Постанова
іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 596/1688/18
провадження № 5-3051 км 21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Яновської О. Г.,
суддів Голубицького С. С., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
прокурора Чагарного М.П.,
захисника-адвоката Матіяса А.Б. (в режимі відеоконференції)
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210070000105 щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кукезів, Кам`янко-Бузького району Львівської області, мешканця
АДРЕСА_1, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
визнаного невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст.15, ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
1. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 27 квітня 2018 року близько 14:20 год, керуючи автомобілем марки "ТАТА" у межах населеного пункту с. Постолівка Гусятинського району, проїжджаючи біля магазину "Маркет Теко", побачив компанію неповнолітніх дітей, серед яких був і ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), котрий показав ОСОБА_1 непристойний жест рукою. Обурившись діями малолітнього, ОСОБА_1 зупинив автомобіль, наздогнав ОСОБА_2 і шляхом ривка без застосування насильства відкрито вирвав з рук неповнолітнього мобільний телефон марки "LG" L60i із належностями до нього, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 719,17 грн. Викраденим майном ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд.
2. Крім цього ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні закінченого замаху на надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в його інтересах дій з використанням наданого їй службового становища за таких обставин.
3. 24 липня 2018 року близько 13:30 год. ОСОБА_1, перебуваючи в службовому кабінеті начальника Гусятинського відділення поліції Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3, повідомив останньому, що не хотів би бути притягнутим до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 186 КК (за епізодом щодо неповнолітнього ОСОБА_2 ) та запропонував неправомірну вигоду в сумі 100 євро за сприяння уникненню відповідальності за скоєний злочин.
4. 27 липня 2018 року близько 14:35 год. ОСОБА_1 прийшов до приміщення Гусятинського відділення поліції Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області за адресою вул. Героїв Майдану, 7, смт. Гусятин, та, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_3, поклав між документами, які лежали на робочому столі останнього грошову купюру номіналом 100 євро як неправомірну вигоду. Злочин не було завершено з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_3 відмовився від отримання неправомірної вигоди.
5. Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від
24 грудня 2020 року, який залишено без зміни ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 186 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення та визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
6. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 17 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 та призначити новий апеляційний розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора місцевий суд необґрунтовано визнав відсутність прямого умислу в діях обвинуваченого при заволодінні мобільним телефоном малолітнього, оскільки ОСОБА_1 реально мав можливість розпорядитися майном. При цьому суд не дав правильну оцінку показанням свідків, що призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого. НСРД в кабінеті ОСОБА_3 було проведено за добровільної його згоди та участі в заходах щодо викриття та документування неправомірної діяльності ОСОБА_1 . Зазначене було підтверджено свідком ОСОБА_3 у судовому засіданні. Прокурором у суді апеляційної інстанції ставилося питання про нову оцінку доказів та постановлення обвинувального вироку щодо
ОСОБА_1 . Всупереч вимогам ст. 404 КПК колегія суддів порушила принцип безпосередності дослідження доказів у справі та засади змагальності сторін у кримінальному провадженні, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурору, не дала відповіді на всі її доводи, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
7. Прокурор підтримав доводи касаційної скарги.
8. Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК
10. Доводи прокурора про необґрунтованість виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, є аналогічними тим, що були наведені в його апеляційній скарзі, вони були визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки суперечать дослідженим судом доказам.
11. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд повно і всебічно дослідив зібрані у справі докази, проаналізувавши їх, дійшов обґрунтованого висновку про те, що цими доказами винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, не підтверджується, тому рішення суду про необхідність його виправдання є обґрунтованим.
12. З матеріалів провадження убачається, що, оскаржуючи вирок в апеляційному порядку з підстав незаконності виправдання ОСОБА_1, прокурор стверджував, що місцевим судом дано неправильну оцінку доказам у справі та безпідставно визнано ряд доказів недопустимими.
13. Апеляційний суд перевіряючи ці доводи, розглядаючи справу в межах поданої апеляції та своїх повноважень, дійшов висновку про те, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, провів судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.
14. Так, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
15. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі, і поданих у судовому засіданні.
16. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
17. За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
18. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів зазначила, що, спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких було пред`явлене обвинувачення, навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
19. Зокрема, свої висновки суд обґрунтував дослідженими показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_4, котрі підтвердили, що 27 квітня 2018 року до ОСОБА_4 з мобільного телефону сина ОСОБА_2 зателефонував незнайомий чоловік і повідомив, що за неправильне виховання сина він забрав мобільний телефон, який йому непотрібний і він викине його за 100 метрів.
20. Аналогічно ці обставини підтвердили очевидці події ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які вказали, що того дня, ідучи зі школи з ОСОБА_2, останній показав середній палець водію автомобіля, який проїжджав. Водій, вийшовши з транспортного засобу, наздогнав ОСОБА_2, свідки бачили в нього телефон ОСОБА_2, із якого він дзвонив його мамі, а потім з телефоном сів в автомобіль і поїхав.
21. За таких обставин, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суди дійшли правильного висновку, що в діях
ОСОБА_1 був відсутній умисел на вчинення грабежу, а саме корисливий мотив як складовий елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 186 КК.
22. Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано погодилася з тим, що суд, визнавши недопустимими доказами речові докази (мобільний телефон із належностями) і протокол видачі та огляду мобільного телефону від 16 травня 2018 року, правильно встановив недопустимість і похідного доказу - висновку судово-товарознавчої експертизи № 6-390/18 від 01 червня 2018 року щодо ринкової вартості мобільного телефону.
23. Погодився апеляційний суд і з висновками місцевого суду про недопустимість доказів - протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 вересня 2018 року з таблицею ілюстрацій в зв`язку з порушенням процесуального порядку пред`явлення особи для впізнання.
24. Так, за правилами ч. 2 ст. 228 КПК особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі.
25. Водночас, фотознімки, що пред`являлися малолітнім свідкам для впізнання, містять відмінності, зокрема, фотознімок особи, яка підлягає впізнанню, зроблено до грудей, фотознімки інших осіб - по пояс. Також особи на фотознімках мають суттєві відмінності за віком, у зовнішньому вигляді та одягу у порівнянні з особою, яка підлягала впізнанню. Окремі фотознімки поганої якості, оскільки на них не видно обличчя осіб.
26. При цьому, суд зазначив, що малолітні свідки описали особу обвинуваченого, як "високого на зріст та худорлявого", а в протоколах вказані ознаки за зовнішнім виглядом обличчя, неконкретизовані, а інших ознак свідки не пригадують.
27. Таким чином, як обґрунтовано визнали суди першої та апеляційної інстанцій, стороною обвинувачення не доведена поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 186 КК.