ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 925/1288/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Денисюк І.Г.,
за участю представників:
Приватного акціонерного товариства "Канівриба" - не з`явився,
Черкаської обласної державної адміністрації - не з`явився,
Фізичної особи-підприємця Пікули Юлії Миколаївни - особисто,
Канівської районної державної адміністрації Черкаської області - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Канівриба"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 (у складі колегії суддів: Дикунська С.Я. (головуючий), Станік С.Р., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 (суддя Баранов Д.О.)
у справі № 925/1288/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Канівриба"
до Черкаської обласної державної адміністрації, Фізичної особи-підприємця Пікули Юлії Миколаївни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Канівської районної державної адміністрації Черкаської області,
про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року Приватне акціонерне товариство "Канівриба" (далі - ПрАТ "Канівриба", Позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Черкаська ОДА, Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Пікули Юлії Миколаївни (далі - ФОП Пікула Ю.М., Відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Канівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Канівська РДА Черкаської області, Третя особа) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ПрАТ "Канівриба" з боку Пікули Ю.М. шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської ОДА № 689 від 17.09.2018 "Про надання ФОП Пікулі Ю.М. дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рибогосподарських потреб", а також скасування свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-2122 від 03.07.2012 та скасування державної реєстрації права власності майна за адресою: Черкаська область, Канівський район, с. Ліпляве, вул. Софіївська, 3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1539613871220 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.02.2020, яка прийнята судом до розгляду).
Позов обґрунтовано тим, що Пікула Ю.М. не є особою, яка здійснює діяльність у сфері риборозведення, а тому спірна земельна ділянка не може бути надана такому підприємцю; крім цього розпорядження Черкаської ОДА, яке прийняте з порушенням статей 17, 122, 123 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", підлягає визнанню незаконним, так як наданий Пікулі Ю.М. дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою прийнято неналежним суб`єктом господарювання та порушує право землекористування Позивача.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.11.2019 матеріали справи № 925/1288/19 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 закрито провадження у справі за позовом ПрАТ "Канівриба" до Черкаської ОДА, ФОП Пікули Ю.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Канівська РДА Черкаської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, в частині позовної вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження Черкаської ОДА прийняте у межах повноважень, визначених частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України, та на підставі документів, поданих Відповідачем-2 відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України. Також при зверненні з даним позовом, Позивачем не доведено належними доказами порушення, невизнання або оспорення його прав чи законних інтересів, які б підлягали захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ "Канівриба" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; судові витрати стягнути пропорційно з Відповідачів на користь Позивача.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1288/19 за касаційною скаргою ПрАТ "Канівриба" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.10.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 22.09.2021.
У відзиві на касаційну скаргу, який надіслано до суду касаційної інстанції поштовим відправленням 15.09.2021, Черкаська ОДА вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що судами досліджено відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного розпорядження та вірно встановлено відсутність порушеного права Позивача, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
24.09.2021 ФОП Пікула Ю.М. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення і постанову - без змін.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 27.08.2021 було встановлено строк для надання відзиву до 22.09.2021, а відзив ФОП Пікулою Ю.М. подано після закінчення цього процесуального строку без обґрунтування поважності причин пропуску, Суд залишає його без розгляду відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України.
ПрАТ "Канівриба" та Канівська РДА Черкаської області в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Черкаською ОДА у відзиві на касаційну скаргу заявлено клопотання про розгляд справи у суді касаційної інстанції без участі їхнього представника.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ФОП Пікули Ю.М., дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, викладені у відзиві, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.04.2005 між Канівською РДА на підставі розпорядження від 24.03.2005 № 79 та ЗАТ "Канівриба" укладено Договір оренди землі, за умовами якого в строкове платне користування передано земельну ділянку для риборозведення без зміни її цільового призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Ліплявської сільської ради, загальною площею 986,770 га.
На зазначеній земельній ділянці розміщений комплекс нежитлових будівель, яким володіє ПрАТ "Канівриба" на підставі свідоцтва про право власності від 04.12.2008.
ПрАТ "Канівриба" за договором купівлі-продажу від 31.03.2009 було передано 1/40 частину комплексу, нежитлових будівель, які знаходяться на АДРЕСА_1, а саме: приміщення їдальні літ. "Ж-1, ж, ж1", загальною площею 43,3 кв. м у власність покупця ОСОБА_2, який у подальшому, на підставі договору дарування від 14.04.2009, передав ОСОБА_1 у власність 1/40 частину комплексу нежитлових будівель за № АДРЕСА_1.
14.01.2010 між Канівською РДА (Орендодавець) на підставі розпорядження від 16.09.2009 № 536 та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено Договір оренди землі, за умовами пунктів 1, 2 якого, передано Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,5759 га земель запасу, вид угідь - під господарськими будівлями та дворами, для риборозведення без зміни її цільового призначення, що знаходиться в адміністративних межах Ліплявської сільської ради.
