ПОСТАНОВА
Іменем України
27 жовтня 2021 року
Київ
справа №280/3703/20
провадження № К/9901/21680/21, К/9901/26414/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Запорізької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Кругового О. О., суддів: Прокопчук Т. С., Шлай А. В.
І. Суть спору
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, в якому, зокрема, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати прийняте відносно нього рішення кадрової комісії № 1 (Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур) від 02 квітня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Прокурора Запорізької області від 29 квітня 2020 року № 738к про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області та з органів Прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року;
1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області;
1.4. стягнути з Прокуратури Запорізької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на посаді;
2. В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX ) з 25 листопада 2019 року не може мати зворотньої дії в часі, оскільки він набрав чинності 25 вересня 2019 року, а позивача призначено на посаду прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області 06 січня 2016 року.
Позивач наполягає на наявності суттєвих порушень порядку проведення атестації прокурорів, які полягали у наступному: оприлюднений на веб-сайті Генеральної прокуратури України перелік тестових питань для іспиту не був затверджений наказом Генерального прокурора; результати анонімного тестування позивача не оприлюднено кадровою комісією на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора; після складання позивачем 02 березня 2020 року іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, за відсутності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, позивача не було допущено до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, внаслідок чого було протиправно достроково припинено його участь в атестації.
Позивач указує, що станом на початок фактичного проведення атестації в Генеральній прокуратурі 23 жовтня 2019 року ані Офісу Генерального прокурора, ані обласної, ані окружної прокуратур не створено, Генеральним прокурором наказ про створення юридичної особи - Офісу Генерального прокурора, у складі якої функціонуватимуть кадрові комісії, не видавався. Відтак, вважає, що Перша кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур, створена відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 07 лютого 2020 року № 77, не має правового підґрунтя у своїй роботі та створена із порушенням порядку, передбаченого законом. Зазначає, що Додатком 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221), передбачено форму типової заяви прокурора на переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію. Разом з тим, вказаний документ містить окремі положення, зміст яких не передбачений Законом та не відповідає вимогам чинного законодавства. Так, форма заяви передбачає необхідність прокурора погодитися із наслідками у вигляді звільнення у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації. Крім того, частина четверта форми заяви передбачає надання згоди прокурором на використання кадровою комісією інформації отриманої від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Водночас, передбачення у формі заяви на проходження прокурорами атестації тверджень, зміст яких грубо порушує базові права і свободи громадян, гарантованих Конституцією України, свідчить про те, що процедура атестації є протиправною в цілому.
Позивач стверджує про відсутність даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про перебування Прокуратури Запорізької області як юридичної особи в процесі припинення або даних про дату та номер запису про державну реєстрацію припинення Прокуратури Запорізької області як юридичної особи. Також зазначає про відсутність факту скорочення штату працівників Прокуратури Запорізької області.
Позивач указує також на відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення, що, на думку останнього, свідчить про його недостатню вмотивованість.
Наполягаючи на необхідності застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, зазначає про те, що його не попереджено персонально про звільнення ані за 2 місяці, ані за будь-який інший проміжок часу, як і не запропоновано скористатися правом на залишення на рівнозначній посаді.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з 04 червня 2010 року працював в органах прокуратури. Згідно з наказом від 06 січня 2016 року №6 ц позивача призначено на посаду прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області з 06 січня 2016 року.
10 жовтня 2019 року позивачем подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
02 квітня 2020 року Першою кадровою комісією прийнято рішення № 155 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", із змісту якого вбачається, що позивача не допущено до проходження наступних етапів атестації та визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора він набрав 60 балів.
Наказом прокурора Запорізької області від 29 квітня 2020 року № 738к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року.
4. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позову, суду першої інстанції указав, що позивачем 11 жовтня 2019 року подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у якій, зокрема, надано згоду на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ Закону № 113-IX, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, та надано згоду на надсилання йому комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності. Підписанням указаної заяви позивач підтвердив, що він усвідомлює та погоджується, що його буде звільнено з посади прокурора у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
У зв`язку із набранням позивачем за результатами складення іспиту меншої кількості балів, ніж прохідний бал, останнього не допущено до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички та його участь в атестації припинено, що, на думку суду першої інстанції, узгоджується із вимогами пункту 5 розділу II Порядку № 221, та не свідчить про дострокове припинення участі позивача у проходженні атестації. Суд констатував, що позивач не міг бути допущений і до співбесіди, якій передує успішне складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
Суд першої інстанції зазначає, що Закон № 113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності, а тому юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є саме неуспішне проходження ним атестації.
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відмови у визнанні протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку скасовано та прийнято в цій частині нову постанову:
5.1. визнано протиправним та скасовано наказ Прокурора Запорізької області від 29 квітня 2020 року № 738к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року;
5.2. поновлено позивача на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Запорізької області;
5.3 стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2020 року по 12 травня 2021 року в сумі 271798,06 гривень.
5.4. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Так, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зокрема, стосовно відповідності вимогам чинного законодавства поданої позивачем заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, а також про відсутність підстав для скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з огляду на дотримання відповідачами процедури призначення та проведення анонімного тестування прокурорів та ненабранням позивачем за наслідками такого тестування прохідної кількості балів.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції виснував, що позивача із займаної посади звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697, відповідно до змісту якої прокурор звільняється у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Суд указав, що скорочення посади, яку займав позивач до його звільнення із органів прокуратури, та ліквідація вказаного підрозділу станом на дату звільнення позивача з посади не проводилася, реорганізація прокуратури Запорізької області у відповідності до передбаченого законом порядку не здійснювалася. На момент звільнення позивача з посади положення Закону № 1697 не передбачали звільнення прокурора з посади в разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Із посиланням на вимоги частини першої статті 235 КЗпП України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав щодо звільнення позивача з роботи та про необхідність поновлення останнього на тій посаді, з якої він звільнений.
IV. Касаційне оскарження
6. Запорізька обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора подали касаційні скарги на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просять скасувати указане судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Так, Офіс Генерального прокурора посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX та просить скасувати указане судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Запорізька обласна прокуратура, в свою чергу, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7, 18 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до обласної прокуратури при відсутності рішення кадрової комісії про успішне проходження атестації. Просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
7. Верховний Суд ухвалами від 11 серпня 2021 року та від 09 вересня 2021 року відкрив касаційні провадження за скаргами Запорізької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора відповідно на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
8. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коцюба М. В. подав відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
9. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
12. За змістом статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
13. Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
14. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
15. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
16. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
17. Законом № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
18. Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
19. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
20. У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
21. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
22. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
23. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
24. Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
25. На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі - Порядок № 221).
26. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
27. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
28. Згідно пункту 9 Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
29. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді (пункт 10 Порядку № 221).
30. Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
31. Згідно з пунктом 7 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
32. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
33. Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
34. Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
35. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
36. За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
37. Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
38. Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43 - 48 рішення Суду в справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).
39. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).