244932);
- 28.03.2016 за землеволодільцем Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини і М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради зареєстровано право забудови земельної ділянки (суперфіцій) на проведення реконструкції будівлі поліклініки №1 під хірургічне відділення КЗ "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. М.Ф.Руднєва" ДОР, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, буд. 26 (номер запису 13906896);
- 12.04.2016 за суперфіціарієм КЗ "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини і М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради зареєстровано право забудови земельної ділянки (суперфіцій) на проведення реконструкції будівлі педіатричного корпусу з надбудовою поверху КЗ "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. М.Ф.Руднєва" ДОР, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, буд. 26 (номер запису 14166357);
- 18.10.2018 за територіальною громадою сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради зареєстровано право власності на житлові будівлі, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, буд. 26 (номер запису 7244932).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником та кінцевим бенефіціаром Комунального закладу "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини і М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради є Дніпропетровська обласна рада.
Звертаючись з позовом у справі, що розглядається, позивач заявив вимогу про визнання недійсним Спірного договору, посилаючись на його невідповідність вимогам частини 1 статті 203 та частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за орендодавцем та відповідачем як його правонаступником не зареєстровано жодного речового права на орендоване за Спірним договором майно, зокрема будівлю, в якій це майно розташовано.
Відмовляючи в задоволенні зазначеного позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Спірний договір не суперечить вимогам статті 761 Цивільного кодексу України, оскільки рішенням №180-8/VII-2/24 від 24.03.2017 Дніпропетровська обласна рада уповноважила орендаря на передачу відповідного комунального майна в оренду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 229, 230, 761 Цивільного кодексу України, частин 4, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 133, 144 Господарського кодексу України, статей 3-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах.
На думку позивача, відсутність у Комунального закладу "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради статусу орендодавця і зареєстрованого речового права на орендоване майно, а також замовчення орендодавцем цих фактів свідчать про порушення частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України та підтверджують доводи позивача про невідповідність змісту спірного договору вимогам статті 761 зазначеного Кодексу та загальним положенням про найм, визначеним законодавством.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, Суд виходить із такого.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зокрема, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України в редакції, чинній на момент укладення Спірного договору).
Положення частини 1 наведеної статті кореспондуються зі статтею 759 Цивільного кодексу України, яка також передбачає, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У силу статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша); наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (частина друга).
Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до положень частини 5 статті 16, частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Зокрема, обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
При цьому відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Водночас на момент укладення Спірного договору організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, були врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 за №2269-ХІІ (у відповідній редакції).
Згідно з положеннями пункту 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та абзацу 5 статті 5 зазначеного Закону орендодавцями є, зокрема, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Виходячи з аналізу наведених норм законодавства в їх системному взаємозв`язку, Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладення Спірного договору Комунальним закладом "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради як орендодавцем не суперечить вимогам статті 761 Цивільного кодексу України, адже за змістом цієї статті наймодавцем може бути не лише власник речі, а й особа, уповноважена на укладення договору найму.
Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі аргументи позивача проти застосування положень частини 2 статті 761 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, зважаючи на положення пункту 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та абзацу 5 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення спірного договору) та те, що згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами об`єктом оренди за спірним договором є приміщення загальною площею 30,7 м2, яке перебувало на балансі Комунального закладу "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" Дніпропетровської обласної ради.
У зв`язку з наведеним Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення судами положень статей 133, 144 Господарського кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки наведені статті Кодексу передбачають здійснення господарської діяльності суб`єктів господарювання не лише на основі права власності, права господарського відання і права оперативного управління, а й на основі інших речових прав; тоді як майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших обставин, з якими закон пов`язує їх виникнення.
При цьому частиною 2 статті 144 Господарського кодексу України і частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено виникнення з дня реєстрації майна або відповідних прав на нього лише такого права, яке підлягає державній реєстрації (якщо інше не встановлено законом). Проте статтею 4 зазначеного Закону не передбачена реєстрація закріпленого у статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" права бути орендодавцем відповідного майна.
Крім того, Суд відхиляє посилання позивача на порушення судами норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", адже згідно з встановленими під час розгляду справи обставинами передбачені зазначеним Законом правоможності власника орендованого за Спірним договором майна реалізовані Дніпропетровською обласною радою, зокрема, шляхом ухвалення рішення №180-8/VII від 24.03.2017, у додатку до якого визначено орендодавця, орендаря, об`єкт оренди, а також розмір базової орендної плати.
Оскільки при укладенні Спірного договору сторони у пункті 1.1 послалися, зокрема, на зазначене рішення Дніпропетровської обласної ради, що презюмує їх обізнаність з його змістом, Суд вважає безпідставними посилання позивача на частину 1 статті 230 Цивільного кодексу України із наведенням аргументів щодо замовчення орендодавцем відповідних фактів.
Зважаючи на викладене, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для висновку про невідповідність Спірного договору вимогам Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, який би міг бути підставою для визнання його недійсним із зазначених у позові мотивів.
Отже, наведені в касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд