Постанова Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 126/2527/19
провадження № 61-10973св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Надбужжя Плюс",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду
від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів Рибчинського В. П.,
Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Надбужжя Плюс" (далі - ТОВ "Надбужжя Плюс") звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим.
Позов мотивовано тим, що ТОВ "Надбужжя Плюс" і ОСОБА_1 09 січня 2008 року уклали договір оренди землі № 994, який зареєстрований 17 червня 2008 року, строком на 5 років. У подальшому додатковою угодою від 09 січня 2008 року № 754 строк дії вказаного договору оренди змінено на 11 років.
Згідно з пунктом 3.1 договору оренди землі після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
ТОВ "Надбужжя Плюс" звернулося до орендодавця з листом-повідомленням з пропозицією поновити договір оренди цієї земельної ділянки, який вона отримала 05 червня 2019 року. До листа-повідомлення було долучено додаткову угоду. Однак, на час подання позову від відповідача не надходили заяви про погодження або заперечення щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі. Орендодавець не повідомляв ТОВ "Надбужжя Плюс" за рік до закінчення договору оренди про свій намір розірвати цей правочин.
ОСОБА_1 не бажає продовжувати договірні правовідносини між сторонами з тих підстав, що нібито виділяє землю для самообробітку, однак ТОВ "Надбужжя Плюс" вважає, що обробляти землю вона не буде, оскільки не в змозі це робити самостійно.
На підставі викладеного, ТОВ "Надбужжя Плюс" просило визнати поновленим на новий строк укладений 09 січня 2008 року між ТОВ "Надбужжя Плюс" та ОСОБА_1 договір оренди землі.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 24 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орендодавець до закінчення строку договору оренди заперечила проти поновлення його дії на новий строк, що підтверджується її заявою, тому ТОВ "Надбужжя плюс" втратило своє право на поновлення договору оренди землі.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Визнано поновленим на новий строк договір оренди землі № 994, укладений 09 січня 2008 року між ТОВ "Надбужжя Плюс" і ОСОБА_1, який зареєстрований 17 червня 2008 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Надбужжя Плюс" 4 802,50 грн
у рахунок відшкодування судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди. До закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк. До листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою. Орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Надану відповідачем заяву про відсутність наміру продовжувати строк договору оренди землі апеляційний суд не взяв до уваги з тих підстав, що
у порушення вимог статті 78, частини четвертої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не засвідчена
у встановленому законом порядку, тому не може бути допустимим доказом повідомлення орендаря про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відповідач не надала доказів направлення вказаної заяви позивачу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень, ухвалених по суті заявлених у справі вимог, ОСОБА_1 вказує неврахування
апеляційним судом висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати
Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц
(провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі
№ 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), постановах Верховного Суду
від 17 жовтня 2018 року у справі № 379/338/16 (провадження
№ 61-8479сво18), від 18 грудня 2018 року у справі № 401/4572/15
(провадження № 61-5563св18), а саме щодо застосування положень частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Касаційна скарга також містить посилання на порушення апеляційним судом процесуального закону при здійсненні оцінки доказів. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки заяві відповідача про відсутність наміру продовжувати строк договору оренди. Не врахував відсутність заперечень
з боку позивача щодо достовірності цієї заяви.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона 16 травня
2019 року (більше ніж за місяць до закінчення дії договору оренди) направила ТОВ "Надбужжя Плюс" лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, який зареєстрований у журналі вхідної кореспонденції останнього. Відповідач надала до суду належні та допустимі докази на спростування заявлених у справі вимог, зокрема підписану заяву про заперечення у поновленні договору оренди, на якій міститься номер вхідної кореспонденції та дата надходження до ТОВ "Надбужжя Плюс", що підтверджує отримання останнім вказаної заяви.
Отже орендодавець у визначений законом спосіб повідомив орендаря про своє небажання продовжувати правовідносини за спірним правочином, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
07 вересня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ТОВ "Надбужжя Плюс" 09 січня 2008 року уклали договір оренди землі № 994, який зареєстрований 17 червня
2008 року, відповідно до умов якого останнє отримало в оренду строком
на 5 років земельну ділянку загальною площею 1,8498 га, що знаходиться на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області. У подальшому додатковою угодою від 09 січня 2008 року № 754 строк дії вказаного договору оренди змінено на 11 років.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди землі після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
ТОВ "Надбужжя Плюс" 23 травня 2019 року направило ОСОБА_1 лист-повідомлення щодо поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, яку остання отримала 05 червня 2019 року.
ОСОБА_1 заявою від 16 травня 2019 року попередила ТОВ "Надбужжя Плюс" про небажання передавати земельну ділянку в оренду. На вказаній заяві міститься дата надходження заяви (16 травня 2019 року) та відмітка вхідного номеру (№ 18), зареєстрованого у журналі вхідної документації ТОВ "Надбужжя плюс".
Строк дії оскаржуваного договору оренди закінчився 17 червня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати
з рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,
а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.
Частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що із закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;
до листа - повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Тобто для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження
№ 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17
(провадження № 14-330цс18).
Також у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила
про обов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для
виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою
статті 33 Закону України "Про оренду землі".
У позовній заяві ТОВ "Надбужжя Плюс" посилалось на те, що за умовами пункту 3.1 договору оренди вказане товариство має переважне право на поновлення спірного правочину на новий строк, позивач скористався цим переважним правом, оскільки не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору листом від 23 травня 2019 року письмово повідомив
ОСОБА_1 як орендодавця про поновлення договору оренди землі на умовах, зазначених у додатковій угоді до договору оренди землі, проте відповіді позивач не отримав.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що строк дії договору оренди від 09 січня 2008 року закінчився 17 червня 2019 року. Умовою припинення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі є наявність повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору в строк з 18 червня 2019 року до 18 липня 2019 року, однак докази такого повідомлення відсутні.
Надану відповідачем заяву про відсутність наміру продовжувати строк договору оренди землі апеляційний суд визнав недопустимими доказами, оскільки вона подана без належного завірення.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
(статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
У відповідності до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючі надану відповідачем письмову заяву від 16 травня 2019 року про небажання поновлювати договір оренди на новий термін, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позивач не заперечував щодо реєстрації вказаної заяви у журналі вхідної кореспонденції ТОВ "Надбужжя Плюс" під вхідним № 18. Стороною позивача також не було заявлено жодного клопотання щодо достовірності зазначених документів.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував обґрунтування, у якому
ТОВ "Надбужжя Плюс" вказувало на те, що орендодавець виявила намір самостійно обробляти землю та висловило думку щодо цього.
У свою чергу, суд першої інстанції встановивши, що орендодавець
у письмовій формі заздалегідь до закінчення строку договору оренди виявила волю не продовжувати з позивачем строк дії договору оренди і про її волевиявлення свідчать заява-повідомлення про припинення договірних відносин, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд, всупереч вимог статей 367, 382 ЦПК України, переоцінив наявні у справі докази, без витребування нових, не навів належних доказів на спростування висновків місцевого суду, скасував законне рішення суду першої інстанції.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня
2021 року у справі № 126/2518/19 (провадження № 61-12072св21).
Водночас, вирішуючи питання про можливість застосування позивачем такого способу захисту своїх прав, як визнання поновленим договору оренди землі, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частини восьмої статті 33 Закону України "Про оренду землі" оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі.
Поновлення договору оренди землі у судовому порядку в спосіб, передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі", вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.
Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів ЦК України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що
й первісний договір оренди.
У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.
Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року
у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
При вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору
оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою
статті 33 Закону України "Про оренду землі", належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 29 травня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс20) і від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21).
Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені недоліки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у даній конкретній справі
є правильними по суті та законними.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).