Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 592/3788/19
провадження № 61-14661св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокава Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, виконавчий комітет Сумської міської ради
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2020 року в складі судді Катрич О. М. та на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року в складі колегії суддів Кононенко О. Ю., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання дій незаконними та скасування реєстрації права власності.
В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2012 року (справа № 1806/2-4188/2012), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 листопада 2012 року, за ним визнано право власності на гараж літ. "Е" площею 190,1 м2 за адресою АДРЕСА_1 (далі - гараж).
Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 березня 2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на гараж літ. "Е" площею 190,1 м2 за адресою АДРЕСА_1, що складає 27/100 частин нежитлового приміщення, до складу якого окрім гаража входять: столярна майстерня літ. "В-1" площею 645,5 м2; склад - ангар літ. "Р-1" площею 435,5 м2 за адресою АДРЕСА_1 .
05 квітня 2013 року позивач па підставі вказаних судових рішень зареєстрував за собою право власності на гараж.
Власником майстерні літ. "В-1" площею 645,5 м2, складу - ангару літ. "Р-1" площею 435,5 м2 за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2
27 квітня 2013 року ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 квітня 2013 року додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 березня 2013 року скасовано та справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Після отримання інформаційної довідки про реєстрацію права власності від 01 березня 2018 року позивачу стало відомо, що 16 червня 2017 року ОСОБА_2 знову зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості - весь майновий комплекс, а саме столярна майстерня літ. "В-1", площею 645,5 м2, склад - ангар літ. "Р-1" площею 435,5 м2 та гараж за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний № 1279752159101.
Вважав, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на гараж проведена з порушенням норм закону та на підставі недійсного договору купівлі-продажу від 07 грудня 2000 року.
ОСОБА_1 просив:
- визнати незаконними дії ОСОБА_2 з подання недостовірної інформації про право власності на гараж на підставі договору купівлі - продажу від 07 грудня 2000 року для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- визнати незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на майновий комплекс за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1279752159101, на підставі договору купівлі - продажу від 07 грудня 2000 року, який складається: столярна майстерня літ. "В-1", площею 645,5 м2, склад - ангар літ. "Р-1" площею 435,5 м2 та гараж літ. "Е" площею 190,1 м2, який є власністю ОСОБА_1 ;
- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на майновий комплекс за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1279752159101;
- скасувати запис про право власності 21001838;
- скасувати запис про обтяження 21002257 та інформацію щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1204417859101 - земельну ділянку площею 0,4522 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:03:002:0046.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, позов задоволено частково;
- визнано незаконними дії ОСОБА_2 з подання недостовірної інформації про право власності на гараж на підставі договору купівлі - продажу від 07 грудня 2000 року для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- визнано незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на гараж за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1279752159101, на підставі договору купівлі - продажу від 07 грудня 2000 року, який є власністю ОСОБА_1 ;
- в задоволенні іншої частини позову відмовлено за необґрунтованістю;
- вирішено питання розподілу судових витрат.
Суди встановили, що позивач є власником гаража загальною площею 190,1 м2 за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2012 року. Проте, ОСОБА_2 всупереч визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомості звернувся до КП "Реєстраційна-інвентаризаційна служба" Садівської сільської ради з наявних у нього правовстановлюючими документами, а державний реєстратор Кордюк В. П., не знаючи про спір між сторонами та наявні судові рішення, на підставі цих документів прийняв рішення про державну реєстрацію прав з відкриттям розділу і зазначив як приватну власність ОСОБА_2 з розміром частки "1" на об`єкт нерухомості - майновий комплекс за адресою АДРЕСА_1, який складається із: складу - ангару літ. "Р" площею 435,5 м2, будівлі столярного цеху літ. "В-1" площею 645,5 м2 та гаражу літ. "Е", у зв`язку з чим суди зробили висновок про те, що реєстрація права власності на гараж за ОСОБА_2 під час зареєстрованого права власності на нього за позивачем порушує його права, що є підставою для визнання такої реєстрації незаконною.
Суди вважали, що оскільки визнано незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на гараж, вимоги про скасування реєстрації права власності, запису про право власності 21001838, запису про обтяження 21002257 та інформації щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1204417859101 не підлягають задоволенню, адже такі записи, з урахуванням судового рішення про визнання реєстрації незаконною, підлягають скасуванню уповноваженою особою відділу державної реєстрації речових прав нерухомого майна.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2020 року та на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що за ОСОБА_2 право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано у 2012 році, а в 2017 році державний реєстратор переніс відомості про його право власності до Державного реєстру речових прав з його архівної частини, а тому суди безпідставно вважали таку реєстрацію незаконною.
Вказує, що суди, визнавши незаконною реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на гараж фактично здійснили поділ нерухомого майна, адже за позивачем визнано право власності на 27/100 частин нежитлового приміщення - гараж, який має індивідуальний реєстраційний номер НОМЕР_1, а відповідач є власником цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1, що не є тим самим приміщенням.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави вважати, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання дій незаконними та визнання незаконною і скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на гараж літ. "Е" площею 190,1 м2 по АДРЕСА_1, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначав, що оскаржувані судові рішення прийняті судами з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини першої цієї статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з протоколом № 1-19066 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна - предмета іпотеки, затвердженим в.о. директора Сумської філії ТОВ "Торговий дім Укрспецреалізація" 19 вересня 2011 року, ОСОБА_1 придбав лот - нежитлове приміщення гараж (літ. "Е") загальною площею 190,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 листопада 2012 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1 . Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 березня 2013 року визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складає 27/100 частини від цілого приміщення, що зареєстроване за окремим реєстраційним номером 18091496.
На підставі цих судових рішень 04 квітня 2013 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на гараж за вказаною адресою.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 квітня 2013 року додаткове рішення скасоване, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 липня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з тих підстав, що під час розгляду справи призначалась судова будівельно-технічна експертиза, яка визначила частку нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, від цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1, про що було зазначено в мотивувальній частині рішення.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 березня 2018 року, 16 червня 2017 року державним реєстратором КП "Реєстраційно-інвентаризаційної служби" Садівської сільської ради Сумської області Кордюком В. П. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості - майновий комплекс до складу якого входить: склад - ангар літ. "Р" площею 435,5 м2, будівля столярного цеху літ. "В-1" площею 645,5 м2 та гараж літ. "Е" - площа гаражу не зазначена (за тех. планом 190,1 м2) за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути вимога про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконними дій ОСОБА_2 з подання недостовірної інформації про право власності державному реєстратору слід було відмовити саме з тих підстав, що законом не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання незаконними дій фізичної особи.
У зв`язку з наведеним рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовної вимоги про визнання незаконними дій ОСОБА_2 з подання недостовірної інформації про право власності державному реєстратору підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги.
Вирішуючи спір в частині проведення 16 червня 2017 року реєстрації права власності за ОСОБА_2 на гараж, суди встановили, що така реєстрація проведена з порушенням норм закону, оскільки відповідач надав державному реєстратору недостовірну інформацію, у зв`язку з чим суди визнали її незаконною.
Колегія суддів не погоджується з таким висновоком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 759/7564/17 (провадження № 61-16776св19) зазначено, що "спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що "відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом".
У постанові Верховного суду від 31 березня 2021 року в справі № 401/1241/19 (провадження № 61-6514св20) міститься висновок про те, що "з урахуванням встановлених судами обставин: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нерухомості; між співвласниками виник спір щодо об`єктів, на які поширюється правовий режим спільної часткової власності; для захисту прав/інтересів позивача ефективним є пред`явлення, зокрема, вимоги про поділ спільного майна, а не оспорювання рішень державних реєстраторів".
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на гараж за адресою: АДРЕСА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Крім того, суди не звернули увагу на те, що виконавчий комітет Сумської міської ради як орган, що проводив державну реєстрацію права власності, не може бути належним відповідачем у справі, що переглядається.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20) зазначено: "спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) вказано, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Тому виконавчий комітет Сумської міської ради, як орган державної реєстраційної служби речових прав є неналежним відповідачам, у зв`язку з чим у задоволенні позовних ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради необхідно відмовити із цієї підстави.