ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 580/3803/19
адміністративне провадження № К/9901/32297/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року (прийняте судом у складі судді Білоноженко М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - виконком ЧМР) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконкому ЧМР від 05.11.2019 № 1222 "Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1" (далі - Спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що Спірне рішення прийняте відповідачем з порушенням процедури, поза межами повноважень, визначених законом, оскільки позивач не здійснював самовільне розміщення тимчасової споруди, оскільки остання розміщена на підставі договору оренди землі від 13.04.2007, який є чинним та не скасованим. Крім того, наголошував, що Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068; далі - Порядок № 244) не визначає обов`язку мати паспорт прив`язки для тих об`єктів, які були встановлені до затвердження вказаного Порядку, в зв`язку з чим спірне рішення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 26 березня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявність затвердженого паспорта прив`язки для розміщення малої архітектурної форми була обов`язкова і до затвердження Порядку № 244. Отже, з огляду на те, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (п. 2.1 Порядку №244) та встановлено в ході розгляду даної справи його відсутність, тимчасова споруда по АДРЕСА_1 є самовільно встановленою. Крім того, договір оренди землі від 13.04.2007 укладено Черкаською міською радою із ПП ОСОБА_2 - попереднім власником тимчасової споруди, натомість доказів укладення договору оренди земельної ділянки між органом місцевого самоврядування та позивачем до суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ФОП ОСОБА_1 не погодився із цими рішеннями та 27 листопада 2020 року звернувся із касаційною скаргою про їх перегляд у касаційному порядку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року та 23 грудня 2019 року у справах №№ 922/3655/17, 826/7710/16 відповідно.
Так, зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційним судом не був врахований висновок Верховного Суду у зазначених вище справах, висловлений у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у розглядуваній справі. Посилається на те, що позивач попередньо повідомляв як міську раду так і суд про те, що споруда, про яку йдеться у спірному рішенні про її демонтаж, є нерухомим майном щодо якого за позивачем здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку. Отже, суд апеляційної інстанції не застосував висновок про те, що закінчений будівництвом об`єкт, прийнятий в експлуатацію може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом України від 17.02.2011 № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VІ) згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим Законом суб`єкта владних повноважень, однак не підлягає демонтажу відповідно до Закону України від 06.09.2005 № 2807-ІV (далі - Закону № 2807-ІV) і розроблених на його виконання Правил благоустрою. Також суд не застосував правову позицію про те, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично.
У відзиві на касаційну скаргу виконком ЧМР просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 листопада 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відповідно до копії Біржової угоди купівлі-продажу від 12.09.2008 № 12938 кіоск з продажу хлібобулочних виробів (2000х3500), що розташований на земельній ділянці пл. 7,5 кв. м по АДРЕСА_2, був придбаний позивачем у власність у ФОП ОСОБА_2 .
Згідно з листами Департаменту містобудування управління планування та архітектури та Департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради від 12.10.2012, 17.07.2014 №№ 2814-ТС1, 4475-ТС1 відповідно, адресованих ФОП ОСОБА_1, Департамент містобудування не заперечує можливість розміщення кіоску. Відповідність намірів дійсна 4 місяці з дати надання висновку. При цьому, з вказаних листів вбачається, що встановлення ТС здійснюється на підставі та відповідно до паспорту прив`язки ТС, відхилення від паспорту прив`язки не допускається.
05.11.2019 виконкомом ЧМР прийнято рішенням №1222 "Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1".
Відповідно до пояснювальної записки до проекту цього рішення при проведенні перевірки території міста Черкаси зафіксовано факт розміщення тимчасової споруди по АДРЕСА_1 . Висновку щодо відповідності намірів розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці по АДРЕСА_1, не надавалося та паспорт прив`язки на розміщення тимчасової споруди не оформлювався.
У зв`язку з відсутністю паспорта прив`язки ТС за вказаною адресою підготовлено проект рішення про демонтаж.
Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Згідно з положеннями пункту першого частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, спір у сфері публічно-правових відносин має бути вирішеним своєчасно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Проте зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявність затвердженого паспорта прив`язки для розміщення малої архітектурної форми була обов`язкова і до затвердження Порядку № 244. Отже, з огляду на те, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (п. 2.1 Порядку №244) та встановлено в ході розгляду даної справи його відсутність, тимчасова споруда по АДРЕСА_1 є самовільно встановленою. Крім того, договір оренди землі від 13.04.2007 укладено Черкаською міською радою із ПП ОСОБА_2 - попереднім власником тимчасової споруди, натомість доказів укладення договору оренди земельної ділянки між органом місцевого самоврядування та позивачем до суду не надано.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що судами неправильно встановлено те, що спірна споруда є ТС, оскільки вона є нерухомим майном щодо якого позивачем здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку, про що повідомлялося як відповідача так і суд (відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявні в матеріалах справи).
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у певним чином подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 23 грудня 2019 року (справа № 826/7710/16) виснував, що аналіз положень ЦК, Законів №№ 2807-ІV, 3038-VІ, Правил благоустрою, розроблених на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту, затверджених у даній справі рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, дає підстави вважати, що Департамент наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та надавати відповідні длоручення виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні законодавства. Нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно, отже, закінчений будівництвом об`єкт, прийнятий в експлуатацію на підставі зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації, поданої замовником, може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом № 3038-VI згідно з судовим рішенням, ухваленим за позовом визначеного цим Законом суб`єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до Закону № 2807-IV і розроблених на його виконання Правил благоустрою. А як встановили суди попередніх інстанцій, спірні у цій справі акти (припис і доручення) відповідачів прийняті саме стосовно об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення), яке не є тимчасовою спорудою у розумінні вищеназваних приписів законодавства, й, до того ж, належить позивачеві на праві приватної власності, яке зареєстровано у визначеному законом порядку, тому рішення відповідача є протиправними.
Враховуючи цей висновок Верховного Суду, а також і те, що спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності демонтажу споруди позивача на підставі Закону № 2807-IV, ключовим питанням, яке підлягає з`ясуванню судом у розглядуваній справі є те, чи є дана спірна споруда тимчасовою чи вона є нерухомим майном, яке зареєстроване у встановленому законом порядку.
Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що спірна споруда є тимчасовою, при цьому не з`ясували природу цього об`єкту, оскільки належність цього об`єкту до нерухомого майна істотно змінює правозастосування.
Позивач в апеляційній скарзі зазначав, що спірна споруда не є тимчасовою, а є нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_3, право власності на яке зареєстровано 17.07.2019 у встановленому законом порядку.
Проте, апеляційним судом не надано оцінки цьому аргументу.
До того ж, позивач оскаржує рішення виконкому ЧМР від 05.11.2019 про демонтаж тимчасової споруди (власник ОСОБА_1 ) по АДРЕСА_1, тоді як відповідно до біржової угоди купівлі-продажу № 12938 від 12.09.2008 ОСОБА_1 є власником кіоску по продажу хлібобулочних виробів (2000х3500), що розташований на земельній ділянці площею 7,5 кв. м по АДРЕСА_2 .
Разом із тим, ані суд першої інстанції ані суд апеляційної інстанції не мотивували такі розбіжності в адресах, не з`ясували, якщо мова йде про один і той об`єкт (кіоск), чи це є помилка в адресах, чи об`єкт було переміщено за іншою адресою, чи адреса змінювалася і яка адреса є дійсною на сьогодні, та, найголовніше, чи є об`єкт, щодо демонтажу якого виник спір, все ж таки тимчасовою спорудою, чи це нерухоме майно, яке зареєстровано на праві приватної власності за позивачем у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення не є такими, що ухвалені на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому слід зазначити, що Верховний Суд відповідно до статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що у відповідності до пункту 1 частини другої статті 353 КАС є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС.
З огляду на викладене, керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд