Постанова
іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9747/18
провадження № 51-2359км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Жукова Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 та її захисника Жукова Т. В. на вирок Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160480001121, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Херсон, жительки АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, а саме в заподіянні потерпілому ОСОБА_2 умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно з вироком суду 28 лютого 2018 року приблизно об 11:00 ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 3а по 2-му Тупіковому провулку у м. Одеса, в ході виниклого конфлікту, діючи умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин, завдала лопатою для прибирання снігу одного удару потерпілому в область лівої руки, чим спричинила йому легкого тілесного ушкодження.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженої та її захисника, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена та її захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказують на те, що суд першої інстанції не мав повноважень на зміну правової кваліфікації дій засудженої, водночас мав достатні підстави для її виправдання, оскільки відсутні належні та допустимі докази наявності у неї умислу на завдання тілесних ушкоджень потерпілому. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженої та її захисника, потерпілий зазначає про необхідність залишення скарги без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої та її захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями потерпілого, котрий у суді пояснив, що в момент події між ним та засудженою відбувся словесний конфлікт з приводу того, що остання кидала сніг лопатою на стіну його будинку. Потерпілий також почав лопатою відкидати сніг від люку та попросив засуджену не кидати сніг на його територію, вдаривши при цьому лопатою по хвіртці. В цей момент ОСОБА_1 завдала йому удару лопатою спочатку по руці, а потім по голові. На місце події викликали швидку медичну допомогу та поліцію, проте коли працівники поліції намагались зайти до ОСОБА_1, остання їм не відчинила і вони поїхали.
При цьому, сама засуджена в суді винуватість у вчиненому не визнала та зазначила, що їй не відомо звідки у ОСОБА_2 з`явились тілесні ушкодження, а швидку допомогу потерпілий викликав, оскільки в нього піднявся тиск.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 підтвердила, що бачила як ОСОБА_1 завдала удару лопатою потерпілому по голові та зазначила, що також був сильний удар по руці. Як убачається із витягу з системи АРМОР свідок ОСОБА_3 28 лютого 2018 року під час виклику поліції повідомила про сварку її чоловіка із сусідкою, в результаті якої потерпілому було завдано удару лопатою.
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що коли прибула на місце події в складі бригади швидкої медичної допомоги потерпілий повідомляв, що під час конфлікту із сусідкою отримав удару лопатою по руці. Також зазначила, що у ОСОБА_2 на руці була припухлість і почервоніння, йому було зроблено знеболююче та надано препарат для зниження тиску. Свідок зазначила, що вона особисто заповнювала картку виїзду швидкої медичної допомоги, зі слів потерпілого було зафіксовано його скарги, а також на місці було встановлено діагноз, зазначений у картці.
Також, факт завдання потерпілому тілесного ушкодження підтверджується витягом з системи АРМОР, відповідно до якого 28 лютого 2018 року було зареєстровано повідомлення від медичного працівника ОСОБА_4 про виявлення у потерпілого ОСОБА_2 забою, садна м`яких тканин 2 і 3 пальців зовнішньої сторони долоні, які він отримав під час конфлікту із сусідкою та які відповідно до висновку експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Жодних інших ушкоджень у потерпілого немає, що підтверджується карткою виїзду швидкої медичної допомоги від 28 лютого 2018 року, з якої також вбачається, що потерпілий на будь-які інші тілесні ушкодження не скаржився та медичного працівника про такі не повідомляв.
Разом із цим, суд зазначив про необґрунтованість висновку проведеної з 3 по 30 травня 2018 року експертизи в частині виявлення у потерпілого інших тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми в формі струсу головного мозку та садна лоба, які встановлені на підставі медичної документації, згідно якої ОСОБА_2 звернувся до лікаря лише 2 березня 2018 року. При цьому суд вказав, що вони не мають відношення до події, яка відбулась 28 лютого 2018 року та не можливо стверджувати, що зазначені тілесні ушкодження отримані ОСОБА_2 саме від дій ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що безпосередньо після події у потерпілого ОСОБА_2 інших ушкоджень крім забою та садна м`яких тканин 2 і 3 пальців лівої кісті, які є легкими тілесними ушкодженнями, не встановлено.
Таким чином, суд оцінивши показання свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Кваліфікація дій засудженої є правильною. Надаючи оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення, суд послався у вироку на умисну форму вини ОСОБА_1, котра заподіяла тілесні ушкодження потерпілому на ґрунті виниклих неприязних відносин.
Всупереч доводам сторони захисту, оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженої та її захисника доводам, в тому числі і тим, на які вони посилаються при касаційному розгляді, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема, судом апеляційної інстанції за клопотанням сторони захисту було досліджено відеозапис з камери зовнішнього спостереження з місця події. Суд зазначив, що в вказаного відеозапису убачається, що в ході конфлікту між потерпілим та засудженою, остання навмисно завдала удару лопатою для прибирання снігу ОСОБА_2 по руці, в якій він утримував свою лопату.
Відтак, твердження ОСОБА_1 про недоведеність її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення спростовуються фактичними обставинами справи, а невизнання нею своєї вини суд розцінив, як намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за скоєне.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Доводи сторони захисту про те, що суд не мав повноважень на зміну правової кваліфікації дій засудженої з ч. 2 на ч. 1 ст. 125 КК, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувального акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Враховуючи наведене, касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Разом із цим, у ч. 2 ст. 433 КПК визначено, що Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Так, ст. 49 КК передбачено умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Вироком місцевого суду від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, який, відповідно до ст. 12 КК, класифікується як злочин невеликої тяжкості та санкція якого передбачає покарання менш суворе ніж обмеження волі.
Кримінальне правопорушення, ОСОБА_1 вчинила 28 лютого 2018 року, а ухвалу апеляційного суду постановлено 8 лютого 2021 року, тобто на час апеляційного розгляду сплинули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК.
Тому, враховуючи позицію засудженої щодо інкримінованого їй кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона своєї винуватості не визнала, позицію сторони захисту щодо заперечення застосування положень ст. 49 КК, ОСОБА_1 підлягає звільненню від покарання, а судові рішення щодо неї - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд