Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 761/20899/19
провадження № 61-19597 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про поділ та стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 29 грудня 2012 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Вказував, що 24 жовтня 2006 року, до реєстрації шлюбу, між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, у забезпечення виконання зобов`язань за яким того ж дня, від 24 жовтня 2006 року, між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку банку нерухоме майно -квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначавав, що за час перебування сторін у шлюбі грошові зобов`язання за кредитним договором виконувались за рахунок сімейних коштів та на момент припинення шлюбних відносин сторонами, як подружжям, було сплачено за вказаним договором 36 436,41 дол. США. Оскільки при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, вважав, що грошові кошти, сплачені відповідачем у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є спільним майном подружжя.
Ураховуючи викладене, посилаючись положення статтей 60, 65, 69, 70, 71 СК України, ОСОБА_1 просив суд визнати спільним майном подружжя грошові кошти в сумі 36 430,41 дол. США, що становить 969 753,03 грн, сплачені ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" за період з 29 грудня 2012 року по 13 жовтня 2016 року; стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину сплачених нею коштів на користь АТ "УкрСиббанк" за період з 29 грудня 2012 року по 13 жовтня 2016 року за договором від 24 жовтня 2006 року в сумі 484 876,51 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які вказують на те, що погашення боргу за договорами споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року № 11063342000 та № 11063348000, укладеними між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, здійснювалось за спільні кошти подружжя, зокрема, за кошти позивача, а також не доведено отримання позивачем будь-яких доходів у спірний період. Разом з тим, наданими відповідачем доказами - копіями платіжних доручень та випискою із банку підтверджується погашення кредитної заборгованості за договорами споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року саме ОСОБА_2 . У спростування позову відповідачем доведено використання власних грошових коштів для погашення кредитної заборгованості, отриманих від продажу належного їй майна - автомобіля Suzuki SX4, 2008 року випуску, та отримання грошових коштів від ОСОБА_3 в сумі 191 760 грн за договором про надання безповоротної фінансової допомоги від 14 жовтня 2011 року для погашення кредитного зобов`язання. Також суд зазначив, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положеннями частини четвертої статті 65 СК України передбачено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю відповідача, оскільки придбана ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та за кошти, отримані відповідачем за договорами споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року, тому у позивача за вказаними кредитними договорами не виникло жодних зобов`язань. Доказів на підтвердження у сторін, як колишнього подружжя, будь-якого доходу (як об`єкта майна) у період з 29 грудня 2012 року по 13 жовтня 2016 року, суду не надано, а відтак підстави для спростування відповідачем належності такого об`єкта майна до спільної власності подружжя відсутні. Крім того, із наданої відповідачем копії договору № 1 від 14 жовтня 2011 року про надання безповоротної фінансової допомоги, укладеного з ОСОБА_3, убачається, що остання передала у власність відповідачу грошові кошти у розмірі 191 760 грн з цільовим призначенням - на погашення ОСОБА_2 заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року № 11063342000 та № 11063348000. Згідно пункту 6.2. цього договору за своєю правовою природою він є договором дарування у розумінні положень 717 ЦК України. Із вказаного договору, оригінал якого досліджено судом апеляційної інстанції та встановлено його ідентичність з наявною у матеріалах справи копією, убачається, що він був укладений в інтересах ОСОБА_2, тому грошові кошти, які були отримані відповідачем за цим договором, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин, є вірними висновки суду першої інстанції, що грошові кошти у сумі 191 760 грн, які відповідач отримала від ОСОБА_3 та які були спрямовані на погашення платежів за договорами про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року, є особистою власністю відповідача, а тому спростовують участь позивача у цих витратах. Посилаючись на фіктивність договору про надання безповоротної фінансової допомоги від 14 жовтня 2011 року, позивач не надав суду доказів визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав доведеними обставини продажу відповідачем належного їй автомобіля Suzuki модель SX4, 2008 року випуску, та спрямування виручених від продажу цього майна коштів на виконання кредитного зобов`язання, оскільки за інформацією Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 01 вересня 2020 року за № 31/26-195Аз станом на 01 вересня 2020 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 . При цьому, у відзиві на позов відповідачем було вказано про продаж нею у 2013 році саме автомобіля марки Сіtroen модель С3, 2006 року випуску, а не автомобіля марки Suzuki модель SX4, 2008 року, як помилково встановив суд першої інстанції. Проте, помилковість при встановленні вказаних обставин не вплинула на вирішення спору та висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем підстав для стягнення з відповідача заявлених у позовній заяві грошових коштів, сплачених відповідачем на погашення своїх особистих кредитних зобов`язань. Доказів на спростування вказаних відповідачем обставин продажу автомобіля марки Сіtroen, модель С3, 2006 року випуску, та спрямування виручених від його продажу коштів на виконання кредитного зобов`язання позивачем не надано, як і не надано доказів на спростування презумпції наявності у відповідача особистих зобов`язань, виконання яких забезпечено належним їй на праві особистої власності майном, а також факту виконання цих зобов`язань особисто відповідачем. Тому мотиви відмови у задоволенні позову в цій частині підлягають зміні з урахуванням наведених підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказував порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/20899/19 із Шевченківського районного суду м. Києва.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про недоведеність позивачем погашення платежів за укладеними відповідачем кредитними договорами від 24 жовтня 2006 року за спільні кошти подружжя та не взяли до уваги, що основна сума цих платежів виплачена саме у період перебування сторін у шлюбі.
Зазначав, що суди попередніх інстанцій зробили висновки на підставі недопустимих доказів, а саме: копії договору № 1 про надання безповоротної фінансової допомоги від 14 жовтня 2011 року та копії акта прийому-передачі коштів, які, на думку заявника, є підробленими, а тому їх дослідження без наявності оригіналу та без виклику в якості свідка вказаної в договорі особи є неможливим. Крім того, зазначені в акті прийому-передачі коштів суми взагалі не співпадають ані з виплаченими на користь АТ "УкрСиббанк" сумами згідно платіжних квитанцій, ані з датами проведення таких платежів. Також зазначав, що вказані докази, а також відзив на позовну заяву з додатками, були подані відповідачем з порушенням процесуальних строків та безпідставно долучені судом до матеріалів справи, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Вказував, що судами не досліджено факти продажу відповідачем автомобілю Сіtroen, модель С3, 2006 року випуску, та спрямування грошових коштів від його продажу саме на погашення заборгованості по кредитним договорам.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 грудня 2012 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2016 року.
24 жовтня 2006 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договори споживчого кредиту № 11063342000 та № 11063348000, на підставі яких відповідач отримала грошові кошти у розмірі 57 500 дол. США на придбання квартири АДРЕСА_1 .
У забезпечення виконання зобов`язань за договорами споживчого кредиту № 11063342000 та № 11063348000 того ж дня, 24 жовтня 2006 року, між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 26785, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку майно - квартиру квартири АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В. М.; право власності на указаний об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем 08 листопада 2006 року, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлювальному документі (а. с. 107-108, т.1).
Відповідно до листа ПАТ "УкрСиббанк" від 15 січня 2020 року № 62-3/11/05 у період з 29 грудня 2012 року по 13 жовтня 2016 року за договором від 24 жовтня 2006 року банком було отримано 36 430,41 дол. США.
Із наданої відповідачем копії договору № 1 від 14 жовтня 2011 року про надання безповоротної фінансової допомоги, укладеного з ОСОБА_3, убачається, що остання передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 191 760 грн з цільовим призначенням - на погашення ОСОБА_2 заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2006 року № 11063342000 та № 11063348000.
Згідно пункту 6.2. цього договору за своєю правовою природою він є договором дарування у розумінні положень 717 ЦК України. Оригінал договору досліджено судом апеляційної інстанції та встановлено його ідентичність з наявною у матеріалах справи копією.
Доказів на підтвердження у сторін будь-якого доходу у період з 29 грудня 2012 року по 13 жовтня 2016 року не надано.
На підтвердження відсутності доходу у ОСОБА_1 у спірний період ОСОБА_2 долучила до відзиву на позовну заяву копію листа Токмацького ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, наданого на виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2018 року за № 2/759/192/18 у справі № 759/4747/16-ц, із якого слідує, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, ОСОБА_1 не мав доходів у період з третього кварталу 2012 року по четвертий квартал 2016 року включно. Вказані обставини позивачем не спростовані.