Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 369/10654/20
провадження № 61-6256св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2020 року у складі судді Волчко А. Я. та на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08 червня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого він надав відповідачеві грошові кошти у безвідсоткову позику у розмірі 1 134 249,00 грн, що еквівалентно 40 000 євро, зі строком повернення до 08 червня 2017 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 08 червня 2016 року між ним та ОСОБА_2 за згодою його дружини ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим М. С., зареєстрований у реєстрі за №584, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 257,3 кв.м, житловою площе 122,4 кв.м та земельну ділянку, загальною площею 0,1001 га, кадастровий номер 3222482000:11:001:0622, яка розташована за вказаною вище адресою, що належить іпотекодавцю на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 689981.
03 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 08 червня 2016 року, відповідно до якої у зв`язку зі збільшенням суми позики на 1 111 200,00 грн, що еквівалентно 40 000 євро, сторони внесли зміни до п. 1.1. договору, виклавши його в новій редакції: "позикодавець передає готівкою у власність позичальника грошові кошти в розмірі 2 222 400,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 євро відповідно до курсу НБУ станом на 03 серпня 2016 року".
06 квітня 2017 року підписано додаткову угоду № 2 до договору позики від 08 червня 2016 року, відповідно до якої у зв`язку зі збільшенням суми позики сторони внесли зміни до п. 1.1. договору, виклавши його в редакції: "позикодавець передає готівкою у власність позичальника грошові кошти в розмірі 3 969 871,08 грн, що еквівалентно 140 000,00 євро відповідно до курсу НБУ станом на 07 червня 2016". Одночасно сторони дійшли згоди про продовження строку повернення позики до 08 червня 2018 року.
Додатковою угодою № 3, укладеною 25 травня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2, продовжено строк повернення позики до 09 липня 2019 року, а додатковою угодою № 4 від 05 липня 2019 року продовжено строк дії договору до 31 січня 2020 року, пункт 3.1. договору сторони виклали в новій редакції: "У разі невиконання свого зобов`язання за цим договором позичальник зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю в повному розмірі шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язання. У випадку прострочення позичальником повернення грошових коштів, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,5 відсотків від простроченої суми за кожен день заборгованості".
Після настання строку повернення позики, ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, у відповідь на направлені на його адресу претензії зазначив про відсутність фінансової можливості для погашення заборгованості перед позикодавцем, та просив задовольнити вимоги за рахунок заставленого іпотечного майна.
Станом на 20 серпня 2020 року заборгованість ОСОБА_2 становила: 8 112 899,16 грн, з яких: 3 969 871,08 грн - сума позики; 4 029 419,15 грн - пеня; 47 552,88 грн - інфляційні втрати; 66 056,05 грн - 3% річних, на погашення яких позивач просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 червня 2016 року шляхом надання йому права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2020 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 08 червня 2016 року та додатковими угодами № 1 від 03 серпня 2016 року, № 2 від 06 квітня 2017 року, № 3 від 25 травня 2018 року, № 4 від 05 липня 2019 року у розмірі 8 112 899, 16 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати будь-якій особі-покупцю предмет іпотеки на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", а саме: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики, у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що оскільки вона, як дружина позичальника, надала згоду на укладання договору позики на чітко визначених умовах, зокрема щодо строку повернення позики не пізніше 08 червня 2017 року, то позивач, звернувся до суду з позовом у серпні 2020 року в частині вимог до ОСОБА_3 поза межами позовної давності. Разом з тим, суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду за захистом порушеного права до ОСОБА_3 та дійшов висновку, що порушене право підлягає захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини, а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про необґрунтованість збільшення розміру позики та строку повернення грошових коштів за укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додатковими угодами, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3, як дружина відповідача, надавши у нотаріально посвідченій заяві згоду на укладення договору іпотеки, погодилася зі всіма його умовами, в пункті 2.1.4 якого передбачена можливість внесення змін щодо розміру зобов`язань за договором позики та щодо строку їх виконання.
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав в частині вимог до ОСОБА_3 та про наявність підстав для визнання поважними причин його пропуску.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій вона просила скасувати рішення Києво - Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Заявник зазначала:
1) що суд першої інстанції в порушення процесуальних норм, необґрунтовано прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, оскільки після закінчення підготовчого засідання позивач подав заяву про зміну способу звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто фактично змінив предмет позову. В цьому контексті суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2019 року у справі 487/10128/14-ц, та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 серпня 2020 року №911/2139/19, в яких наведено тлумачення предмету позову,
2) суди не врахували, що ОСОБА_3, як дружина позичальника, надала згоду на укладення договору позики з чітко визначеними істотними умовами, які не передбачали відповідальність позичальника ОСОБА_2 за прострочення повернення грошових коштів у виді пені в розмірі 0,5 відсотків від простроченої суми, а тому вважала безпідставним нарахування пені в розмірі 4 029 419,15 грн на суму заборгованості,
3) місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визначив вартість переданого в іпотеку майна на підставі експертних звітів, які згідно з підпунктами 1.1. Розділу "Резюме" звітів, могли бути використані лише для визначення ринкової вартості нерухомого майна для цілей оподаткування та нарахування і сплати обов`язкових платежів, а тому місцевий суд не міг їх використовувати при вирішенні зазначеного спору,
4) суди дійшли помилкових висновків при вирішенні питання про застосування позовної давності щодо заявлених до неї позовних вимог, оскільки нотаріально посвідченою заявою від 08 червня 2016 року вона погоджувала граничний строк виконання грошового зобов`язання з повернення позики - 08 червня 2017 року, згоди на укладання інших правочинів чи на зміну строку дії договору позики вона не надавала, та не вчиняла дій, що свідчили б про визнання нею боргу. В цьому контексті вказувала на не урахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17, в якому вказано, які саме дії з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати до дій, що свідчать про визнання особою боргу чи іншого свого обов`язку. Вважала, що станом на дату подання позову, позовна давність в частині заявлених до неї позовних вимог спливла, а підстави для визнання поважними причин її пропуску відсутні.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/10654/20 за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 13 травня 2021 року.
У травні 2021 року до суду касаційної інстанції від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правомірними висновками судів. Суди при визначенні вартості переданого в іпотеку майна, обґрунтовано використали експертні звіти про оцінку нерухомого майна. Надані на зазначені звіти рецензії, підтвердили можливість їх використання та придатність для прийняття майнових рішень. Вважав необґрунтованими доводи заявника про порушення місцевим судом процесуальних норм щодо прийняття до розгляду заяви про уточнення позовних вимог, оскільки в такій заяві позивач не змінював предмет позову, він як і в первісному позові залишився незмінним - вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором позики. Щодо інших аргументів заявника, вважав їх такими, що дублюють вимоги апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
08 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав готівкою у власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 134 249,00 грн, що відповідно до курсу НБУ станом на 07 червня 2016 року еквівалентно 40 000 євро, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути їх позикодавцю в повному обсязі не пізніше 08 червня 2017 року. Згідно з розпискою, ОСОБА_2 отримав від позивача зазначену суму грошових коштів.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 08 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за згодою його дружини - ОСОБА_3, викладеної у нотаріально посвідченій заяві від 08 червня 2016 року, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим М.С. за реєстровим № 582, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 257,3 кв.м, житловою площе 122,4 кв.м; земельну ділянку, загальною площею 0,1001 га, кадастровий номер 3222482000:11:001:0622, що розташована за вказаною вище адресою, яка належить іпотекодавцю на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 689981.
03 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано додаткову угоду № 1 до договору позики від 08 червня 2016 року, відповідно до якої у зв`язку зі збільшенням суми позики на 1 111 200,00 грн, що відповідно до курсу НБУ станом на 03 серпня 2016 року еквівалентно 40 000 євро, сторони домовилися викласти пункт 1.1 договору у наступній редакції: "За цим договором позикодавець передає готівкою у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 2 222 400 грн, що відповідно до курсу НБУ станом на 03 серпня 2016 року еквівалентно 80 000 євро, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю".
06 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 до договору позики від 08 червня 2016 року, відповідно до якої сторони у зв`язку зі збільшенням суми позики, домовилися викласти пункт 1.1 договору в наступній редакції: "За цим договором позикодавець передає готівкою у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 3 969 871,08 грн, що відповідно до курсу НБУ станом на 07 червня 2016 року еквівалентно 140 000,00 євро, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю", а також внесли зміни у пункт 2.2 договору, яким визначили, що позичальник зобов`язується повернути позику в повному обсязі не пізніше 08 червня 2018 року.
25 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписана додаткова угода №3, відповідно до якої сторони внесли зміни до пункту 2.2. договору позики та узгодили строк повернення позики - не пізніше 08 липня 2019 року, а додатковою угодою № 4 від 05 липня 2019 року продовжили строк дії договору - не пізніше 31 січня 2020 року, та внесли зміни до пункту 3.1 договору позики, виклали його в наступній редакції: "У разі невиконання свого зобов`язання за цим договором позичальник зобов`язаний відшкодувати позикодавцю в повному розмірі шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язання за даним договором. У випадку прострочення позичальником повернення грошових коштів, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,5 відсотків від простроченої суми за кожен день заборгованості".
Згідно з розписками, складеними ОСОБА_2, він отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у загальному розмірі 3 969 871,08 грн. У строк, визначений умовами договору, ОСОБА_2 не повернув грошові кошти ОСОБА_1 .
У зв`язку з невиконанням зобов`язання, позивач направив на адресу ОСОБА_2 претензії від 06 червня 2020 року №06/06 та від 13 липня 2020 року №13/07 з вимогою про повернення грошових коштів у загальному розмірі 4 275 026,00 грн, що відповідно до курсу НБУ станом на 13 липня 2020 року еквівалентно 140 000 євро. У відповіді на претензію від 24 липня 2020 року ОСОБА_2 повідомляв про відсутність фінансової можливості виконати грошові зобов`язання за договором позики, у зв`язку з чим, просив задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна.
Станом на 20 серпня 2020 року заборгованість ОСОБА_2 за договором позики становила 8 112 899,16 грн, з яких: 3 969 871,08 грн - сума позики, 4 029 419,15 грн - пеня; 47 552,88 грн - інфляційні втрати; 66 056,05 грн - три річних, яку ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна шляхом надання йому права від свого імені продати іпотечне майно будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Частинами першою, четвертою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Законом визначені два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону № 898-IV ).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону № 898-IV ) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону № 898-IV ); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону № 898-IV ).
Відповідно до підпункту 4.1 договору іпотеки, у разі порушення основного зобов`язання, що забезпечене іпотекою, та/або будь-якого зобов`язання іпотекодавця іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 даного договору встановлено, що звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса.
У пункті 4.5. іпотечного договору, сторони передбачили право іпотекодержателя задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна відповідно до Закону України "Про іпотеку".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 14-112цс19 сформувала правовий висновок, згідно якого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку" є неналежним способом захисту.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, в іпотечному договорі сторони не передбачили застереження, яке б надавало позивачу право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення його права продажу майна від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", а тому суди обґрунтовано визнали заявлений позивачем спосіб захисту таким, що відповідає змісту порушених прав позивача, та ураховуючи невиконання ОСОБА_3 грошових зобов`язань за договором позики дійшли правильного висновку про існування правових підстав у ОСОБА_1 на звернення стягнення на іпотечне майно.
Аргументи заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог, в якій він змінив спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, є безпідставними з огляду на таке.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив звернути стягнення в рахунок стягнення заборгованості за договором позики на предмет іпотеки, а саме: на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, загальною площею 0,1001 га, кадастровий номер 3222482000:11:001:0622, яка розташована за тією ж адресою, шляхом визнання права власності на предмети іпотеки.
У заяві про уточнення позовних вимог позивач просив у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання уточненої позовної заяви, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше, ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на порушення виконання позичальником зобов`язань за договором позики. Як у первинній позовній заяві, так і в заяві про її уточнення, предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в уточненій заяві позивач лише змінив спосіб звернення (процедуру реалізації іпотечного майна).
Таким чином, позивач не змінював предмет та підстави позову, а отже посилання заявника на не урахування судами висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 487/10128/14-ц, та у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року №911/2139/19, в яких наведено тлумачення предмету позову є необґрунтованими.