ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 753/22932/19
провадження № 51-2930км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Лагнюк М.М.,
Маринич В.К.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Вараниця В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача - адвоката Шиліна В.А. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100020007372, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Красноперекопську Автономної Республіки Крим, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" (далі - ПрАТ "СК "Вусо") - адвокат Шилін В.А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування судових рішень стосовно ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Свою вимогу представник цивільного відповідача мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно вирішив цивільний позов потерпілого ОСОБА_2, стягнувши матеріальну та моральну шкоду з ПрАТ "СК "Вусо" всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закону № 1961-IV), не врахувавши судової практики та правових позицій Верховного Суду.
Вважає, що цивільно-правові спори за участю страховика не підлягають розгляду у кримінальному провадженні.
Указує, що виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому, водночас суд, установивши, що витрати в розмірі 25 000 грн понесено іншою особою (сестрою потерпілого ОСОБА_3 ), стягнув вказану суму з ПрАТ "СК "Вусо", а не з особи - заподіювача шкоди, якому має бути пред`явленопозовні вимоги в цій частині.
Стверджує, що решту витрат було підтверджено не фіскальними, а службовими чеками, акти здачі-отримання робіт (виконання послуг) не підписані та не свідчать про оплату цих послуг, однак суд не взяв до уваги доводи цивільного відповідача щодо недопустимості та недостовірності доказів про оплату і обсяг лікування, на підставі яких визначаються матеріальні збитки.
Зазначає, що ПрАТ "СК "Вусо" було сплачено потерпілому ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 8179 грн, а саме 7789,6 грн матеріальної шкоди, а також моральну шкоду, яка становить 5% від цієї суми, а саме 389,48 грн.
Вважає, що в задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено, стягнуто на його користь з ПрАТ "СК "Вусо" 131 287 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 6000 грн - моральної шкоди.
За ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційніскарги захисника Хіврича О.В. іпредставника цивільного відповідача - адвоката Шиліна В.А. залишено без задоволення, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 вересня 2019 року близько 08:10, керуючи автомобілем "GreatMercedes-Benz 312 DПЕ" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині другорядної дороги, на виїзді з проспекту Бажана на проспект Григоренка в м. Києві, під час наближення до нерегульованого пішохідного переходуусупереч вимогам пунктів10.1, 18.4 Правил дорожнього руху несвоєчасно зреагував на пішохода ОСОБА_2, який, маючи перевагу в русі, здійснював перехід зазначеної проїзної частини безпосередньо по розмітці нерегульованого пішохідного переходу, та допустив наїзд на останнього.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Доводи в касаційній скарзі представника цивільного відповідача про неправильне вирішення судом цивільного позову є необґрунтованими.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
У статті 24.1 Закону № 1961-IV зазначено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом "Great Wall" (д.н.з. НОМЕР_1 ) була забезпечена договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з ПрАТ "СК "Вусо", що підтверджується полісом № 128757540 від 08 квітня 2019 року.
Крім того, в матеріалах справи наявна відповідь на адвокатський запит про факт звернення ОСОБА_2 до страхової компанії про страхове відшкодування у зв`язку з лікуванням за наслідками ДТП.
Тому твердження у скарзі про те, що цивільно-правові спори за участю ПрАТ "СК "Вусо" (страховика) не підлягають розгляду у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на вимогах закону.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали, долучені цивільним позивачем до цивільного позову на обґрунтування позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди, а саме копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), листи призначень, копії чеків про оплату та листки непрацездатності, і визнав ці докази належними доказами понесення потерпілим витрат, які пов`язані з його доставленням до лікувального закладу, подальшими лікуванням та реабілітацією. Факт отримання цих послуг підтверджується підписами виконавця, а саме представника ТОВ "Медичний центр "Добробут-Невідкладна допомога", а факт сплати потерпілим цих послуг підтверджується чеками, які свідчать про авансові внески потерпілого на користь лікувального закладу грошових коштів. При цьому, відповідно до п. 4.2 Публічного договору про надання медичних послуг, який розміщений на сайті лікувального закладу, оплата медичних послуг здійснюється авансовим (попереднім) платежем, що відповідає наданим потерпілим чекам.
Що стосується авансового платежу в сумі 25 000 грн за лікування, який був сплачений не цивільним позивачем, то в судовому засіданні потерпілий підтвердив, що зазначені кошти до лікувальної установи були внесені його сестрою, оскільки внаслідок отриманих тілесних ушкоджень він не зміг здійснити цю платіжну операцію. Суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання вказаного чека неналежним доказом, ураховуючи, що в цивільному позові позовні вимоги про стягнення грошових коштів заявлені саме на користь потерпілого.
Суд першої інстанції спростував твердження представника цивільного відповідача про недійсність наданих потерпілим актів через те, що вони не підписані останнім, оскільки в судовому засіданні потерпілий підтвердив, що ним були отримані вказані в актах медичні послуги, від яких він не відмовлявся. При цьому суд врахував, що п. 5.2 Публічного договору про надання медичних послуг регламентує, що якщо заявник не заявить протягом одного робочого дня з дати отримання послуг письмової мотивованої відмови від прийняття послуг, такі послуги вважаються прийнятими. Крім того, представником потерпілого під час судового розгляду були надані підписані потерпілим акти здачі-отримання робіт, що додатково підтверджує факт отримання ОСОБА_2 зазначених в актах медичних послуг. На належність цих актів як письмових доказів на обґрунтування розміру матеріальної шкоди вказує те, що перелік отриманих послуг відповідає наданим потерпілим листам інтенсивної терапії, з яких убачається, що потерпілий отримав зазначені послуги та відповідне медикаментозне лікування. Також потерпілим був наданий перелік медикаментів, які застосовувались під час медикаментозного лікування, зазначеного в актах здачі-отримання робіт, та які повністю узгоджуються з наданими листами інтенсивної терапії.
Таким чином, суд визнав доведеним належними та допустимими доказами заявлений потерпілим розмір позовних вимог на відшкодування матеріальної шкоди.
З таким висновком погодився й апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача. При цьому судом апеляційної інстанції надано належну оцінку всім доводам апеляційної скарги останнього, які аналогічні доводам касаційної скарги.
Що стосується доводів касаційної скарги про безпідставність врахування судом спеціальних чеків за відсутності фіскальних, то представник цивільного відповідача у скарзі не посилається на жодну норму закону, якою була б передбачена відповідна вимога.
Посилання у скарзі на правові позиції Верховного Суду, висловлені в судових рішенннях, не можна брати до уваги, оскільки зазначені у касаційній скарзі постанови містять зовсім інші обставини провадження.
Отже, на думку Суду, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 цивільний позов вирішено відповідно до вимог закону.
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд