Постанова суду № 806/1325/17 від 27.10.2021 про визнання протиправними та скасування погоджень, за касаційною скаргою Державного агентства рибного господарства України на...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №806/1325/17

адміністративне провадження № К/9901/46992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом заступника прокурора Житомирській області в інтересах держави до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області, Державного агентства рибного господарства України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Акватрейд", про визнання протиправними та скасування погоджень, за касаційною скаргою Державного агентства рибного господарства України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Нагірняк М.Ф., Липа В.А., Токарева М.С., від 20.09.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Франовської К.С., Шидловського В.Б. від 27.02.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2017 року заступник прокурора Житомирській області в інтересах держави (далі у тексті також прокурор, позивач) звернувся з позовом до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області, Державного агентства рибного господарства України (далі у тексті також Управління, Держрибагентство відповідно, відповідачі), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Акватрейд", у якому просив визнати незаконними та скасувати погодження Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" режиму рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне", розташованого на р. Ірпінь в басейні р. Дніпро біля смт. Корнин Попільнянського району Житомирської області (далі також спірні погодження).

2. Обґрунтовуючи вимоги позову, прокурор зазначав, що протягом лютого місяця 2017 року до прокуратури Житомирської області надійшла інформація від Житомирської обласної державної адміністрації, Попільнянської районної державної адміністрації та від Корнінської селищної ради щодо порушень вимог чинного законодавства при експлуатації водосховища "Лісне", розташованого на р. Ірпінь в басейні р. Дніпро біля смт. Корнин Попільнянського району Житомирської області. В ході перевірки встановлено, що погодження відповідачами режиму господарської експлуатації цього водосховища проведено із грубими порушеннями вимог чинного законодавства. Так, відповідачами не визначено статус вказаного водосховища як рибогосподарського та його межі, не враховано відсутність у ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" права на використання земельної ділянки водного фонду. Вказаний режим не погоджено із відповідними органами у сфері екології та природних ресурсів.

3. Позивач посилався й на те, що, на його думку, погодження режиму рибогосподарської експлуатації вказаного водосховища та його використання ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" без правовстановлюючих документів та дозволу власника, розпорядника водного об`єкту на здійснення рибогосподарської діяльності порушує інтереси держави і суперечить вимогам Водного та Земельного кодексів України, а тому підлягає скасуванню. Дане водосховище не призначено для здійснення промислового рибальства. Вказані порушення у сукупності, на думку представника прокуратури, свідчать про необхідність скасування в судовому порядку отриманих дозвільних документів на здійснення промислового вилову риби.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2017, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017, позов задоволено, а саме:

- визнано незаконним та скасовано погодження Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області від 14.03.2016 Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДАКВАТРЕЙД" режиму рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне", розташованого на р. Ірпінь в басейні р. Дніпро біля смт. Корнин Попільнянського району Житомирської області;

- визнано незаконним та скасовано погодження Державного агентства рибного господарства України від 13.04.2016 Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДАКВАТРЕЙД" режиму рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне", розташованого на р. Ірпінь в басейні р. Дніпро біля смт. Корнин Попільнянського району Житомирської області.

5. Ухвалюючи такі судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що встановлювати на відповідний термін відповідні вимоги щодо штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання (Режим) можливо виключно за умови наявності у цього водосховища статусу рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

6. Тобто, основною вимогою для визнання водного об`єкта рибогосподарським є обмеження господарської діяльності усіх учасників такого водогосподарського комплексу інтересами рибного господарства.

7. Разом з тим, суди попередніх інстанцій установили, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, на яких у адміністративному процесі покладено обов`язок доказування законності вчинених ними дій, не надано суду доказів щодо визнання водосховища "Лісне" рибогосподарським об`єктом та можливості його використання в рибогосподарській діяльності.

8. Оскільки водосховища "Лісне" за своїм цільовим призначенням не має статусу рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такий водний об`єкт не може використовуватись для промислового рибальства чи аквакультури.

9. Суди також установили, що даний Режим територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України взагалі не був погоджений, від імені територіального органу рибоохорони він (Режим) з незрозумілих причин погоджений в особі Голови комісії з ліквідації Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Житомирській області, що суперечить вимогам закону, оскільки до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

10. Суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи також враховано, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства" від 30.09.2015 №894 прямо зазначено, що територіальні органи, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконувати функцій та повноважень, покладених на зазначені органи, до утворення територіальних органів як структурних підрозділів апарату Державного агентства рибного господарства.

11. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Режим від імені територіального органу рибоохорони погоджений не уповноваженою на те особою.

12. Окрім цього, суди попередніх інстанцій, провівши аналіз норм законодавства, якими урегульовані спірні правовідносини, дійшли висновку про можливість використання водосховища з метою промислового вилову риби лише за наявності права на земельну ділянку водного фонду, або ж у разі надання відповідного погодження її власником чи постійним користувачем.

13. Проте, судовим розглядом цієї справи встановлено, що у ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували його законне право користування спірним водним об`єктом, та які б підтверджували правомірність користування рибогосподарським водним об`єктом у розумінні статті 17 Закону України "Про тваринний світ" та Закону України "Про аквакультуру".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, Держрибагентство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у позові.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відповідно до обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, на замовлення ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" 09.03.2016 розроблений режим рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне", розташованого на р. Ірпінь в басейні р. Дніпро біля смт. Корнин Попільнянського району Житомирської області.

16. 14.03.2016 даний режим було погоджено Головою комісії з ліквідації Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Житомирській області, а 13.04.2016 - Державним агентством рибного господарства України.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач наполягає на тому, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" для погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне" були подані до Держрибагентства усі необхідні, належним чином оформлені та передбачені законом документи, у зв`язку із чим підстави для відмови у погодженні Режиму, на думку скаржника, були відсутні, а вимагання інших документів було б перевищенням наданих цьому органу повноважень і суперечило б вимога законодавства України.

18. При цьому, відповідач наголошує, що в Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженій наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 №4, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 28.01.2008 за №64/14755, відсутня вимога про необхідність мати правовстановлюючі документи на право користування водним об`єктом та земельною ділянкою.

19. Відповідач також зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано приписів постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.1996 №552 "Про перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин)" відповідно до якої встановлено Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі басейн р. Дніпро з лиманами, водосховищами. Водосховище "Лісне" розташоване на р. Ірпінь та відноситься до басейну р. Дніпро, а тому входить до переліку промислових ділянок рибогосподарських водних об`єктів.

20. У касаційній скарзі звертається увага й на те, що погодження Режиму було здійснено головою комісії з ліквідації Управління, який, однак, одночасно обіймав посаду заступника начальника цього органу, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

21. Окрім цього, відповідач відзначає, що надане ним погодження Режиму не є дозвільним документом, який дає право на користування (експлуатацію) водним об`єктом, а висновки судів у цій частині є помилковими і не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

22. Держрибагентство вказує й на те, що в порушення вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором не надано доказів попереднього, до звернення до суду, повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про виявлені ним порушення.

23. У відзиві на касаційну скаргу прокурор висловлює незгоду із вказаними у ній доводами та вимогами, й вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими.

24. Зокрема, позивач підкреслює, що суди першої та апеляційної інстанцій, на його думку, дійшли повністю обґрунтованих висновків, що водосховище "Лісне" не відноситься до рибогосподарського водного об`єкту, а тому щодо нього у розумінні вимог Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах не підлягав ні розробці, ні погодженню жоден Режим.

25. Слушними, на переконання позивача, є мотиви оскаржуваних судових рішень стосовно надання погодження неуповноваженою на це особою, оскілки Управління, хоча й перебувало у стані ліквідації, однак до утворення органу - правонаступника, продовжувало виконувати свої функції, завдання і обов`язки у повному обсязі, тому таке погодження повинно було надаватись саме цим Управлінням за підписом його керівника (заступника або особи, яка виконує його повноваження), а не голови ліквідаційної комісії.

26. Помилковими прокурор вважає й аргументи касаційної скарги щодо неможливості отримання погодження від територіального органу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності якого є рибогосподарський водний об`єкт, оскільки необхідність подання документів про таке погодження відображена у Додатку №2 до Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах.

27. Незважаючи на факт ліквідації держуправлінь охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, відповідні зміни, станом на час виникнення спірних правовідносин, не були внесені до вищевказаної Інструкції, а питання забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні та передачі функцій від територіальних органів Мінприроди урегульовано Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні", згідно з положеннями якого такі повноваження передано обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям, з якими, однак, Режим погоджено не було.

28. Прокурор, посилаючись на положення Водного кодексу України, Закону України "Про аквакультуру", Закону України "Про тваринний світ", вважає. що суди попередніх інстанцій дійшли цілком правильного і обґрунтованого висновку про можливість використання водосховища з метою промислового вилову риби лише за наявності права на земельну ділянку водного фонду, або ж у разі надання відповідного погодження її власником чи постійним користувачем.

29. Щодо відсутності у Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах вимог щодо наявності у заявника прав на земельну ділянку водного фонду, то прокурор з цього приводу зазначає, що ця Інструкція не може суперечити вищенаведеним актам законодавства і розроблена відповідно до їх положень.

30. Відповідачем надано пояснення на відзив, у яких зазначено, що прокурор не довів підстав звернення до суду з цим позовом, а також обрав невірний спосіб захисту прав, які він вважає порушеними, оскільки норми статті 17 Закону України "Про тваринний світ" регулюють правовідносини, які виникають після отримання документа дозвільного характеру на спеціальне користування об`єктами тваринного світу і, відповідно, виникнення на підставі такого дозволу цього права.

31. Спірні ж у справі правовідносини виникли до моменту надання відповідного дозволу, а тому на цьому етапі у ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" не виникло обов`язку щодо оформлення прав на земельну ділянку водного фонду або погодження отримання її у користування, оскільки фактично ще не отримало права на здійснення діяльності щодо використання водних живих ресурсів і фактично не приступило до використання водосховища "Лісне" у своїй господарській діяльності.

32. Отже, на переконання третьої особи, стаття 17 Закону України "Про тваринний світ" не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, у яких виник цей спір.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Спірні у цій справі правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 08.07.2011 №3677-VI "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", який, згідно з преамбулою до цього Закону, визначає основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі.

34. За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

35. У розумінні цієї ж статті Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибогосподарським водним об`єктом (його частиною) є водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

36. Статтею 6 цього ж Закону встановлено, що державне управління та регулювання у галузі рибного господарства здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

37. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, визначено статтею 9 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", до яких належать повноваження, зокрема: погодження режимів рибогосподарської експлуатації водних об`єктів та контроль за діяльністю спеціальних товарних рибних господарств; видача документів дозвільного характеру у сфері рибного господарства.

38. За приписами частин першої, четвертої статті 15 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" державний облік, державний моніторинг, державний кадастр водних біоресурсів, а також державний облік та державний реєстр рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) ведуться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства з метою визначення сучасного стану, планування, організації і здійснення заходів щодо охорони водних біоресурсів, їх раціонального використання та відтворення.

Результатом ведення державного обліку рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) є створення відповідного реєстру. Державний реєстр рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

39. Відповідно до абзаців першого, четвертого статті 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає такі документи дозвільного характеру, у тому числі, дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

40. Порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентує Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (абзац другий підпункту 1.1 пункту 1 цієї Інструкції).

41. За змістом пунктів 2.1, 2.1.1-2.1.5, 2.3-2.5 Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах для здійснення штучного розведення, вирощування риби та інших водних живих ресурсів (далі - ВЖР) та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України:

Заяву (додаток 1), погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об`єкт (його ділянка).

Режим (додаток 2), погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об`єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування.

Науково-біологічне обґрунтування (далі - НБО) щодо рибогосподарського водного об`єкта (його ділянки), на якому створюється спеціальне товарне рибне господарство (далі - СТРГ), повинне містити таку інформацію, зокрема, карту-схему розташування СТРГ;

Документи (засвідчені у встановленому законодавством порядку копії):

- свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для фізичної особи);

- статут, свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для юридичної особи);

- при розробці Режиму на водні об`єкти об`ємом більше 1 млн. м 3 (водосховища) - ліцензію на право господарської діяльності, пов`язаної з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання. Якщо Режим не погоджується, то в місячний термін він надсилається користувачу з мотивованим повідомленням та відправляється на доопрацювання.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України протягом місяця після отримання розглядаються надіслані користувачем документи і приймається відповідне рішення щодо затвердження Режиму.

У разі відмови в затвердженні Режиму спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства України в триденний термін надсилає користувачу мотивоване рішення та відправляє Режим на доопрацювання.

42. У справі, що розглядається, спірні правовідносини урегульовані також Законами України від 18.09.2012 №5293-VI "Про аквакультуру" та від 13.12.2001 №2894-III "Про тваринний світ", Земельним та Водним кодексами України.

43. Так, за правилами статті 17 Закону України "Про тваринний світ" до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.

44. Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 6 Закону України "Про аквакультуру" об`єкти аквакультури можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності.

Об`єкти аквакультури, які розведені, утримуються та/або вирощуються підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної власності, є об`єктами права державної або комунальної власності.

Об`єкти аквакультури, які розведені, утримуються та/або вирощуються суб`єктами аквакультури у межах наданих їм відповідно до закону у приватну власність, в користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, у межах належних їм технологічних пристроїв і споруд (рибницький басейн, плавучий рибницький садок тощо) або набуті іншим не забороненим законом шляхом, перебувають у їх приватній власності.

45. За змістом частини першої статті 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

46. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (частина друга статті 48, частина перша статті 49 Водного кодексу України).

47. Частинами першою, п`ятою, шостою статті 51 цього ж Кодексу передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

48. Частинами першою-третьою статті 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

49. Згідно з приписами частини п`ятої статті 59 Земельного кодексу України використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

50. Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

51. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги стосовно недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, щодо не надання доказів попереднього, до звернення до суду, повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з такого.

52. Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

53. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

54. Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

55. За визначенням пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

56. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

57. Зміст наведених вище приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

58. Згідно зі статтею 131-1 в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

59. Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".

60. Питання, пов`язані з участю прокурора у судовому процесі, врегульовані й статтями 53, 54 Кодексу адміністративного судочинства України.

61. Зокрема, згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

62. В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 23 Закон України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

63. Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього наявні виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

64. Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

65. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

66. Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

67. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

68. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

69. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини названого вище рішення Конституційного Суду України).

70. Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься й у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №826/3492/18.

71. Колегія суддів звертає увагу й на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді.

72. Так, у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закон України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

73. Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

74. Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

75. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

76. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

77. Велика Палата Верховного Суду у цьому своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону Закон України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

78. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

79. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

80. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

81. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

82. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

83. Верховний Суд підкреслює, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

84. У вищенаведених судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду висловлювала позицію, згідно з якою зазначені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

85. З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

86. Отже, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закон України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

87. Якщо ж підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу, про що також зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

88. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

89. У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, обґрунтовував наявність підстав для представництва інтересів держави тим, що органи, уповноважені на захист цих інтересів, а саме: Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області, Державне агентство рибного господарства України, самостійно допустили порушення вимог законодавства, погодивши, на думку прокурора, протиправно, Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" режим рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне".

90. При цьому, прокурор зазначав, що Житомирська обласна державна адміністрація, яка в силу вимог статті 122 Земельного кодексу України уповноважена на розпорядження (передачу у власність або у користування) земельними ділянками із земель державної власності, зокрема, для ведення водного господарства, а також вищевказані органи, не звернулись до суду із відповідним позовом про скасування погоджень ТОВ "ЗАХІД АКВАТРЕЙД" режиму рибогосподарської експлуатації водосховища "Лісне" та не ініціювали його анулювання, чим допустили протиправну бездіяльність.

91. Колегія суддів звертає увагу й на те, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 28 Закону України від 09.04.1999 №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" Житомирська обласна державна адміністрація, для реалізації наданих їй повноважень має право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

92. Отже, у межах спірних у цій справі правовідносин, як це вбачається зі змісту позовної заяви, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та вищезгаданих положень законодавства, існує орган, уповноважений захищати інтереси держави у спосіб, обраний прокурором, тобто у судовому порядку.

93. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано оцінку тому, чи неподання відповідним уповноваженим органом позовної заяви у цьому випадку є тим виключним випадком, за якого прокурор може представляти інтереси держави, а також не перевірено наявність підстав, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені відповідні повноваження.

94. Судами також не перевірено наявність доказів про нездійснення або неналежне здійснення Житомирською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також не досліджено, чи є наявною у цьому випадку обов`язкова умова для представництва прокурором держави у суді - попереднє повідомлення про це суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист спірних правовідносин, в тому числі, і для реалізації останнім свого права на оскарження цього представництва.

95. Окрім цього, необхідно взяти до уваги й те, що порушення інтересів держави прокурор вбачає у фактичному наданні приватному суб`єкту господарювання права користування земельною ділянкою та водним об`єктом поза волею уповноваженого на розпорядження цими землями органу державної влади - Житомирської обласної державної адміністрації.

96. Проте, у контексті вищенаведених доводів прокурора, судам попередніх інстанцій, перевіряючи наявність або ж відсутність порушення чи загрози порушення інтересів держави оспорюваними погодженнями режиму рибогосподарської експлуатації, слід було з`ясувати, чи надають такі погодження право користування землями водного фонду та чи визначають вони правові підстави користування водним об`єктом особою, на замовлення якої розроблено цей режим.

97. Без з`ясування цих обставин справи та перевіркою їх належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, а оскаржувані судові рішення не можна визнати обґрунтованими, тобто такими, що відповідно до приписів частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

98. Верховний Суд відзначає, що згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

99. Як визначено частинами першою-третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

100. Суд же касаційної інстанції, в силу встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

101. Верховний Суд також звертає увагу й на те, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

102. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

103. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

104. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

105. Наприклад, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).

106. У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.

107. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

108. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

109. Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

110. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

111. Водночас, Верховний Суд підкреслює, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності надання погоджень, що оскаржується (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність надання спірних погоджень, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірена за позовом належного позивача.

112. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №240/3382/19 і колегія суддів не вбачає перешкод для його поширення на правовідносини, що виникли у справі, яка розглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

113. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

114. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

115. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, зокрема, належним чином перевірити наявність підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором і дослідити відповідні докази, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

116. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

................

Перейти до повного тексту