Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 161/13770/19
провадження № 51-2361 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Мазура М. В., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
потерпілого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
представника потерпілого
(у режимі відеоконференції) Квятковського Б. М.,
захисника (у режимі відеоконференції) Рущака В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рущака Володимира Михайловича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, на вирок Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010002405 від 05 липня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Рокині Луцького району Волинської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки. Цивільний позов КП "Луцька міська клінічна лікарня" Управління охорони здоров`я Луцької міської ради про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони на лікування потерпілого, задоволено: стягнуто із ОСОБА_2 на користь цього підприємства у рахунок відшкодування майнової шкоди 22 754 грн. Цивільний позов представника потерпілого Квятковського Б. М. про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9698 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 100 000 грн - моральної шкоди, 9722 грн - витрат на правову допомогу. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_2 20 квітня 2018 року близько 21:30 на зупинці громадського транспорту на вул. Ковельській, 146 у м. Луцьку, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, завдав удару головою в ділянки перенісся та частково лобної частини голови ОСОБА_1, спричинивши йому, як установлено висновком експерта, тяжкі тілесні ушкодження.
Волинський апеляційний суд вироком від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора Шубіна Д. В. задовольнив частково, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням скасував й ухвалив вважати його засудженим за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Рущак В. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, просить змінити вирок апеляційного судув частині призначеного покарання, звільнивши ОСОБА_2 від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.Вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України та врахував під час призначення засудженому покарання з випробуванням конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, дані про особу винного, а також позицію потерпілого, який наполягав на суворому покаранні. Проте апеляційний суд, скасовуючи вирок та ухвалюючи свій без застосування положень ст. 75 КК України, не навів мотивів прийняття такого рішення. Захисник стверджує, що вирок апеляційного суду не відповідає приписам статей 22, 94, 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Позиції учасників судового провадження
Захисник Рущак В. М. у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Прокурор Чабанюк Т. В. у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.
Потерпілий ОСОБА_1 та його представник Квятковський Б. М. у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, кваліфікація його дій, а також вид і розмір призначеного засудженому покарання у касаційному порядку не оспорюються.
Водночас доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування апеляційним судом положень ст. 75 КК України) є необґрунтованими.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону.
Так, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_2 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке належить до категорії тяжких злочинів, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про його особу, якийдо кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Також суд зважив на набуття потерпілим інвалідності 2 групи внаслідок спричинених йому засудженим тяжких тілесних ушкоджень, а також позицію потерпілого, який наполягав на суворому покаранні.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, із застосуванням до нього положень статей 75, 76 КК України, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про скасування вказаного вироку в частині призначеного покарання у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через застосування судом закону, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), і невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
Згідно з приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано визначив засудженому вид і розмір покарання, однак, застосовуючи до нього положення ст. 75 КК України, свого рішення належним чином не мотивував, не навів достатніх підстав, з урахуванням яких дійшов переконання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Так, обґрунтовуючи свій висновок, суд апеляційної інстанції указав, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема отримання потерпілим інвалідності 2 групи внаслідок спричинених йому тяжких тілесних ушкоджень, та залишив поза увагою позицію потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому суворого покарання, пов`язаного з позбавленням волі. Апеляційний суд також зважив на ставлення засудженого до вчиненого, який свою винуватість визнав частково, не намагався відшкодувати ОСОБА_1 заподіяної шкоди, жодної допомоги у лікуванні та реабілітації потерпілого не надав, вибачення не попросив, у вчиненому не розкаявся.
У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосування положень ст. 75 КК України до ОСОБА_2 не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого і попередженню вчинення ним нових злочинів.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд дав належну оцінку викладеним у апеляційній скарзі доводам прокурора з дотриманням вимог статей 22, 94 КПК України і частково задовольнивши його апеляційну скаргу, скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання.
У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України, яке б указувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим злочинним діянням, Суд вважає, що таке покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Таким чином, Суд не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та узгоджується з положеннями статей 374 і 420 КПК України.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд