Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 490/10660/15-ц
провадження № 61-884св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради
відповідач - ОСОБА_1
третя особа - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2020 року у складі судді Черенкової Н. П. та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шаманської Н.О., Коломієць В. В., Тищук Н. О.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У листопаді 2015 року прокурор міста Миколаєва звернувся в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування майна.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Миколаївської міської ради №27/46 від 4 квітня 2013 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:15:018:0084), загальною площею 910 кв. м, у тому числі 910 кв. м під прибудинковою територією, з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2
19 квітня 2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області посвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
8 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Стадніченком С.А.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 квітня 2015 року у справі №490/13669/14-ц, визнано незаконними та скасовано п.п. 7.7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради №27/46 від 4 квітня 2013 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж спірної земельної ділянки та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 910 кв. м під прибудинковою територією, з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 19 квітня 2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 3 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції у зазначеній частині залишено без змін.
Посилаючись на те, що правова підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку скасована, і вона не є особою, яка в розумінні частини першої статті 317 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки за укладеним між нею та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу, а отже зазначене нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади міста Миколаєва поза волею власника, прокурор просив витребувати спірну земельну ділянку від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
У грудні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав уточнену позовну заяву, в якій просив залучити Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 до участі у справі як правонаступника прокуратури м. Миколаєва.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2016 року, позов прокурора м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 910 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2020 року позов прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 910 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що земельна ділянка площею 910 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, яка знаходилась у комунальній власності, вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог земельного та водного законодавства, що встановлено рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року у справі №490/13669/14-ц, яким визнано незаконним та скасовано п.п. 7.7.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 квітня 2013 року №27/46 щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 19 квітня 2013 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.
ОСОБА_1, як останній набувач спірної земельної ділянки, у силу зовнішніх, об`єктивних, явних ознак спірної земельної ділянки (розташування в межах прибережної захисної смуги річки Інгул), проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка вибула з володіння громади з порушенням вимог закону. Урахувавши, що земельна ділянка вибула з володіння позивача не з його волі за відплатним договором, який укладено ОСОБА_2 за відсутності у неї права на її відчуження, суд задовольнив позовні вимоги про витребування зазначеної земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь територіальної громади із застосуванням способу захисту порушеного права, визначеного прокурором - з підстав передбачених статтями 330, 387, 388 ЦК України.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2020 року змінено.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 910 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, внаслідок поділу якої утворено земельні ділянки кадастрові номери: 4810137200:15:018:0092, 4810137200:15:018:0093.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц та від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц щодо належного способу захисту прав власника земельної ділянки, що відноситься до земель водного фонду, а тому при вирішенні спору неправильно застосував приписи статей 387, 388 ЦК України.
Враховуючи принцип jura novit curia ("суд знає закони"), дійшов висновку про задоволення позову про повернення спірної земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України шляхом встановлення зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у власність територіальної громади. Одночасно, суд апеляційної інстанції надав оцінку правомірності втручання в право особи на мирне володіння майном та дійшов висновку, що, виходячи з обставин справи та встановлення справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами, повернення земельної ділянки до комунальної власності не суперечить загальним принципам, закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Установивши, що за заявою ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції спірна земельна ділянка, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 4810137200:15:018:0092, 4810137200:15:018:0093, однак, оскільки право власності на них в державному реєстрі ще не зареєстровано, апеляційний суд змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції, вказавши окрім того, кадастрові номери земельних ділянок, утворених в результаті поділу.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 26 лютого 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали, для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та доплати судового збору.
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга у новій редакції та квитанція про сплату судового збору, в якій заявник просив скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2020 року і постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не урахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19, постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/1, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц.
В межах доводів касаційна скарга обґрунтована тим, що:
1) апеляційний суд, задовольнивши позов з посиланням на положення статті 391 ЦК України, в порушення норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог, оскільки прокурор просив задовольнити позов з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України. В порушення принципу диспозитивності, який зобов`язує суд вирішувати спір лише в межах правових підстав, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд апеляційної інстанції, оскільки вирішив спір із застосуванням іншого способу захисту, ніж було заявлено прокурором, чим фактично змінив предмет і підставу позову;
2) судами не враховано, що порушення Миколаївською міською радою порядку узгодження документів при передачі у власність земельної ділянки не свідчить про те, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято за відсутності його волевиявлення, оскільки міська рада, як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями розпоряджатися землями територіальної громади у межах населеного пункту. Прокурор не довів, що зазначене рішення органу місцевого самоврядування порушує конституційні права і свободи людини чи інтереси держави. Зважаючи на наведене вважав, що інтереси ОСОБА_1, яка є добросовісним набувачем, підлягають захисту від протиправного позбавлення майна, яке може бути витребувано лише за наявності вичерпних випадків, передбачених статтями 387, 388 ЦК України, при цьому добросовісний набувач не повинен нести тягар негативних наслідків і майнових втрат за протиправні дії органу місцевого самоврядування;
3) суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення про повернення земельної ділянки допустив порушення норм процесуального права, оскільки рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року за результатами перегляду рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 квітня 2015 році у справі №490/13669/14-ц за позовом прокурора м. Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 вже вирішувалася вимога про повернення спірної ділянки, у задоволенні якої відмовлено, оскільки звернення з позовом до останнього набувача спірного майна з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України, є неналежним способом захисту прав власника.
4) суди попередніх інстанцій не врахували практику Європейського суду з прав людини щодо застосування положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо непорушності права власності. За відсутності доказів на підтвердження наявності умислу у ОСОБА_1 на незаконне одержання земельної ділянки у власність, та недоведеності правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, а також без встановлення дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, наявні підстави для відмови в задоволені позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування;
5) суди належно не встановили фактичні обставини у справі, зокрема не звернули увагу, що 26 квітня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_1, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, підтверджено поділ земельної ділянки площею 0,0910 га, кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в результаті чого було утворено дві окремі земельні ділянки, площею 0,0455га кожна з присвоєнням їм кадастрових номерів, а тому неможливим є повернення земельної ділянки площею 910 кв. м.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції 26 квітня 2021 року.
У квітні 2021 року надійшов відзив Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на касаційну скаргу, в якому позивач просив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, аргументи заявника дублюють вимоги апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди з правомірним висновком апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Рішенням Миколаївської міської ради № 27/46 від 4 квітня 2013 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки (кадастровий номер 48101137200:15:018:0084) та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 910 кв. м, з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (п. п. 7, 7.1 розділу 3).
19 квітня 2013 року на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування, реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, кадастровий номер 48101137200:15:018:0084.
8 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Стадніченком С. А.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року у справі №490/13669/14-ц встановлені обставини, які не потребують доказування, зокрема, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому передача у приватну власність такої земельної ділянки, відбулася з порушенням вимог статей 59, 83, 84 ЗК України. Зазначеним судовим рішення визнано незаконними та скасовано п. п. 7, 7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04 квітня 2013 року № 27/46 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 4810137200:15:018:0084, площею 910 кв. м з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 19 квітня 2013 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області .