Постанова суду № 607/12624/16-ц від 29.09.2021 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 607/12624/16-ц

провадження № 61-1739св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за зустрічним позовом ОСОБА_2

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1,

за зустрічним позовом ОСОБА_3

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1,

за зустрічним позовом ОСОБА_1

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Ткача О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 23 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), укладений кредитний договір № МL-600/407Т/2005, згідно з яким позичальник отримала кредит в розмірі 60 000,00 дол. США зі сплатою 5,5 % + FIRD.

Виконання зобов`язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за окремими договорами від 23 грудня 2005 року.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту утворилася заборгованість в розмірі 78 650,90 дол. США, що еквівалентно 1 954 152,40 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 62 485,94 дол. США, що еквівалентно 1 552 519,42 грн; сума несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 20 вересня 2014 року до 03 липня 2016 року - 16 164,96 дол. США, що еквівалентно 401 632,98 грн.

Просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2005 року № МL-600/407Т/2005 у розмірі 78 650,90 дол. США, що еквівалентно 1 954 152,40 грн.

11 квітня 2017 року ПАТ "ОТП Банк"звернулося з заявою про зміну предмета позову, згідно з якою представник банку зазначив, що звертається із позовними вимогами про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 грудня 2005 року № МL-600/407Т/2005, зазначивши що ОСОБА_4 документовано новим паспортом, де вона зазначена як ОСОБА_1 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ОТП Банк" про захист прав споживачів.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що умовами кредитного договору передбачено встановлення банком індексу FIRD, що фактично має наслідком встановлення процентної ставки на власний розсуд банком, що суперечить вимогам статті 1056-1 ЦК України. Зазначене свідчить про несправедливі умови договору, що порушує її права як споживача і є підставою недійсності правочину.

Просила визнати недійсним кредитний договір від 23 грудня 2005 року № МL-600/407Т/2005, укладений між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та нею в частині встановлення плаваючої процентної ставки, а також визнати недійсними додатки до кредитного договору.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ОТП Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про припинення зобов`язань за договором поруки.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ОТП Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про припинення зобов`язань за договором поруки.

Позови обґрунтовані тим, що кожен із поручителів укладав лише договори поруки від 23 грудня 2005 року № SR-600/621T/2005, від 23 грудня 2005 року № SR-600/615T/2005 та додатковий договір від 25 січня 2010 року № 2, додатковий договір від 23 лютого 2011 року № 1, жодних інших угод вони не підписували.

Крім того, банк пропустив строк звернення до них як до поручителів і солідарних боржників за кредитним договором, оскільки останній платіж за кредитом здійснювався у грудні 2014 року, а банк звернувся із позовом про солідарне стягнення заборгованості 09 листопада 2016 року, тобто із пропуском встановленого частиною четвертою статті 599 ЦК України строку, що є підставою для визнання зобов`язань за договорами поруки припиненими.

Просили припинити зобов`язання за договорами поруки.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 23 травня 2019 року первісний позов ПАТ "ОТП Банк" залишено без розгляду.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 травня 2019 року у зустрічному позові ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору від 23 грудня 2005 року № МL-600/407Т/2005, укладеного між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_4, в частині встановлення процентної ставки FIRD, а також визнання недійсними додатків до кредитного договору від 21 січня 2009 року, від 25 травня 2009 року, від 25 січня 2010 року, від 23 лютого 2011 року, від 24 лютого 2014 року укладених між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 в частині встановлення процентної ставки FIRD відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано припиненою поруку, згідно з договором поруки № SR-600/621T/2005 укладеного 23 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк".

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненою поруку, згідно з договором поруки № SR-600/615T/2005 укладеного 23 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши зустрічні позови ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж за кредитним договором внесено 03 грудня 2014 року, черговий платіж у січні 2015 року внесено не було. ПАТ "ОТП Банк" звернувся з досудовими вимогами до поручителів про погашення заборгованості за кредитом лише 02 листопада 2016 року, і всупереч підпункту 3.1. договорів поруки (не очікуючи виконання поручителями боргових зобов`язань протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги) звернувся з позовом до суду 09 листопада 2016 року, проте після закінчення пресічного строку пред`явлення вимог до поручителів, більше шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука вважається припиненою.

Відмовивши у позові ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що вона звернулася до суду з пропуском позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 травня 2019 року в частині зустрічних позовів ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позовах.

Відмовивши в частині зустрічних позовів ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" частину четверту статті 559 ЦК викладено у новій редакції, строк пред`явлення вимог до поручителя змінено із шести місяців на три роки. Вказаний Закон введено в дію 04 лютого 2019 року, отже, він був чинний на день розгляду справи судом першої інстанції. Відповідно до пункту 2 розділу II"Прикінцеві та перехідні положення" Закону він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням частини четвертої статті 559 ЦК України та обставин справи, а саме несплати чергового платежу за кредитним договором у січні 2015 року, дати пред`явлення позову про стягнення заборгованості 09 листопада 2016 року, не має підстав для припинення поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, просили скасувати постанову в частині відмови у задоволенні їх позовів про припинення поруки та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" частину четверту статті 559 ЦК викладено у новій редакції, строк пред`явлення вимог до поручителя змінено із шести місяців на три роки. Вказаний Закон введено в дію 04 лютого 2019 року, отже, він був чинний на день розгляду справи судом першої інстанції. Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України та обставин справи, а саме не сплати чергового платежу за кредитним договором у січні 2015 року, дати пред`явлення позову про стягнення заборгованості 09 листопада 2016 року, не має підстав для припинення поруки, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, про що зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду без участі сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", укладений кредитний договір № МL-600/407Т/2005, згідно з яким позичальник отримала кредит в розмірі 60 000,00 дол. США зі сплатою 5,5 % + FIRD. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватися позичальником щомісяця у розмірі та в строки, визначені у графіку платежів, який є невід`ємним додатком № 1 до кредитного договору.

21 січня 2009 року між банком та позичальником укладений додатковий договір до кредитного договору, згідно з яким зменшена відсоткова ставка до 5,5% FIRD відсотків річних, про що складений новий графік платежів.

25 травня 2009 року між банком та позичальником укладений додатковий договір до кредитного договору, на період з 25 травня 2009 року до 22 жовтня 2009 року встановлена пільгова відсоткова ставка до 7 % річних, про що складений новий графік платежів.

25 січня 2010 року між банком та позичальником укладений додатковий договір до кредитного договору, на період з 25 січня 2010 року до 23 квітня 2010 року встановлена пільгова відсоткова ставка до 7,23 % річних, про що складений новий графік платежів.

23 лютого 2011 року між банком та позичальником укладений додатковий договір до кредитного договору, збільшений строк користування кредитом до 22 грудня 2035 року.

24 лютого 2014 року між банком та позичальником укладений додатковий договір до кредитного договору, на період з 24 лютого 2014 року до 22 квітня 2014 року встановлена пільгова відсоткова ставка до 7,5 відсотків річних, про що складений новий графік платежів.

02 листопада 2015 року банк направив поштовим зв`язком позичальникові вимогу від 26 жовтня 2015 року за вих. № 1006 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі та погашення заборгованості за кредитним договором, яку позичальник не виконала.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині зустрічних позовів про припинення поруки.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546, 553, 572 ЦК України виконання зобовʼязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи плату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України в редакції на час виникнення правовідносин).

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідний правовий висновоквикладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред`явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов`язки сторін за цим договором необхідно вважати припиненими.

Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справа № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18, постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року справа № 201/8164/16-ц, провадження № 61-28479св18.

На обґрунтування вимог про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що банк пропустив строк звернення до них як поручителів і солідарних боржників за кредитним договором, оскільки останній платіж за кредитом здійснювався у грудні 2014 року, а банк звернувся із позовом про солідарне стягнення заборгованості 09 листопада 2016 року, тобто зі спливом встановленого частиною четвертою статті 599 ЦК України шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Суд першої інстанції при вирішенні позову в цій частині дійшов висновку, що зустрічні позови ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають задоволенню, оскільки останній платіж за кредитним договором внесено 03 грудня 2014 року, банк звернувся з досудовими вимогами до поручителів про погашення заборгованості за кредитом лише 02 листопада 2016 року, а з позовом до суду 09 листопада 2016 року, тобто після закінчення шестимісячного строку пред`явлення вимог до поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3, який обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовивши у зустрічних позовах про припинення поруки, застосував до правовідносин Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", згідно з яким частину четверту статті 559 ЦК викладено у новій редакції, а саме строк пред`явлення вимог до поручителя змінено із шести місяців на три роки.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

Суди встановили, що 02 листопада 2015 року банк за допомогою засобів поштового зв`язку пред`явив позичальникові вимогу від 26 жовтня 2015 року за вих. № 1006 дострокового виконання його зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі та погашення заборгованості за кредитним договором, яка позичальником не виконана.

Як відомо з матеріалів справи, 02 листопада 2015 року банк направив позичальникові вимогу від 26 жовтня 2015 року про дострокове повне виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги. 02 листопада 2015 року банк направив поручителям вимоги про дострокове повне виконання зобов`язань за кредитним договором протягом трьох календарних днів з дати отримання вимоги.

У договорах поруки, сторонами яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не вказано строку дії поруки, а тому застосуванню підлягають положення частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції на час пред`явлення дострокової вимоги основному боржнику про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Направивши письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом банк змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором мав пред`явити позов до поручителів.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 607/12628/16-ц, провадження № 61-16589св19, зазначено, що оскільки ОСОБА_4 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, 02 листопада 2015 року їй кредитодавець відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України направив досудову вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором.

У справі № 752/33/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про припинення поруки, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного Суду міста Києва від 06 березня 2018 року, позов ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" про припинення поруки задоволено. Визнано зобов`язання за договором поруки від 17 квітня 2007 року № SR-Е00/021/2007, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк", припиненими.

У цій справі також суди встановили, що 26 жовтня 2015 року ПАТ "ОТП Банк" звернувся з досудовогою вимогою до позичальника про погашення протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором № ML-Е00/027/2007.

Верховний Суд зауважує, що факт направлення вимог позичальнику підтверджується рішеннями судів в інших справах, поручителям - матеріалами справи, проте факт отримання цих вимог учасники справи не оспорювали.

Банк звернувся із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості 09 листопада 2016 року, тобто після закінчення шестимісячного строку від дня зміненого достроковою вимогою строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Оскільки спір щодо ОСОБА_2, а саме між тими самими сторонами і з тих самих підстав вже вирішено, рішення набрало законної сили, зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки від 17 квітня 2007 року № SR-Е00/021/2007, припинені, тому провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 підлягає закриттю.

Згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у строки визначені у Графіку повернення кредиту, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням.

Суд першої інстанції встановив, що останній платіж за кредитним договором позичальник внесла 03 грудня 2014 року.

Також суди встановили, що 02 листопада 2015 року банк направив позичальникові вимогу від 26 жовтня 2015 року про дострокове повне виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги. 02 листопада 2015 року банк направив поручителям вимоги про дострокове повне виконання зобов`язань за кредитним договором протягом трьох календарних днів з дати отримання вимоги

Оскільки кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів, а за договорами поруки поручителі відповідають за зобов`язаннями згідно з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник зобов`язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц).

Водночас щодо усього зобов`язання за кредитним договором, то з урахуванням дострокової вимоги від 26 жовтня 2015 року, порука припинилася з дня встановленого кредитором для дострокового погашення заборгованості в порядку реалізації ним свого права, визначеного частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зустрічний позов ОСОБА_3 про припинення поруки обґрунтований, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Визначення судом першої інстанції припинення поруки з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, без урахування також дострокової вимоги, якою змінено строк виконання основного зобов`язання, не впливає на вирішення спору по суті.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", оскільки у спірних правовідносинах строк для звернення ПАТ "ОТП Банк" з позовом до поручителів закінчився до моменту набуття чинності Законом України № 2478-VIII (04 лютого 2019 року), тобто відносини щодо поруки припинені до введення в дію Закону України № 2478-VIII, тому положення цього Закону не можуть бути застосовані до врегулювання спірних правовідносин.

................

Перейти до повного тексту