На земельній ділянці знаходяться об`єкт нерухомого майна, а саме, господарська споруда площею 0,00053 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 116 907,70 грн (за 0, 5759 га) (пункт 3 Договору оренди землі).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець використовував придбану 1/40 частину комплексу нежитлових будівель та орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, а саме, діяльність ФОП ОСОБА_1 включала наступні види: Код КВЕД: 05.01.0 Рибальство; надання послуг у рибальстві; Код КВЕД 05.02.0 Рибництво; надання послуг у рибництві.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, а відповідно до пункту 35 Договору оренди землі від 14.01.2010 його дія припиняється у разі ліквідації юридичної особи-орендаря, а саме, припинення діяльності ОСОБА_1 як приватного підприємця, тому, за доводами Позивача, право користування вказаною земельною ділянкою було припинено.
Проте, розпорядженням Черкаської ОДА від 17.09.2018 № 689 ФОП Пікулі Ю.М., яка згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.07.2012 успадкувала 1/40 частину комплексу нежитлових будівель по АДРЕСА_1, надано згоду на відновлення меж земельної ділянки, а також дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5759 га (землі водного фонду) за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Ліплявської сільської територіальної громади Канівського району Черкаської області за межами населеного пункту з подальшим наданням її в оренду на 10 років для рибогосподарських потреб.
ПрАТ "Канівриба" звернулось до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку ФОП Пікули Ю.М. та просило визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської ОДА № 689 від 17.09.2018 "Про надання ФОП Пікулі Ю.М. дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рибогосподарських потреб", обґрунтовуючи свої вимоги порушенням його права як суміжного землекористувача, вказало на те, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням статті 17, частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, оскільки обласна державна адміністрація не має повноважень на розпорядження землями водного господарства із земель державної власності; при цьому розпорядженням надано дозвіл на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) особі, якій така земельна ділянка не надавалась та не перебувала у її користуванні, що є порушенням земельного законодавства; також, при подачі заяви для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, на підтвердження наявності у Пікули Ю.М. права на здійснення діяльності у сфері риборозведення, надано свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серія В02 № 933803, у якому відсутні відомості про зайняття нею діяльності у сфері рибогосподарських потреб, що є необхідним для отримання земельної ділянки водного фонду.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог виходив з того, оскаржуване розпорядження Черкаської ОДА прийняте у межах повноважень, визначених частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка, яка належить до категорії земель водного фонду, знаходиться поза межами населеного пункту; на підставі документів поданих заявницею, відповідно до положень частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, якою не передбачено подання інформації щодо здійснення господарської діяльності у сфері риборозведення. При цьому враховуючи, що право власності на об`єкт нерухомості - 1/40 частини комплексу нежитлових будівель, що складається з: їдальні з прибудовою та ганком літ. "Ж-1, ж, ж1" (залишок від пожежі - 73,6%), зареєстровано за ФОП Пікула Ю.М., припущення Позивача про можливість виникнення у майбутньому перешкод у вигляді доступу Відповідача-2 до свого майна та земельної ділянки через земельну ділянку, яка перебуває у нього в оренді, що може змусити останнього порушувати цілісність своєї земельної ділянки для розроблення проходу до спірної земельної ділянки, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Канівриба", обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало на те, що судами попередніх інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 щодо необхідності при розгляді питання надання земельної ділянки у користування, враховувати законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Положеннями підпункту а) частини 1 статті 17 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 4 - 5 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури)) тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За частиною 2 статті 116 вказаного Кодексу набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України, а повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування викладені у статті 122 цього ж Кодексу.
Так, відповідно до пункту а) частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.
Водночас, відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Як встановлено господарськими судами, земельна ділянка, щодо якої прийнято оскаржуване розпорядження належать до земель водного фонду, що знаходиться в адміністративних межах Ліплявської сільської ради Канівського району.
При цьому, судами встановлено, що договори оренди земельних ділянок як з ЗАТ "Канівриба", так і з приватним підприємцем ОСОБА_1, раніше було укладено Канівською РДА на підставі виданих такою радою розпоряджень.
Проте, зазначеним обставинам судами попередніх інстанцій не надано оцінки з урахуванням вищенаведених законодавчих положень та не досліджено, до якої категорії земель належить спірна земельна ділянка, щодо якої Черкаською ОДА, а не Канівською РДА, прийнято рішення, у зв`язку з чим також достоменно не з`ясовано, кому належать повноваження розпорядження цією земельною ділянкою.
При цьому судами не враховано, що надання в установленому законом порядку земельної ділянки із земель, зокрема, водного фонду для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва), в силу свого правового режиму, здійснюється виключно для здійснення підприємницької діяльності.
Аналогічна позиція викладена у пункті 6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, висновками якої обґрунтовано доводи касаційної скарги.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є таким, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не може виправити наведені вище порушення судів попередніх інстанцій, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено в ході нового розгляду справи.
За таких обставин, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження знайшла своє підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи (суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду).
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права (пункт 1 частини 3 статті 2 вказаного Кодексу).
Згідно із частиною 1 статтею 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Верховний Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 242/68/19, яку Суд вважає за необхідне застосувати відповідно до положень частини 4 статті 236, частини 4 статті 300 ГПК України, зокрема, щодо принципів судового розгляду при вирішенні судом спорів.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Частиною 4 статті 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, під час нового розгляду судам слід врахувати вищевикладене, встановити орган уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, факт порушення прав позивача оскарженим розпорядженням, правильно застосувати норми законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах і винести законне і обґрунтоване рішення.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд