Постанова
іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 463/4212/17
провадження № 51-3275 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Шніцара А. О. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року укримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017140040000435, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Самбір Львівської області, в силу ст. 89 КК України не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано з підстави недоведеності вчинення кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 350 КК України.
Відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він
17 лютого 2017 року, близько 18 год, перебуваючи на площадці другого поверху біля своєї квартири АДРЕСА_2, під час здійснення виконавчих дій групою державних виконавців, у тому числі заступником начальника Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_1, який зачитував акт державного виконавця за виконавчим листом № 1309/9120/12, усвідомлюючи, що останній згідно Закону України "Про державну виконавчу службу" є службовою особою, діючи умисно, наніс йому один удар кулаком правої руки в ліву частину голови, а саме чоло, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав легке тілесне ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування вказує, що судом неправильно застосовано вимоги ст. 290 КПК України, що потягло безпідставне визнання недопустимими всіх письмових доказів зібраних органом досудового розслідування, з підстав невиконання стороною обвинувачення обов`язку щодо відкриття обвинуваченому матеріалів кримінального провадження (матеріали провадження не містять підтвердження факту відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту). Зазначає, що колегія суддів жодним чином не взяла до уваги покази свідків та, зокрема, свідка ОСОБА_3, які повідомляли про нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1, чим допустила порушення положень ст. ст. 23, 95, 225 КПК України. Окрім цього, стверджує, що перебуваючи у нарадчій кімнаті з 13 год 54 хв. 28 лютого до 02 березня 2020 року суддя Леньо С. надіслала 28 лютого 2020 року о 16 год 32 хв. до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу по справі № 463/1583/20, що є порушенням таємниці нарадчої кімнати, передбаченої ст. 367 КПК України.
В запереченнях з доповненням виправданий ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни, касаційний розгляд провести за його відсутності в порядку письмового провадження.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від представника потерпілого - адвоката Шніцара А. О. надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності та відсутності потерпілого ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 435 КПК України в порядку письмового провадження.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно зі ст. 62 Конституції України та положеннями ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Мотивувальна частина виправдувального вироку згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції, встановивши, що пред`явлене органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, виправдав за недоведеністю його винуватості.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора щодо незаконності виправдувального вироку, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження встановив, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення є обґрунтованими та належним чином мотивовані, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на таке.
У справі "Барбера, Мессегуо і Джабардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Як визначено ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Отже, одним із елементів перевірки доказів на предмет їх допустимості є встановлення дотримання процедури відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України, що є важливою гарантією змагальності і рівності сторін у кримінальному провадженні.
Під час судового розгляду у встановленому законом порядку суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз цих доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про недоведення винуватості ОСОБА_2 у заподіянні легкого тілесного ушкодження службовій особі, у зв`язку з її службовою діяльністю, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України.
При цьому, місцевим судом визнано недопустимими всі письмові докази зібрані органом досудового розслідування, у зв`язку із невідкриттям стороною обвинувачення матеріалів досудового розслідування стороні захисту у порядку
ст. 290 КПК України.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Шніцара А. О., та правильно зазначив про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_2, тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Мотивуючи висновки щодо порушення порядку відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту, відповідно до вимог ст. 290 КПК України, апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що 12 липня 2017 року ОСОБА_2 слідчою Черняховською Н. Е. було повідомлено про завершення досудового розслідування та вручена повістка про виклик до Личаківського відділу поліції для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на 13 липня 2017 року. Разом з тим,
12 липня 2017 року ОСОБА_2 подано клопотання про перенесення вказаних процесуальних дій, так як на 13 липня 2017 року у Личаківському районному суді
м. Львова призначено розгляд скарги ОСОБА_2 на бездіяльність слідства в цьому кримінальному провадженні (т. 1 а. п. 175, т. 2 а. п. 111).
Також констатовано, щозгідно з ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 26 липня 2017 року клопотання слідчого Личаківського ВП ГУНП України у Львівській області про встановлення ОСОБА_2 строку для ознайомлення із матеріалами досудового розслідування № 12017140040000435 від 18 лютого 2017 року залишено без розгляду, відповідно до поданої заяви прокурора, який в процесі розгляду вказаного клопотання відмовився від його подальшого розгляду (т. 3 а. п. 74).
В ході дослідження матеріалів кримінального провадження, колегією суддів Верховного Суду встановлено й те, що під час досудового розслідування сторона захисту неодноразово зверталася зі скаргами щодо бездіяльності слідчих СВ Личаківського ВП ГУНП у Львівській області, у тому числі щодо порушення права підозрюваного на ознайомлення з матеріалами даного кримінального провадження, які ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня, 14 та 20 липня 2017 року були задоволені (т. 2 а. п. 102-103, 112-117).
Поряд із цим, корінці повісток про виклик ОСОБА_2 до Личаківського ВП ГУНП у Львівській області для забезпечення його участі у ознайомленні з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України у зв`язку з завершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні на 28, 29 та 31 липня 2017 року, на які робить посилання у касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат Шніцар А. О., не містять відомостей щодо їх отримання чи вручення ОСОБА_2 (т. 1 а. п. 180, 182, 184).
З огляду на викладене, визнаючи недопустимими письмові докази, застосувавши до них правові наслідки встановлені ч. 12 ст. 290 КПК України, суди обґрунтовано виходили із того, що матеріали кримінального провадження не містять письмового підтвердження про надання ОСОБА_2 доступу до матеріалів кримінального провадження, а також відсутня ухвала слідчого судді, постановлена в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, якою б було установлено обвинуваченому строк для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, за спливом якого він вважається таким, що реалізував своє право на доступ до матеріалів.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками, та вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.
Окрім того, така позиція суду судів першої та апеляційної узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 279/1513/17 (провадження № 51-3739 км 19), яка є релевантною до даного кримінального провадження.
Що стосується доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом статей 23, 95, 225 КПК України, оскільки не взято до уваги показання свідків, та, зокрема, свідка ОСОБА_3, про нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції не надавалася інша оцінка доказам, відмінна від оцінки наданої місцевим судом, а лише здійснювалась перевірка дотримання судом першої інстанції норм процесуального права.
Зокрема, як встановлено апеляційним судом, на відеозаписі від 17 лютого 2017 року факт нанесення тілесного ушкодження відсутній. При цьому свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, під час їх допиту у суді першої інстанції засвідчили, що не бачили щоб ОСОБА_2 наносив потерпілому будь-які тілесні ушкодження, тоді як свідок ОСОБА_9 показала, що оцінювала події в сукупності з переглянутим відеозаписом при додатковому допиті.
Крім цього, відповідно до показань свідка ОСОБА_3, удару та контакту він не бачив, що узгоджується з матеріалами кримінального провадження та показаннями ОСОБА_2 .
Верховний Суд вважає неспроможними доводи касаційної скарги про порушення суддею Леньо С. І. таємниці наради суддів з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Саме вирішення справи судом відбувається в умовах закритості не лише від публіки, але і від сторін та інших учасників кримінального провадження.
Як убачається зі змісту ст. 367 КПК України, під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа
№ 128/2455/15-к, провадження № 51-7241кмо18), з урахуванням положень
ст. 367 КПК України, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
Поряд із цим, у вказаній постанові було зазначено, що факт внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали у цивільній справі під час перебування судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню, з урахуванням положень
ст. 367 КПК України, не є порушенням таємниці наради суддів.
Оскільки суддя Леньо С. І. під час перебування у нарадчій кімнаті по справі щодо ОСОБА_2 не розглядала інших судових справ, тому апеляційний суд дійшов належного висновку про відсутність порушення суддею місцевого суду таємниці наради суддів під час ухвалення вироку у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування судового рішення щодо ОСОБА_2, колегією суддів не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд