Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 508/64/19
провадження № 61-8649св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Миколаївська районна державна адміністрація Одеської області, Настасіївська сільська рада Миколаївського району Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Вроном Андрієм Валентиновичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області, Настасіївської сільської ради Миколаївського району Одеської області, про визнання права на земельну ділянку (пай),
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Миколаївської РДА Одеської області), Настасіївської сільської ради Миколаївського району Одеської області, про визнання права на земельну ділянку (пай).
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з березня 1991 року вона була прийнята в члени та на роботу в радгосп "Маяк", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Маяк" (далі - ВАТ "Маяк") с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області, де працювала на різних роботах і була членом ВАТ до припинення діяльності ВАТ. З 1994 року господарство не могло забезпечити роботою, а тому роботу вона виконувала тільки по необхідності для господарства, продовжуючи залишатися членом ВАТ "Маяк".
10 березня 1998 року ВАТ "Маяк" отримало державний акт, серія ОД, б/н, на право колективної власності на землю з додатком осіб які мають право на земельну частку (пай). Середній розмір земельної частки (паю) по колишньому ВАТ "Маяк" складає - 5,98 умовних кадастрових гектарів.
До зазначеного списку позивача включено не було з невідомих їй причин.
На момент розпаювання земель ВАТ "Маяк" вона перебувала в членах цього господарства та відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720 набула право на земельну частку (пай), однак помилково не була включена до списку додатку до державного акта по ВАТ "Маяк".
У зв`язку з юридичною необізнаністю, позивач не знала про те, що порушені її конституційні права, а стало їй про це достовірно відомо лише коли вона звернулася до відділу Держземагентства у Миколаївському районі Одеської області.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- поновити строк звернення до суду з даним позовом, визнати за нею право на земельну частку (пай) в розмірі 5,98 умовних кадастрових гектарів,як пропущеній у додатку до державного акта на право колективної власності ВАТ "Маяк" с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області;
- зобов`язати Миколаївську РДА Одеської області видати розпорядження про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель колективної власності колишнього ВАТ "Маяк" на території Настасіївської сільської ради Миколаївського району Одеської області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 16 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай). Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 5,98 умовних кадастрових гектарів, як пропущеній у додатку до державного акта на право колективної власності ВАТ "Маяк" с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області.
Зобов`язано Миколаївську РДА Одеської області видати розпорядження про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель колективної власності колишнього ВАТ "Маяк" на території Настасіївської сільської ради Миколаївського району Одеської області.
Поновлюючи строк звернення до суду з позовом та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання земельної частки (паю) із земель колективної власності колишнього радгоспу "Маяк", правонаступником якого стало ВАТ "Маяк".
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року Настасіївську сільську раду Миколаївського району Одеської області було замінено на її правонаступника - Андрієво-Іванівську сільську раду Миколаївського району Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу представника Настасіївської сільської ради Миколаївського району Одеської області, правонаступником якої є Андрієво-Іванівська сільська рада Миколаївського району Одеської області - адвоката Колоса В. М., задоволено.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 16 квітня 2019 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом у січні 2019 року, тобто з порушенням строків позовної давності. При цьому, як на поважність причин пропуску звернення до суду, ОСОБА_1 вказала на юридичну необізнаність, проте зазначені причини не є поважними, а тому вимоги позивача в частині поновлення строку на звернення до суду задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем вказаний позов пред`явлено до Миколаївської РДА Одеської області, тобто до неналежного відповідача, оскільки до Миколаївської РДА ОСОБА_1 із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не зверталась і відповідно - у наданні дозволу їй не відмовляли, а тому заявлена вимога в частині зобов`язання Миколаївську РДА Одеської області видати розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою - є такою, що не підлягала задоволенню.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази членства ОСОБА_1 у ВАТ "Маяк" с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області станом на 10 березня 1998 року, тобто на день отримання ВАТ "Маяк" державного акта на право колективної власності на землю, серії ОД, б/н. Факт виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 з 1991 до 1994 роки у ВАТ "Маяк", не може свідчити про її право на земельний пай, оскільки матеріали справи не мають жодних доказів того, що ОСОБА_1 була членом ВАТ "Маяк" станом на 10 березня 1998 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Врона А. В., подала до суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Миколаївського районного суду Одеської області.
27 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не враховано:
висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17, від 05 березня 2021 року у справі № 717/641/18, від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц, згідно з якими право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження таких списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству;
висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, відповідно до яких суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що поняття "член радгоспу/товариства" є скороченою формою поняття "член трудового колективу радгоспу/підприємства", що ототожнюється з поняттям "працівник радгоспу/товариства". Як зазначено в Положенні "Про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі господарських товариств, створених членами трудового колективу", на приватизацію майна радгоспу на безоплатній основі мають право претендувати працівники та прирівняні до них особи. Тобто процедури отримання членства у радгоспах/товариствах окремо від працевлаштування у даних установах - не передбачено, тим більше не зазначається умовою для приватизації майна підприємства. ОСОБА_1 була працівником радгоспу "Маяк" та ВАТ "Маяк" на момент процесу приватизації майна (акцій). Відповідно, має право на безоплатну передачу майна (паю), що була відведена для безоплатної передачі працівникам при перетворенні у акціонерне товариство "Маяк".
Разом з тим, в матеріалах справи містяться підтвердження про передачу ВАТ "Маяк" державного акта на право колективної власності на землю та підтвердження того, що ОСОБА_1 була членом трудового колективу радгоспу "Маяк" та ВАТ "Маяк" у період передачі землі у колективну власність, тому остання мала та має право на земельну частку (пай) в розмірі 5,98 умовних кадастрових гектарів, оскільки була членом трудового колективу ВАТ "Маяк", проте з незалежних від неї причин була пропущена у додатку до державного акта на право колективної власності ВАТ "Маяк" с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно інформаційного листа від 26 жовтня 2017 року, виданого відділом у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ВАТ "Маяк" отримало державний акт на право колективної власності на землю, серії ОД, б/н, 10 березня 1998 року.
Середній розмір земельної частки (паю) по колишньому ВАТ "Маяк" складає - 5,98 умовних кадастрових гектарів.
Відповідно до архівної довідки № 902-Г, виданої 24 жовтня 2017 року Архівним відділом Миколаївської РДА, відповідно до якої в протоколах правління та загальних зборах членів ВАТ "Маяк" за 1995-2000 роки, відомості щодо звільнення (виходу) із членів ВАТ "Маяк" ОСОБА_1 відсутні.
З архівної довідки № 259, виданої 26 жовтня 2017 року Об`єднаним трудовим архівом Миколаївської районної ради, ВАТ "Маяк" є правонаступником радгоспу "Маяк", ОСОБА_1 працювала у радгоспі "Маяк" з 18 березня 1991 року, у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення, трудовий стаж за 1992-1994 роки підтверджується заробітною платою.
Згідно з довідкою головного спеціаліста трудового архіву Миколаївської селищної ради № 12, в архіві є лише копія наказу від 18 березня 1991 року № 24 про прийом на роботу в радгосп "Маяк" Миколаївського району Одеської області ОСОБА_1
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і у разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Згідно з пунктами 1, 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Тобто, за умов відсутності трьох складових одночасно, а саме перебування позивача в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання підприємством державного акта на право колективної власності на землю та включення особи до списку, доданого до цього акта, особа не має права на земельну частку (пай).
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві.
Питання набуття та припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюється статутом підприємства.
Список громадян, які мають право на земельну частку (пай), як додаток до державного акта, формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, підписується головою сільськогосподарського підприємства та головою місцевої ради.
У спірних правовідносинах основою набуття статусу члена й виникнення відповідних прав, пов`язаних з членством у колективному підприємстві, є юридичний склад, що включає в себе прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про прийняття заявника до складу членів колективного сільськогосподарського підприємства та його трудова участь у діяльності цієї організації.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 було включено до списків осіб - членів ВАТ "Маяк", станом на момент отримання державного акта 10 березня 1998 року, і позивач не отримувала сертифікат про право на земельну частку (пай), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому, апеляційний суд правильно зазначив, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 підтверджують лише перебування у трудових відносинах з ВАТ "Маяк", яке є правонаступником радгоспу "Маяк", однак не свідчать про те, що вона була членом цього підприємства на час проведення розпаювання, а також надані позивачем довідки не підтверджують членства ОСОБА_1 у радгоспі "Маяк". Крім того, в матеріалах справи відсутній державний акт на право колективної власності на землю серії ОД № б/н від 10 березня 1998 року та додаток № 1 до нього - список громадян, які мають право на земельну частку (пай).
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 599/2259/19 (провадження № 61-12498св20), від 13 липня 2021 року у справі № 274/3394/20 (провадження № 61-3806св21).
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17, від 05 березня 2021 року у справі № 717/641/18, від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц є безпідставними, оскільки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, відповідно до яких суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом тільки в січні 2019 року, тобто з порушенням строків позовної давності, та причини на які посилалась заявник не є поважними, тому суд першої інстанції помилково поновив строк позивачу для звернення з даним позовом до суду.
Разом з тим, апеляційним судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, а саме не надано доказів щодо членства ОСОБА_1 у ВАТ "Маяк" (радгоспі "Маяк") станом на 10 березня 1998 року.
Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи містяться підтвердження про передачу ВАТ "Маяк" державного акта на право колективної власності на землю та підтвердження того, що ОСОБА_1 була членом трудового колективу радгоспу "Маяк" та ВАТ "Маяк" у період передачі землі у колективну власність, тому остання мала та має право на земельну частку (пай) в розмірі 5,98 умовних кадастрових гектарів, оскільки була членом трудового колективу ВАТ "Маяк", проте з незалежних від неї причин була пропущена у додатку до державного акта на право колективної власності ВАТ "Маяк" с. Настасіївка Миколаївського району Одеської області є безпідставними, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку вказаним доводам позивача, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).