ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 500/1503/20
адміністративне провадження № К/9901/5143/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021 (колегія у складі суддів Онишкевича Т.В., Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.)
у справі №500/1503/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 30.06.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020;
- стягнути з відповідача на її користь пенсію за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 у розмірі 120 000,00 гривень.
2. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020;
- стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 включно у розмірі 96 457,74 грн (дев`яносто шість тисяч чотириста п`ятдесят сім грн 74 коп);
- у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2021, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
4. 17.02.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення суду апеляційної інстанції, у якій остання просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України. Позивачка є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
7. Відповідно до довідки від 02.12.2019 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем її проживання вказано адресу: АДРЕСА_2 .
8. У відповідь на адвокатський запит представника позивача ГУ ПФУ в Тернопільській області листом від 11.06.2020 № 1900-0403-8/8259 повідомило, що згідно з супровідним листом Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.01.2020 № 1203/04 пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.01.2015.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Тому розмір заборгованості при поновлені пенсії становить: за період з 04.12.2016 по 31.11.2019 62757,20 грн (відкладений борг); за період з 01.12.2019 по 28.02.2020 6367,95 грн (поточний борг).
Крім того, відповідач у згаданому листі зазначив, що згідно з Постановою № 637 суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час такий порядок не прийнято. Пенсія позивачці поновлена і виплачується з 01.03.2020.
9. Як слідує з розпорядження Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24.01.2020, пенсійну справу № 177017 ОСОБА_1 закрито згідно із запитом від 20.12.2019 № 825/03-03 ГУ ПФ України в Тернопільській області у зв`язку зі зміною місця проживання, пенсія виплачена по 31.01.2015, про що також свідчать відомості атестату № 37 від 24.01.2020 Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, розпорядження від 24.01.2020, супровідний лист від 27.01.2020.
10. Відповідно до протоколу № 20 від 06.12.2019 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Борщівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 призначено соціальні виплати як внутрішньо переміщеній особі. Виплату пенсії позивачці поновлено з 01.03.2020.
11. Відповідно до розрахунку ГУ ПФ України в Тернопільській області від 28.08.2020 сума боргу по невиплаченій пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 становить 96457,74 гривень.
12. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.02.2015 по 29.02.2020, позивач звернулась до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що оскільки жодного рішення, передбаченого ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 стосовно припинення виплати пенсії відповідачем та/або іншим Пенсійним органом не приймалося, то на підставі ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV відповідач зобов`язаний виплатити їй заборгованість з пенсії за минулий час, а саме за період з лютого 2015 року по лютий 2020 року, без обмеження будь-яким строком.
14. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачка, перебуваючи на обліку в Добропільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та знаючи про припинення нарахування та виплати пенсії у зазначений період, до суду не зверталася, відтак слід застосувати норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач також зазначав, що відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, відтак ціна позову є завищеною та не підтвердженою належними доказами.
Крім того, згідно з Постановою №637 суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнято.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплату пенсії позивача у період з 01.02.2015 по 29.02.2020 припинено з підстав, не передбачених Законом № 1058-IV. Ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 пенсії за віком за минулий період з 01.02.2015 по 29.02.2020 включно у розмірі 96457,74 гривень.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не є належним відповідачем у справі, а оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості провести його заміну або залучити співвідповідача (другого відповідача), як і позбавлений можливості направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. З огляду на це, слід відмовити у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, та зазначає, що оскільки з 01.03.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, та, відповідно, цим Пенсійним органом їй було поновлено пенсійні виплати, то суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення обліковуються у відповідача. Отже, саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області порушено її право на отримання пенсійних виплат за минулий період.
18. Крім того, позивач зазначає, що відповідач при вирішенні питання щодо виплати пенсії за минулий час повинен керуватися виключно ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, а не постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" № 637 від 05.11.2014, яка прямо суперечить вказаному Закону.
19. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.
21. Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22. ГУ ПФ України в Тернопільській області діє на підставі Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485 (далі Положення).
23. Як передбачено пунктом 1 Положення, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд).
24. Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
25. Пунктом 2 даного Положення визначається, що Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
26. Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (пункт 4 Положення).
27. Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (пункт 12 Положення).
28. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач у спірний період перебувала на обліку в Добропільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, а отже її права шляхом припинення пенсійних виплат не могли бути порушені ГУ ПФ України в Тернопільській області.
29. Частинами 3, 4 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
30. Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами. Зокрема, у постановах від 27.02.2020 (справа № №759/13033/14-а (2а/759/391/14)) та від 09.07.2021 (справа №806/1129/16) Верховний Суд зазначив наступне:
"<…> визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього вбачається, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас колегія суддів КАС ВС зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про скасування постанови про визнання протиправним та скасування рішення, пред`явлений до посадової особи, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача".
31. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
32. У справі, що розглядається, апеляційний суд звернув увагу, що позивачем помилково було визначено відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській області, яке є самостійною юридичною особою та не вчиняло будь-яких дій, пов`язаних із пенсійними виплатами позивачки у спірний період.
33. Отже, суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача.
34. Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
35. За приписами п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
36. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
37. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд -