1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

18 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 680/764/19

провадження № 61-1390св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2020 року у складі судді Яцини О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Корніюк А. П., Спірідовонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області, про повернення дитини матері та визначення участі батька у вихованні дитини.

Позов обгрунтований тим, у шлюбі із відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . З 2018 року між сторонами шлюбні відносини припинені, вони проживають окремо.

Розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації (далі - Новоушицька РДА) від 03 жовтня 2018 року визначено місце проживання сина ОСОБА_3 разом із матір`ю та встановлено порядок побачень відповідача з малолітнім сином. Однак відповідач самовільно забрав дитину до свого місця проживання та відмовився її повертати. За вказаним фактом вона зверталася до правоохоронних органів, служби у справах дітей Новоушицької РДА та намагалася врегулювати спір поза судом. Вона як мати має рівні права і обов`язки щодо виховання спільного сина. Відповідач нехтує її правами та порушує права їхнього сина.

Просила зобов`язати ОСОБА_2 повернути сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця проживання матері ОСОБА_1, визначити такі способи участі батька у вихованні та спілкуванні з сином: необмежене спілкування з сином особисто засобами телефонного, поштового зв`язку; побачення з дитиною кожну першу та другу суботу та неділю місяця в присутності матері, години та місце зустрічей можуть бути також попередньо погоджені батьком з матір`ю дитини за дві години до його візиту; в період літніх канікул, а саме в перший тиждень липня дитина перебуватиме з батьком, якщо в цей час мати перебуватиме в офіційній відпустці, то дитина перебуватиме з батьком в наступний тиждень після виходу матері з відпустки; батько зможе відвідати сина за місцем проживання у разі хвороби дитини, якщо цей візит не буде суперечити інтересам дитини, попередньо повідомивши матір за дві години до свого візиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця проживання матері ОСОБА_1 .

Визначено такий спосіб та порядок участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з його сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 : необмежене спілкування з сином особисто засобами телефонного, поштового зв`язку; побачення з дитиною кожну першу та другу суботу та неділю місяця, попередньо повідомивши матір дитини за дві години до свого візиту; в період літніх канікул, а саме в перший тиждень липня дитина перебуватиме з батьком, якщо мати в цей час перебуватиме в офіційній відпустці, то дитина перебуватиме з батьком в наступний тиждень після виходу матері з відпустки; у разі хвороби дитини у будь-який час, якщо цей візит не буде суперечити інтересам дитини, попередньо повідомивши матір за дві години до свого візиту.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач самовільно змінив місце проживання малолітнього сина, визначене рішенням органу опіки та піклування, що порушує права дитини та її матері, тому необхідно зобов`язати відповідача повернути сина ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 . З урахуванням висновку органу опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини, проживання дитини протягом останнього року з батьком, суд першої інстанції визначив спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області 22 липня 2020 року в частині визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове судове рішення. В позові в частині визначення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено.Стягненоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судових витрат.В іншій частині рішення залишено без змін.Стягненоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн судові витратиза поданняапеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції обгрунтована тим, що право на звернення з позовом про визначення способів участі у вихованні дитини, має той з батьків, хто проживає окремо і якому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, тобто особа, право якої порушене. Судовому захисту підлягає лише порушене, оспорене чи невизнане право особи.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач в обґрунтування цієї вимоги не вказувала про порушення свого права (оскільки місце проживання дитини визначено саме з нею), а посилалася на необхідність визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який такий позов не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та ухвалили у справі незаконні й необґрунтовані рішення, що підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції порушив право ОСОБА_2 на користування правничою допомогою, суд відмовився відкласти розгляд справи для залучення іншого адвоката.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_2 та його представника.

Суд ухвалив рішення про повернення дитини до розгляду справи № 680/210/20, у якій вирішується питання місця проживання дитини.

Суди ухвалили рішення, яке неможливо виконати, оскільки згідно зі статтею 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дитина повертається за попереднім місцем проживання, однак позивач змінила своє місце проживання.

Суди не дослідили розпорядження Новоушицької районної РДА та не надали оцінки встановленому місцю проживання дитини в смт Нова Ушиця.

Суди не з`ясували, чи визначалось місце проживання малолітньої дитини на підставі закону або рішення суду, чи визначались способи участі батька у вихованні дитини, місце та час спілкування, чи є у діях батьків протиправна поведінка щодо малолітньої дитини.

Зміна місця проживання дитини з переїздом в інше місто негативно вплине на розвиток та психологічний стан дитини, суди цього не з`ясували.

Суди повернули дитину матері за останнім місцем проживання, де мати не перебуває, обмежили відповідача як батька в подальшому спілкуванні з дитиною, не врахували, що спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини ще не вирішений.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц, провадження № 61-23861св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу. Відмовлено у зупиненні дії постанови Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року.

У лютому 2021 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 27 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2020 року.

Сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до розпорядження Новоушицької районної державної адміністрації від 03 жовтня 2018 року № 482/2018-р, як органу опіки та піклування, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, оскільки сторони протягом десяти днів від часу його винесення не звернулися за захистом своїх прав або інтересів до суду.

Відповідач 01 жовтня 2018 року звертався до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку побачення з сином ОСОБА_3 .

Згідно з розпорядженням Новоушицької районної державної адміністрації від 03 жовтня 2018 року № 484/2018-р встановлено порядок участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 : побачення перші та треті вихідні щомісяця з 10-00 год суботи до 16-00 год неділі в межах Хмельницької області; щотижня в четвер з 16-00 год до 18-30 год в межах Хмельницької області; протягом року для відпочинку дитини з батьком на морі в межах країни за домовленістю з матір`ю дитини.

Відповідач у серпні 2019 року без згоди позивача змінив місце проживання сина ОСОБА_3, не повернувши їй дитину, з того часу дитина проживає разом з батьком за місцем його проживання у квартирі АДРЕСА_2 .

З приводу неповернення дитини батьком ОСОБА_1 23 вересня 2019 року зверталася в Новоушицьке ВП ДВП ГУНП в Хмельницькій області, до Новоушицької РДА щодо невиконання відповідачем рішення органу опіки та піклування.

Згідно з повідомленням Служби у справах дітей Новоушицької РДА від 13 грудня 2019 року ОСОБА_2 не реагує на запрошення до служби у справах дітей для вирішення питання повернення дитини матері.

Відповідно до висновку Новоушицької РДА від 10 червня 2020 року № 18-30-1082/2020 щодо вирішення спору між сторонами ОСОБА_2 у серпні 2019 року самовільно без згоди матері ОСОБА_1 змінив місце проживання сина ОСОБА_3, переховує дитину, неодноразово не допускав працівників служби у справах дітей до місця проживання дитини з метою обстежити умови її проживання.

Позивач працює вчителем математики та інформатики у Хмельницькому колегіумі ім. В. Козубняка, проживає в орендованій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3, має постійний дохід.

Відповідач працює за трудовим договором на посаді юриста у ФОП " ОСОБА_6", має у власності квартиру АДРЕСА_2, та постійний дохід.

Син сторін ОСОБА_3 досяг трирічного віку, даних щодо негативного стану здоров`я суду не надано, з часу народження до вересня 2018 року проживав разом зі сторонами на АДРЕСА_2, з вересня 2018 року - разом із позивачем на АДРЕСА_1, а з 03 листопада 2018 року - в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

У період з 08 жовтня 2018 року до листопада 2018 року відвідував дошкільний навчальний заклад "Дзвіночок". Дитина допущена до зарахування на 2019-2020 навчальний рік до Хмельницького навчально-виховного комплексу № 31.

06 серпня 2019 року батько дитини ОСОБА_2 всупереч розпорядженню Новоушицької РДА від 03 жовтня 2018 року змінив місце проживання сина, з того часу останній проживає разом із відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина сьома статті 7 СК України).

Обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини визначено статтею 150 СК України.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суди встановили, що згідно з розпорядженням Новоушицької РДА від 03 жовтня 2018 року № 482/2018-р, як органу опіки та піклування, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Для повернення дитини не потрібно представляти докази створення для неї нормальних умов для її виховання і розвитку, оскільки стаття 162 СК України базується на юридичній презумпції поведінки того з батьків, з ким вона проживає.

Суди не встановили, а відповідач не довів, що залишення дитини з матір`ю створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги, що суд ухвалив рішення про повернення дитини до розгляду справи № 680/210/20, у якій вирішується питання про місце проживання дитини, не є підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки з урахуванням підстав позову, позивач просила повернуни дитину матері, відповідно до визначеного місця проживання згідно з розпорядженням Новоушицької РДА від 03 жовтня 2018 року № 482/2018-р.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що суди не встановили, що повернення дитини до розгляду справи № 680/210/20 не буде відповідати її інтересам.

Аргументи касаційної скарги, що суд обмежив ОСОБА_2 як батька спілкування з дитиною є необгрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції зазначив, що право на звернення з позовом про визначення способів участі у вихованні дитини має той з батьків, хто проживає окремо і якому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, тобто чиє право порушене. У матеріалах справи відсутня інформація, що відповідачу чиняться перешкоди у спілкування із сином. Відповідач не заявляв про порушення його права на спілкування з дитиною, тому немає підстав вважати що право відповідача як батька порушене, оспорене чи невизнане. ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що його право батька на спілкування з сином обмежене чи порушене.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції порушив право ОСОБА_2 на користування правничою допомогою, оскільки відмовився відкласти розгляд справи для залучення іншого адвоката, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з матеріалами справи правова допомога ОСОБА_2 надавалась адвокатом Дудко Л. П. відповідно до угоди про надання правової допомоги від 21 серпня 2019 року (а. с. 46). Суди встановили, що відповідач за трудовим договором працює на посаді юриста у ФОП " ОСОБА_6".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_7 повідомлена про розгляд справи на 22 липня 2020 року. Інформація щодо розірвання угоди про надання правової допомоги від 21 серпня 2019 року в матеріалах справи відсутня.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, з урахуванням обставин справи неявка адвоката Дудко Л. П. належним чином повідомленої про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 22 липня 2020 року не перешкоджала розгляду справи. Крім того, залучення іншого адвоката для участі у судовому засіданні не є обов`язком суду.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_2 та його представника, то Верховний Суд виходить з такого.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2020 року призначено до розгляду на 05 листопада 2020 року.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 15 жовтня 2020 року.

04 листопада 2020 року на адресу Хмельницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із його хворобою (а. с.181-182).

Відповідно до повідомлення, направленого на електронні адреси учасників справи, розгляд справи відкладений на 03 грудня 2020 року (а. с. 186, 187, 188, 199).

03 грудня 2020 року на адресу Хмельницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із його хворобою (а. с. 196-198).

Згідно із повідомленням, направленим на електронні адреси учасників справи, розгляд справи відкладений на 21 грудня 2020 року (а. с. 201, 202, 204).

21 грудня 2020 року на адресу Хмельницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із його хворобою (а. с. 206-208).

Згідно з протоколом судового засідання від 21 грудня 2020 року суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки він подав його втретє, крім того, він має двох повноважних представників, які мають право представляти його інтереси в суді. Подане втретє клопотання про відкладення розгляду справи розцінене судом як затягування судового розгляду.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи, не відкладаючи розгляду справи, він може переглянути справу за наявними в ній доказами. Отже, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору чи її представника.

Оскільки подане ОСОБА_2 втретє клопотання про відкладення розгляду справи розцінене судом апеляційної інстанції як затягування судового розгляду, поважність причин неявки відповідача та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, ОСОБА_2 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача та його представника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у справах № 343/1500/15-ц, 523/18181/18, 727/3856/18, 759/13817/18 є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц є необгрунтованим, оскільки у справах на які посилається заявник і у справі, що переглядається, правовідносини є подібними, однак у справах встановлені різні фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги, що дитину повернено до місця проживання матері, яка його змінила, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки суд відповідно до вимог СК України повернув дитину матері, місце проживання якої, визначено згідно з розпорядженням Новоушицької РДА. Орган опіки та піклування, у цьому розпорорядженні, не встановлював реєстрацію місця проживання дитини.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належне мотивування. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявників свідчить про неправомірність дій державного виконавця при передачі на реалізацію арештованого майна боржника у виконавчому провадженні, в тому числі щодо оцінки цього майна. Проте, такі доводи були перевірені судами попередніх інстанцій і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо встановлення обставин та оцінки доказів у справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

У цій справі апеляційний суд дослідив докази та встановлені обставини на підставі яких, суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення дитини матері з урахуванням висновку органу опіки і піклування.


................
Перейти до повного тексту