Постанова
іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 725/4107/20
провадження № 51 - 3034км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів: Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Подоляка М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020260020000639 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07 квітня 2017 року за ч. 2. ст. 289, ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць (з урахуванням ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 13 червня 2017 року),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК,
за касаційною скаргою захисника Бідашка Олександра Євгеновича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року щодо останнього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено:
за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Зазначеним вироком вирішено питання про судові витрати та долю речових доказів
у кримінальному провадженні, а також скасовано обвинуваченому запобіжний захід.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 02 липня 2020 року о 16:50, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, зайшов на територію металобази ТОВ "Брухтпостач", що по вулиці Миколаївська, 34-Д в місті Чернівці, де діючи умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки в суспільстві, порядності та добропристойності вчинив словесний конфлікт з використанням нецензурної лайки із потерпілим ОСОБА_2 в ході якого завдав потерпілому кілька ударів кулаком в голову та покинув територію металобази. Приблизно через 15 хвилин, ОСОБА_1, продовжуючи свої хуліганські дії, повернувся на територію металобази із предметом, схожим на пістолет та здійснив три постріли з нього в сторону потерпілого ОСОБА_2 . Одна куля влучила в грудну клітку потерпілого, внаслідок чого потерпілому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді забійної рани по передній поверхні грудної клітини по білягрудинній лінії зліва на рівні 5-го ребра, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Крім цього, в невстановленому органом досудового розслідування місці та у невстановлений час, ОСОБА_1 умисно незаконно придбав 8 патронів калібром 9 мм та 12 патронів калібром 5,45 мм, які в подальшому переніс до своєї квартири АДРЕСА_2 та незаконно зберігав за місцем свого проживання поки їх не було виявлено та вилучено працівниками Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_1 покарання:
за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;
за ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник, посилаючись на невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через його суворість, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що апеляційний суд, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі без застосування норм ст. 75 КК, не врахував правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к та від 28 травня 2020 року у справі № 753/13972/17, згідно з якими наявність непогашених судимостей не є перешкодою для застосування норм ст. 75 КК.
Наводить доводи щодо недотримання судом апеляційної інстанції приписів статей 370, 374, 420 КПК, а також стверджує про неврахування у повній мірі цим судом даних про особу обвинуваченого та обставини справи, зокрема наслідків кримінального правопорушення, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав до звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
У касаційній скарзі захисник не оспорює доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 296 та ч. 1 ст. 263 КК.
Згідно ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Згідно ч. 2 ст. 433 КПК колегія суддів касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд розглянув провадження в межах, визначених ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до обвинувального акта, а апеляційний суд - в межах апеляційної скарги прокурора відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК.
Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого ОСОБА_1 через суворість, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У ч. 1 ст. 75 КК встановлено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, прокурор в апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 призначити покарання без застосування ст. 75 КК.
Доводи захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, з огляду на зміст оскаржених судових рішень, не знаходять свого підтвердження.
Згідно зі ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПКозначає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПКрозуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у ст. 50 КК.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Зокрема, призначаючи покарання взяв до уваги факт вчинення ним двох тяжких закінчених умисних злочинів, а також дані про особу ОСОБА_1, який раніше тричі судимий за вчинення умисних злочинів і звільнився 14 лютого 2019 року з місць позбавлення волі, протягом двох років вчинив два умисних, тяжких злочини, що утворює рецидив злочинів і свідчить про небажання стати на шлях виправлення.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, з урахуванням загальних засад призначення покарання та мети його застосування, визначених приписами статей 65, 50 КК, апеляційний суд за ч. 1 ст. 263 КК призначив його в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією кримінально-правової норми, а за ч. 4 ст. 296 КК в розмірі, наближеному до мінімального для покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за цей злочин. Крім того, враховуючи обставини справи остаточне покарання за правилами ч. 1 ст. 70 КК суд апеляційної інстанції призначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обравши таким чином найбільш м`яке з передбачених кримінально-правовою нормою правил призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Покарання, призначене ОСОБА_1 апеляційним судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК і його не можна вважати таким, що не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого. Явної несправедливості призначеного покарання через суворість касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання захисник у касаційній скарзі не навів і таких даних в матеріалах кримінального провадження за наслідками касаційного розгляду не встановлено.
Підставою до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, визначені ст. 75 КК.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції в аспекті застосування приписів ст. 75 КК дійшов вірного висновку про відсутність підстав до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, вмотивованість висновку суду, захисник засудженого у касаційній скарзі не навів.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції у вироку не навів достатніх мотивів до застосування ст. 75 КК стосовно рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.
Доводи щодо неврахування правових позицій Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к та від 28 травня 2020 року у справі № 753/13972/17, згідно з якими наявність непогашених судимостей не є перешкодою для застосування норм ст. 75 КК, з огляду на зміст оскарженого судового рішення, є нерелевантними, оскільки апеляційний суд, приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, врахував, окрім факту наявності непогашених судимостей в момент вчинення кримінальних правопорушень, ще й інші обставини, що у своїй сукупності і є достатньою і необхідною підставою для такого рішення.
Висновки апеляційного суду є обґрунтованими, постановлені на підставі правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому колегія суддів касаційного суду погоджується з ними. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів не виявлено.
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника Бідашка О.Є. та скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд