Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 939/423/20
провадження № 51-629 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Нескородяного А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями адвоката Качкурова Ф.В., подану в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 03 вересня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 03 вересня 2020 року задоволено клопотання прокурора Бородянського відділу Фастівської місцевої прокуратури Київської області Яковенка А.В. про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України та закрито кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 із доповненнями залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі з доповненнями адвокат Качкуров Ф.В. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість задоволення клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, оскільки дане кримінальне провадження було об`єднано з іншим кримінальним провадженням, відкритим за ч. 4 ст. 190 КК України.
Також Качкуров Ф.В. стверджує, що клопотання про закриття кримінального провадження було подано неуповноваженою особою, оскільки матеріали кримінального провадження не містять жодних процесуальних документів, які посвідчують повноваження прокурора Яковенка А.В.
Крім того, Качкуров Ф.В. у доповненнях до касаційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі з доповненнями посилалась на безпідставність доводів прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, вказувала на те, що розгляд клопотання місцевим судом здійснювався за відсутності потерпілих, зокрема представника Пісківської селищної ради та громадянина ОСОБА_3, а також звертала увагу суду на відсутність двох томів матеріалів кримінального провадження, в яких містяться відомості, що спростовують позицію прокурора про необхідність закриття кримінального провадження, однак апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, вказані доводи залишив поза увагою. При цьому вказує, що неможливість її явки в судове засідання суду першої інстанції були належним чином аргументовані у поданих нею клопотаннях про відкладення, тому суди дійшли незаконних висновків про можливість проведення судового розгляду у місцевому суді за її відсутності.
Одночасно Качкуров Ф.В. у своїй касаційній скарзі вказує, що Закон України від 22 листопада 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень", яким були внесені зміни до ст. 12 КК України та на який, обґрунтовуючи своє рішення, посилався суд першої інстанції, набрав законної сили лише 01 липня 2020 року, тобто після подання клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, тому відповідно до положень ст. 58 Конституції України суди мали керуватися матеріальними нормами ст. 12 КК України в редакції, чинній на період отримання Бородянським районним судом Київської області вказаного клопотання.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу з доповненнями адвоката Качкурова Ф.В. не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Нескородяний А.М., посилаючись на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, просив касаційну скаргу з доповненнями адвоката Качкурова Ф.В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий апеляційний розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями адвоката Качкурова Ф.В., подана в інтересах ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом не виконані.
Так, апеляційний суд, переглядаючи ухвалу місцевого суду про закриття кримінального провадження, не звернув увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення прокурора або групи прокурорів, до якої входить прокурор Яковенко А.В., який саме і подав клопотання до суду першої інстанції про закриття кримінального провадження № 12014110120001032 від 19 листопада 2014 року на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Застосування належної процедури "fair procedure" (у європейській системі), "dut procyes" (в американській системі) є одним із складових елементів принципу верховенства права, передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку і до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених ч.3 цієї статті та частинами 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу.
Отже, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку і до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.
У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі, постанова прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
Крім того, слід зазначити, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не може замінити таку постанову, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному кримінальному провадженні.
Таким чином, кримінальний процесуальний закон передбачає обов`язковість винесення керівником відповідного органу прокуратури постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, її відповідність вимогам до процесуального рішення у формі постанови, у тому числі щодо підписання службовою особою, яка її прийняла, та долучення постанови до матеріалів кримінального провадження для підтвердження факту наявності повноважень.
Відсутність зазначеної постанови в матеріалах кримінального провадження або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Така позиція була викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у провадженні № 51-4584кмо18 (справа № 754/7061/15).
У матеріалах кримінального провадження наявна постанова про призначення прокурора від 19 листопада 2014 року (т. 1, арк. пров 20), якою призначено прокурорів Маньковську Л.Ю. та Савчука С.В. При цьому прокурор Яковенко А.В. у вказаній постанові не зазначений, а в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які інші документи, якими з огляду на вищевказане визначено повноваження зазначеного прокурора у цьому кримінальному провадженні, що ставить під сумнів легітимність його права на подання до суду клопотання про закриття кримінального провадження.
Зазначені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції формально розглянув кримінальне провадження, чим порушив право учасників процесу на об`єктивний, неупереджений розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 522/11807/18 (провадження № 51-4687 км 20), 17 березня 2021 року у справі № 281/422/18 (провадження № 51-5167км20) та 24 березня 2021 року у справі № 127/10042/18 (провадження № 51-6058 км 20).
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що питання порушення норм статей 36, 37 КПК України піднімалось в апеляційній скарзі з доповненнями ОСОБА_1, однак апеляційний суд не надав належної правової оцінки її доводам та дійшов помилкового висновку про достатність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань для підтвердження повноважень прокурора.
При цьому апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 про неможливість закриття кримінального провадження з тих підстав, що матеріали даного кримінального провадження були об`єднані із матеріалами іншого кримінального провадження, відкритого за ч. 4 ст. 190 КК України, в якому апелянт визнана потерпілою.
Також в ході касаційного розгляду Судом встановлено, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи, зазначені у доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1, про відсутність двох томів матеріалів кримінального провадження, в яких, на її переконання, містяться відомості, що повною мірою спростовують позицію прокурора про необхідність закриття кримінального провадження, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга з доповненнями адвоката Качкурова Ф.В., подана в інтересах ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню.
У зв`язку з тим, що ухвала підлягає скасуванню на наведеній підставі, Суд не перевіряє інших доводів касаційної скарги та доповнень до неї, які необхідно перевірити при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід дослідити всі обставини, які мають правове значення, належним чином перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд