ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №564/438/17
адміністративне провадження № К/9901/30701/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (колегія у складі суддів Мацького Є.М., Бучик А.Б., Шевчука С.М.)
у справі №564/438/17
за позовом ОСОБА_1
до Костопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Костопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 як інваліду третьої групи в зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням строкової військової служби, з 01 квітня 2015 року по 20 грудня 2016 року;
- зобов`язати Костопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 як інваліду третьої групи в зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням строкової військової служби, за період з 01 квітня 2015 року по 19 грудня 2016 року включно.
2. Постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 14.06.2017 позов задоволено.
3. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено
4. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою Рівненською спеціалізованою онкорадіологічною МСЕК 24.03.2008 ОСОБА_1 довічно встановлено третю групу інвалідності.
6. Відповідно до пенсійного посвідчення з 01.04.2008 ОСОБА_1 довічно призначено щомісячну пенсію по інвалідності.
7. В період з 01.04.2015 по 31.12.2016 позивач працював на посаді голови Дюксинської сільської ради та був посадовою особою місцевого самоврядування. Пенсія в цей період йому не виплачувалась.
8. Листом від 10.02.2017 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі з вимогою повернути заборгованість за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року.
9. Листом №1051/02 від 24.02.2017 Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області відмовило. Оскільки у вказаний період позивач працював на посаді, яка передбачена Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", то виплата пенсії за цей період не вбачалася за можливе.
10. Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантований статтями 22, 46, 58 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод".
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач є працюючим пенсіонером - посадовою особою органу місцевого самоврядування, а тому в цьому випадку слід керуватись статтею 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" в редакції, зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ, відповідно до якої тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2016, пенсія, призначена відповідно до законодавства України, не виплачується посадовим особам органів місцевого самоврядування. Суд окремо зазначив, що зазначений закон на час виникнення спірних правовідносин був чинним та обов`язковим для виконання відповідачем.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Позивач у касаційній скарзі наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував вимоги статей 22, 58 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони покращують становище особи.
14. На думку заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував, що станом на 01.06.2015 не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій (п. 5 Прикінцевих положень Закону №213-VII), а тому підстави для невиплати спецпенсій відпали з 01.06.2015.
15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу з посиланням на імперативні вимоги статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" просив рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких мотивів.
17. За визначенням статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
18. За приписами статті 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
19. За змістом частини сьомої статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України (перше речення цієї статті).
20. 01.04.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а саме - частину сьому статті 21 вказаного Закону доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2015, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються".
21. Аналогічним чином вищевказана правова норма Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" регламентувала спірні правовідносини й у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII.
22. З аналізу вищенаведених приписів законодавства вбачається, що законодавець тимчасово, з 01.04.2015 по 31.12.2016, обмежив виплату пенсії посадовим особам місцевого самоврядування і в цей період підставою для припинення виплати пенсії було перебування особи на службі в органах місцевого самоврядування. Виплата пенсії поновлюється після звільнення з роботи.
23. Така правова позиція щодо тотожних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №583/2875/15-а.
24. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач у спірний період проходив службу в органах місцевого самоврядування.
25. Враховуючи, що позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування, на нього поширювалась дія частини сьомої статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами у період служби в органах місцевого самоврядування, а тому відповідач, припинивши виплату позивачу пенсії, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
26. Вказані норми Закону на час виникнення спірних правовідносин були чинними, а отже підлягали обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.
27. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18.09.2018 (справа №206/1969/17), від 18.10.2018 (справа №345/1000/17), від 28.02.2019 (справа №750/8223/16-а) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
28. Щодо твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 5 Перехідних положень Закону №213-VIII, відповідно до якого у зв`язку з неприйняттям Закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 відпали підстави для невиплати пенсії позивачу, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки положення Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" є спеціальними стосовно приписів 37 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з проходженням позивачем служби в органах місцевого самоврядування. При цьому вказаний закон містить зобов`язання для органів ПФУ щодо припинення виплати будь-якого виду пенсії особам, які працюють в органах місцевого самоврядування, та не має жодних виключень.
29. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №504/1937/16-а.
30. Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв`язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, оскільки Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, зокрема і у контексті поняття звуження змісту та обсягу прав на пенсійне забезпечення.
31. На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників Конституційний Суд України, вказав, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, згідно з яким одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
32. Також Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
33. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
34. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341, 343, 356 КАС України, Суд -