ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 161/404/20
провадження № 51 - 2734 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисника Бондаренка В.Г.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Кінах Я.В. на вирок Рівненського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за вказаним вироком, невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць.
22 грудня 2020 року Рівненський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднав невідбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року та остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 вересня 2019 року приблизно о 03.30, перебуваючи біля приміщення "Спорт Лото" на вул. Конякіна, 11 у м. Луцьку, повторно, відкрито із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, викрав майноОСОБА_2, спричинивши останньому матеріальних збитків на суму 14 800 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кінах Я.В., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок змінити, призначивши покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не врахував у достатній мірі всіх обставин, що пом`якшують покарання, зокрема того, що він повністю визнав свою провину, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував потерпілому завдані збитки, а також даних про особу ОСОБА_1 та його ставлення до вчиненого. Вказує на те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились позитивні характеризуючі дані її підзахисного, натомість єдиною підставою для ухвалення вироку стала наявність у нього судимості, що, на її думку, є явно несправедливим.
Позиція учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 .
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За приписами статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Доводи касаційної скарги захисника Кінах Я.В. про несправедливість призначеного ОСОБА_1 покарання не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обтяжуючих обставин, наявність пом`якшуючих покарання обставин - щирого каяття, добровільного відшкодування потерпілому завданих збитків, дані про особу винуватого, зокрема те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного корисливого злочину, однак на шлях виправлення не став і повторно вчинив умисний корисливий злочин в період іспитового строку, а також позицію потерпілого, який просив обвинуваченого суворо не карати.
Прокурор,не погоджуючись із таким рішенням через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 5 місяців та частково приєднавши невідбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок.
Як убачається з його мотивувальної частини, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри призначеного ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та його підвищену суспільну небезпеку, зважив на встановлені судом першої інстанції обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків та думкупотерпілого ОСОБА_2, який просив обвинуваченого суворо не карати.
Водночас суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування положень ст. 69 КК України з огляду на те, що ОСОБА_1, будучи засудженим вироком Луцького міськрайонного суду від 16.05.2018 за вчинення грабежу зі звільненням від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком на 2 роки, та попередженим про наслідки порушення умов іспитового строку, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став і повторно вчинив тяжкий злочин із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.
Тобто, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені обставини істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання за наведеними обставинами, дотримався вимог статей 65-67, 71 КК України.
Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд