Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2548/08
провадження № 61-874св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - Відділ приватизації державного житлового фонду Галицького району департаменту економічної політики Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання права власності на підвальне приміщення, загальною площею 78,0 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що їм на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 12 листопада 1990 року належить квартира АДРЕСА_2 . Разом з приватизацією квартири у них виникло право власності і на підвальні приміщення (комори у підвалі під літерами ХІІ (28,8 кв. м); VІІІ (22,0 кв. м), ХІІІ (28,5 кв. м)), які помилково не були внесені в приватизаційні документи. Вони користуються підвальними приміщеннями з моменту свого заселення у квартиру, ніхто із мешканців будинку не заперечує проти передачі їм цих приміщень у власність, а тому відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статті 392 ЦК України просили визнати за ними право власності на спірні підвальні приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 18 грудня 2008 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на підвальні приміщення літери: VIII, XII, XIII, загальною площею 78,0 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні підвальні приміщення використовувалися позивачами для господарських потреб. Такі приміщення не є самостійними об`єктами правовідносин, тому їх слід вважати приналежністю до головної речі - житлового приміщення (квартири АДРЕСА_1 ), які підлягали приватизації разом із зазначеним житловим приміщенням, однак через допущену помилку посадових осіб Львівського комунального підприємства "Цитадель-Центр", вони не були включені у свідоцтво про право власності під час приватизації квартири. Урахувавши зазначені обставини, а також згоду інших співвласників - мешканців будинку на передачу цих підвальних приміщень у власність позивачам, суд визнав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 грудня 2008 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Львівська міська рада не була залучена до участі в розгляді справи, тоді як оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання щодо права власності на майно, що є власністю територіальної громади м. Львова, розпорядником якого є Львівська міська рада. З огляду на наведене, суд визнав поважними причини пропуску заявником строку на апеляційне оскарження та поновив його.
Зазначив, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не перевірив, на якій правовій підставі позивачі користувалися спірними нежитловими приміщеннями та не звернув увагу, що згідно з інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому № 222 від 14 квітня 1987 року, а тому визнання за позивачами права приватної власності на спірні об`єкти нерухомого майна порушує права дійсного власника цього майна - територіальної громади міста Львова, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 грудня 2008 року та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, у якій заявник просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначав про застосування судами норм права, без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 2-647/2009, від 28 листопада 2018 року у справі 161/14083/15-ц, від 05 березня 2018 року у справі № 537/3775/15-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 280/1083/17, від 01 липня 2020 року у справі № 466/7669/13-ц, від 27 липня 2020 року у справі № 363/1164/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 464/9299/14-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 925/39/18, від 17 липня 2019 року у справі № 453/749/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 1304/8585/12, від 11 вересня 2019 року у справі № 461/13831/13-ц, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Іншими підставами для відкриття касаційного провадження заявник зазначала пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:
1) суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Галицького (Ленінського) районного виконавчого комітету № 222 від 14 квітня 1987 року, оскільки такого висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та без урахування офіційного тлумачення вищезазначених положень закону, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, у якому зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та вступу до нього. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року №14-рп/2011, яке також не було ураховано судом, власники квартир дво-або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 453/749/17, від 28 липня 2020 року у справі № 453/443/17, від 17 липня 2019 року у справі 464/9299/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі №761/15741/17, в яких Верховний Суд вказав, що згоди співвласників багатоквартирного житлового будинку достатньо для приватизації окремими мешканцями такого будинку допоміжних приміщень будинку;
2) рішення суду першої інстанції про визнання за позивачами права власності на спірні підвальні приміщення, ухвалено з дотриманням норм матеріального права, оскільки саме співмешканці багатоквартирного житлового будинку являються власниками усіх допоміжних приміщень такого будинку без необхідності додаткової реєстрації такого права. Апеляційний суд зазначеного не врахував та не надав належної правової оцінки тій обставині, що Львівська міська рада є лише балансоутримувачем самого будинку, оскільки відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б підтверджували набуття Львівською міською радою речового права на будинок та спірні приміщення зокрема;
3) в порушення норм процесуального права, апеляційний суд не залучив до участі у справі ОСОБА_5, яка на час розгляду справи в апеляційній інстанції стала власником підвальних приміщень VІІІ, ХІІ, ХІІІ загальною площею 78,0 кв. м в будинку АДРЕСА_1 на підставі укладеного з позивачами договору купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 25 березня 2009 року, що безпосередньо впливає на іі права та обов`язки, як власника зазначеного нерухомого майна. Докази на підтвердження зазначених обставин позивачі подали до суду разом із запереченнями на апеляційну скаргу;
4) суд апеляційної інстанції за спливом дванадцяти років безпідставно поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 грудня 2008 року, не врахувавши висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №2-647/2009, у якому Верховний Суд вказав на те, що суди повинні забезпечувати правову визначеність своїх рішень, а отже перевіряти обґрунтованість доводів на яких ґрунтується клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Задовольняючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд вказав лише на те, що він був пропущений з поважних причин, оскільки Львівська міська рада не була залучена до участі у справі, що не узгоджується з положеннями частини другої статті 358 ЦПК України, вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року та у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року щодо наявності існування виключних випадків для поновлення тривалого пропуску процесуального строку та необхідності належного його обґрунтування.
Відзив на касаційну скаргу Львівська міська рада у визначений ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року строк, не направили.
Матеріали справи надійшли до суду касаційної інстанції 15 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Квартира АДРЕСА_2, загальною площею 66,40 кв. м, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12 листопада 1996 року.
Позивачі, як власники квартири АДРЕСА_1, постійно користуються коморами у підвалі під літерами ХІІ (28,8 кв. м); VІІІ (22,0 кв. м), ХІІІ (28,5 кв. м ).
Згідно акту інвентаризації підвальних приміщень розташованих у будинку АДРЕСА_1 від 23 травня 2007 року, мешканці квартири АДРЕСА_1 не мають приватизованих підвальних приміщень, однак фактично використовують приміщення VІІІ площею 22,0 кв. м, приміщення ХІІ площею 28,8 кв. м, приміщення ХІІІ площею 28,5 кв. м.
У заяві, адресованій голові міжвідомчої комісії Галицької районної адміністрації, мешканці квартир АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_7, АДРЕСА_7, АДРЕСА_1, АДРЕСА_8, підтвердили свою згоду про долучення підвального приміщення до квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права та ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, касаційний суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126св20) щодо складу апеляційного суду при вирішенні питання про відкриття, повернення апеляційної скарги та відмову у відкритті апеляційного провадження. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Отже, ЦПК України, в редакції з 15 грудня 2017 року не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у главі 3 розділу І "Загальні положення" ЦПК України. Згідно з нормою вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
З урахуванням наведеного й обставин справи, Велика Палата Верховного Суду вважала, що слова "суд апеляційної інстанції", вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поважність наведених підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів у складі трьох суддів.
Наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, дійшов Верховний Суд і в постанові від 02 червня 2021 року у справі №1306/596/2012.
Згідно частини першої статті 359 ЦПК України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.
У справі, яка переглядається ухвала про поновлення процесуального строку та відкриття апеляційного провадження від 20 липня 2020 року постановлена суддею апеляційного суду Мельничук О. Я. одноособово, а не колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів, визначеною протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, як це передбачено статтями 358, 359 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі в порушення норм процесуального права постановлена суддею одноособово.