ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 300/1272/19
адміністративне провадження № К/9901/10681/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 300/1272/19
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради" (далі - Підприємство) до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов та припису, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Підприємства на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.),
ВСТАНОВИВ:
РУХ СПРАВИ
14.06.2019 Підприємство (далі також-позивач) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі також - Управління Держпраці, відповідач), у якому позивач просив: визнати протиправними та скасувати постанови №№ІФ529/1677/АВ/П/МГ-1ФС, ІФ529/1677/АВ/П/ІП-2ФС від 30.05.2019 та припис №ІФ529/1677/АВ/П від 14.05.2019.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 позов Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради" задоволено повністю.
31.10.2019 Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці на користь Підприємства сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 залишено без змін.
Також постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 залишено без змін додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019.
11.02.2020 Підприємство звернулось до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18000 грн.
17.03.2020 Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив додаткову постанову, якою відмовив у задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради" про розподіл судових витрат шляхом стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 18000 грн.
10.04.2020 Підприємство звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на правову (правничу допомогу) в повному обсязі.
Верховний Суд ухвалою від 28.04.2020 відкрив касаційне провадження за вказаною вище касаційною скаргою.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У справі, яка розглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що після ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 04.02.2020, якою рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 залишено без змін, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18000 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір №512 від 04.12.2019, укладений що між Підприємством та адвокатським бюро "Андрія Устінського" про надання правової допомоги та додаткову угоду до договору № 512 про надання правової допомоги від 04.12.2019.
До вказаного вище договору надано додаток 1 тарифи на послуги, згідно якого, зокрема, за проведення аналізу апеляційної скарги та пошук і ознайомлення з актуальною судовою практикою сума гонорару 2000 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу передбачена сума гонорару 6000 грн; участь у кожному судовому засіданні в апеляційній інстанції - 5000 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача, окрім вищезазначеного договору та додаткової угоди, надано акт № 1 від 14.01.2020 та акт № 2 від 06.02.2020, якими визначено наступний розрахунок вартості наданих послуг: -проведення аналізу апеляційної скарги та пошук і ознайомлення з актуальною судовою практикою (потрачено 4 год) - 2000 грн.; -написання відзиву на апеляційну скаргу (потрачено 6 год) -1 документ- 6000 грн; -участь у двох судових засіданнях в апеляційній інстанції - 1000 грн. Відтак, загальна вартість наданих послуг становить 18000,00 грн.
Сплата позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн підтверджується платіжними дорученнями №1470 від 17.01.2020 та №1511 від 06.02.2020.
ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Восьмий апеляційний адміністративний суд, відмовляючи позивачу у стягненні на його користь витрат на професійну правничу допомогу, виходив із того, що подані представником позивача документи на підтвердження понесених витрат не містять погодинної вартості наданих послуг, а також часу, витраченого на кожну з перелічених в рахунку та акті виконаних робіт послуг. Вартість проведення аналізу апеляційної скарги та пошук і ознайомлення з актуальною судовою практикою зайняв у адвоката 4 години, однак колегія суддів дійшла висновку, що стороною позивача не було подано жодної актуальної судової практики, та, крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відсутні будь-які посилання на судовому практику взагалі.
Так, вартість написання відзиву на апеляційну скаргу сторони оцінили в 6 000 грн, проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що час, який був витрачений адвокатом на написання та подання відзиву на апеляційну скаргу (6 годин), вочевидь не відповідає складності спору та змістовності відзиву. Адже вказаний відзив є аналогічним за змістом відзиву на позовну заяву.
Восьмим апеляційним адміністративним судом також враховано, що згідно протоколу судового засідання у справі №11882/19 (№300/1272/19 від 21.01.2020, останнє тривало з 13:32:20 год до 13:37:27 год, тобто 5 хв. Крім того, у даному судовому засіданні було з`ясовано щодо повноважень представників сторін та відкладено розгляд справи до 04.02.2020 для надання додаткових документів на підтвердження повноважень представника заявника апеляційної скарги.
04.02.2020 представником Підприємства до канцелярії суду подано клопотання у відповідності до частини 7 статті139 КАС України про те, що будуть подані документи щодо відшкодування витрат на правничу допомогу на протязі 5 днів після ухвалення рішення у справі.
У судове засідання 04.02.2020 сторони не прибули, про що у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 зазначено "Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу."
За наведених підстав, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованою оплату участі представника відповідача в судових засіданнях в сумі 10000 грн.
До того ж, колегія суддів враховувала при вирішенні питання стягнення витрат на професійну правову допомогу, що додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 вже стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000 грн., що, на переконання колегії суддів, охоплює в повній мірі обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга Підприємства на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не врахована правова позиція Верховного Суду, зокрема, викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 813/1966/18, про те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правову допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат. Проте, відповідач не висловлював у цій справі будь-яких заперечень щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, які були заявлені. Крім того, позивач звертає увагу на те, що стаття 134 КАС України не містить імперативної вказівки, що договором про надання правової допомоги має бути передбачено виключно погодинну вартість послуг.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги позивача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає КАС України, який встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
За правилами пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про судові витрати, у тому числі про їх розподіл між сторонами.
Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 252 КАС України).
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до останніх в силу вимог пункту 1 частини третьої цієї ж статті належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката міститься у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17 та від 16.09.2019 у справі № 755/6702/16-а.
До того ж, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19.
Крім того, слушним є посилання заявника касаційної скарги в цьому контексті на правову позицію, викладену у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, яка полягає у тому, що обов`язок доведення неспівмірності та можливого зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається на особу, яка заперечує проти відшкодування взагалі або щодо розміру витрат на правову допомогу..
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач у цій справі не надав таких заперечень, позаяк матеріали справи містять клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, яке зареєстровано у Восьмому апеляційному адміністративному суді 17.12.2020.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні апеляційного суду не міститься посилання на наявність такої заяви Управління Держпрації, її доводи та обґрунтування заперечень відповідача, в яких останній просив зменшити розмір витрат до 5000 грн., відповідно, додаткова постанова суду не містить і висновків щодо оцінки заяви відповідача.
Заявник просив відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 18000 грн, які за обґрунтуванням позивача складались із вартості: написання відзиву на апеляційну скаргу - 6 000 грн.; проведення попереднього аналізу апеляційної скарги та пошук і ознайомлення з актуальною судовою практикою - 2000 грн.; участі адвоката у кожному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (до якої включаються транспортні витрати) - 5000 грн за 1 судове засідання (всього пораховано участь у двох судових засіданнях),.
Колегія суддів також зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу в цілому, але не обґрунтував в повній мірі такі висновки, вказавши, таке:
-щодо вартості проведення аналізу апеляційної скарги та пошуку і ознайомлення з актуальною судовою практикою - "…стороною позивача не було подано жодної актуальної судової практики, та, крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відсутні будь-які посилання на судовому практику взагалі.";
-щодо вартості написання відзиву на апеляційну скаргу - "…час, який був витрачений адвокатом на написання та подання відзиву на апеляційну скаргу (6 годин), вочевидь не відповідає складності спору та змістовності відзиву. Адже вказаний відзив є аналогічним за змістом відзиву на позовну заяву.";
-щодо участі в двох судових засіданнях - "Згідно протоколу судового засідання у справі №11882/19 ( №300/1272/19 від 21.01.2020 року, останнє тривало з 13:32:20 год до 13:37:27 год, тобто 5 хв. Крім того, у даному судовому засіданні було з`ясовано щодо повноважень представників сторін та відкладено розгляд справи до 04.02.2020 року для надання додаткових документів на підтвердження повноважень представника апелянта. 04.02.2020 року представником Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради" до канцелярії суду подано клопотання у відповідності до ч.7 ст.139 КАС України про те, що будуть подані документи щодо відшкодування витрат на правничу допомогу на протязі 5 днів після ухвалення рішення у справі. У судове засідання 04.02.2020 року сторони не з`явилися…"
За наведених підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість витрат на правову допомогу в розмірі 18000 грн., пославшись також і на те, що за результатами вирішення справи в суді першої інстанції, додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 вже стягнуто на користь Підприємства за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000 грн.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягнення додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду витрат на правову допомогу на користь позивача охоплює в повній мірі обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
Так, судом першої інстанції ухвалена додаткова постанова від 31.10.2019, яка залишена без змін Восьмим апеляційним судом, про стягнення витрат на правову допомогу за надання такої допомоги при розгляді справи саме у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи це додаткове рішення, погодився з наявністю підстав відшкодування та розміром витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції, тому підстав зменшувати чи переглядати їх розмір при вирішенні питання щодо розподілу таких витрат за участь адвоката у суді апеляційної інстанції, у суду не було. В іншому випадку, висновки суду апеляційної інстанції зводяться до того, що за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, позивачем витрати взагалі не понесені.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність в матеріалах справи договору про надання правової допомоги, актів наданих послуг, платіжного доручення №1470 від 17.01.2020 про сплату 8000 грн. та №1511 від 06.02.2020 - 10000 грн., а також встановивши участь представника позивача в судовому засіданні, підготовку та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, не навів обґрунтування своїх розрахунків, фактично врахувавши достатніми витрати, які визнані судом як такі, що понесені позивачем за участь представника Підприємства в суді першої інстанції.
Також суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову не встановив та не надав правової оцінки змісту договору про надання послуг з правової допомоги Адвокатським бюро від 04.12.2019 та додатку 1 до Договору, умовами якого, зокрема передбачено тариф за участь адвоката в судовому засідання, до якого включаються транспортні витрати.
Зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Без дослідження та з`ясування наведених вище обставин, ухвалену у справі судом апеляційної інстанції додаткову постанову від 17.03.2020 не можна вважати законною та обґрунтованою, відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, рішення від 03.04.2008, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що додаткова постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено всіх обставин для вирішення питання про розподіл судових витрат, хоча з`ясування цих обставин та надання їм оцінки у наведеній частині мають суттєве значення для вирішення спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,